Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 276 днів. За цей час ми опублікували 23482 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Лідія Климків
В одному з інтерв’ю про ситуацію щодо Квітів України у керівника компанії-власника будівлі, Олексія Пишного, запитали, як так могло статися, що Шевченківський районний суд міста Києва наклав арешт на будівлю «Квіти України» на підставі порушення авторських прав архітектора.
Олексій Пишний заявив, що його юристи працювали над цим питанням та дійшли висновку, що за тридцятилітню історію України подібного прецеденту не було. А тому Олексій Пишний та його компанія вирішили, що шанс пробудження копірайтингової думки в українських юристів настільки низький, що цим ризиком можна знехтувати (юристи Axon Partners хитро всміхаються, а тим часом позаду горить-палає уся ризикова градація світу).
Оскільки ПрАТ «Квіти України» подало апеляцію на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва про заходи забезпечення позову щодо будинку «Квіти України», а перше засідання відбудеться вже 25 жовтня, ми вирішили посунути залізну завісу, яка поки що заважає проходженню світла на ситуацію із захистом немайнових прав архітекторів на їхні твори в Україні.
Почнемо ми з розповіді про дуже сміливу та відому справуи із витонченої Праги. До речі, з тої самої Праги, де Олексій Пишний та його компанія реалізували «более двух десятков проектов», але ніколи не зіштовхувалися з такими проблемами, як у Києві. Хмм, можливо, там аудит проводився краще? А може навіть відповідні дозволи на реконструкції від авторів перевірялися ретельніше…
Так-от, чи знаєте ви, що таке бруталізм? Якщо ви десь щось чули, гортали книжку від Основ (чи її обкладинку, як я), чи інтуїтивно чуєте жорсткість бетону із самої назви, то можете мати правильну асоціацію з чимось радянським і сірим (але і гарним – як готель Салют, Літальна тарілка у Києві, чи неоковирним центром творчості Погулянка у Львові :). Якщо прочитати вікі, то здивуємося, що напрямок цей походить з Великобританії, основний матеріал у ньому – бетон, основні форми – прості і брутальні, а радянські архітектори соціального модернізму взяли його просту «робочу» форму за основу як антипод витонченості та буржуазності. Це вам хвилинка-цікавинка для відчуття матеріалу, з яким ми маємо справу.
А тепер уявіть, у центрі витонченої Праги, по вулиція Божени Немцової (така чеська письменниця), 1881/5 стоїть будинок у стилі бруталізму, який і став предметом спору про немайнові авторські права його архітектора. Суперечка розгорілася через те, що власник будівлі уклав договір оренди, який передбачав право розміщення величезного рекламного плакату на фасаді будівлі. Отак реклама Samsung Galaxy оповила комерційним маревом витвір архітектора:
Отак виглядає будівля без банера:
Архітектор брутальної будівлі Ян Ганчль (Jan Hančl) вирішив подати позов до власника про те, що такий плакат порушує його немайнові права на будівлю, та вимагати забрати рекламний банер і виплатити йому компенсацію за моральну шкоду.
Якби юристи пана Пишного робили аудит такої справи в України, то, мабуть, сказали б – нема шансів, що позивач виграє справу (а між собою – от лопухи, з такими смішними позовними вимогами пішли в суд). Однак чеський суд взявся за справу з іншим ставленням до ситуації. Перша інстанція не встала на бік позивача, оскільки, на її думку, банер був прикріплений не до будівлі, а стояв на помості паралельно до неї. Те, що він закривав більшу частину будівлі, не стало для суду аргументом порушення немайнових прав архітектора. Але вже у Вищому Суді Праги позивачу вдалося довести, що банер був міцно пригвинчений до самого фасаду. Сам суд дійшов висновку, що закриття банером більшої частини будівлі якраз буде принижувати цінність твору, адже буде її закривати від світу. Суд також відзначив, що будівля високо цінується архітектурною спільнотою як зразок дизайну адміністративних будівель 80-х років: а саме конструкцій даху та архітектурного поєднання з навколишніми будівлями та простором. Архітектурне рішення будівлі було відзначене і в 1984 році, і в 2006 році. Так, у 1984 році архітектурний проект будівлі посів друге місце на виставці архітектурних творів, створених з 1982 по 1983 рік. У 2006 році будівля була включена до Праці з реконструуркції якісних прикладів повоєнної архітектури в Празі з 1945 по 2003 рік. Як стверджував у суді позивач, Відповідач повністю ігнорував виключне право автора на недоторканність його твору, тобто на право вирішувати, чи допускати будь-які зміни чи інші втручання у його твір. Відповідач також не консультувався з позивачем щодо закриття будівлі рекламою, а також не зважав на його право «авторського нагляду» – право контролювати дотримання недоторканності твору. Таким чином, позивач зазнав значних збитків, його робота протягом багатьох років значно спотворювалася на користь комерційної діяльності відповідача. Позивач дуже принижений, він розробив не порожній рекламний банер, а функціональну будівлю представницького офісу. В очах громадськості створюється хибне враження, що він як професійний архітектор погодився на таку принизливу деградацію своєї роботи та її обмін на рекламний банер.
Невже лише в очах юристів ця ситуація дуже подібна на ситуацію з Квітами України та почуттями архітектора будівлі Миколи Левчука? У нашій заяві про забезпечення позову та позовній заяві ми вказували, що проєкт будівлі «Квіти України» був відзначений за оригінальність на кількох внутрішньореспубліканських та міжреспубліканських конкурсах СРСР. А саме у 1981 році проєкт будівлі “Квіти України” переміг у конкурсі найкращих проектів року інституту “Київпроект”, а у 1986 році уже збудований павільйон “Квіти України” був відзначений Дипломом лауреата Огляду найкращих архітектурних творів року Союзу архітекторів СРСР. Відомі сучасні архітектори України Слава Балбек, Юліан Чаплінський та Олег Дроздов підписали заяви у суд, у яких описали знаковість Квітів України для української архітектури. Схожість ситуацій явно прослідковується.
Ми тут підкреслимо, що у Чехії суд захищав саме цінність будівлі, адже чеське законодавство передбачає таке немайнове право автора – відстоювати авторську цінність будівлі і захищатися, якщо вона принижується (пункт 11 статті 3 Закону про авторське право Чехії). У нас ця норма звучить трохи по-іншому, але теж дуже подібна до аналогу чеського законодавства.
Про цю справу ми дізналися отут. Але оскільки не мали першоджерел, то сконтактувалися з чеським юристом, який і написав цю статтю, а він дуже великодушно прислав нам ціле рішення Вищого Суду Праги (правда, чеською, яку ми з любов’ю прогнали через гугл-транслейт) ☺ І добре, шо ми то зробили, бо дізналися, що наш архітектор вимагав відсудити ще й 200 000 чеських крон (близько 248 тис. грн) за порушення його немайнового права, а не тільки самоствердився як автор. Вищий суд Праги ствердив порушення, а от для визначення суми компенсації повернув справу у суд першої інстанції.
До речі, були недавно в кіно у «Київській Русі», ні на шо, боронь боже, не натякаємо, але …)
Цей матеріал є авторською колонкою та може не збігатись з позицією редакції
