Ідею взяли у Франка: як киянки створили касу взаємодопомоги і на що витрачають ці кошти

Фото надане героїнями

Кожен знає, що варто заощаджувати на випадок втрати роботи, хвороби чи інших несподіваних ситуацій. За даними USAID, 61% українців відкладають кошти на чорний день, проте у більшості ці суми мізерні й розраховані лише на короткий термін. А що як зібратися з друзями і почати заощаджувати разом, аби загальна сума виходила більш відчутною? Чи є місце згуртованим діям у фінансовому світі, де кожен сам за себе? Хмарочос поговорив з киянками, які щомісяця заощаджують кошти у «складку» і разом вирішують, на що їх витрачати.

Як виникла ідея

Йшов 2020 рік, саме той час, коли до нашого лексикону входила назва досі нікому невідомої хвороби «коронавірус». 28-річна Настя Ярошик з Києва тоді дочитувала повість Івана Франка «Борислав сміється». Дівчину надихнув приклад робітників фабрики, які об’єднали свої фінансові можливості у «складку» — таку собі касу взаємодопомоги на випадок хвороби, а також на харчування під час страйків.

Ця ідея здалася Насті доречною в умовах початку пандемії, коли ніхто не знав, що буде завтра. Не зволікаючи, вона запропонувала друзям відтворити «складку» в реальному житті. «Ми зібралися, все обговорили і почали діяти. До складки увійшло 10 людей», — згадує Настя.

Із самого початку пандемії західні ЗМІ відзначали, що карантин, окрім всіх негативних наслідків, мав і позитивний: у світі розгорнувся рух взаємодопомоги (mutual aid). Це низова організація спільнот в університетах чи громадах з метою допомогти одне одному пережити важкі часи. Люди спільно купували продукти чи ліки та розвозили тим, хто цього потребував, а також допомагали з орендною платою. Описуючи феномен взаємодопомоги, експерти погоджувались, що це радше не благодійність, а солідарність, адже у спільноті кожен може як надати, так і отримати допомогу.

«Ця ідея давно майоріла десь у повітрі. Очевидно, що кілька людей разом можуть більше, ніж кожен окремо, — коментує учасниця складки Ганна Боришкевич. — Але Настя молодець, що не просто подумала про це, а почала діяти». За словами дівчат, друзі домовились дуже швидко і без сумнівів.

Ідея каси взаємодопомоги або «чорної каси» не нова і була дуже популярна за часів СРСР. «Моя мама розповідала, що у них на підприємстві була така темна каса, куди колеги віддавали певну суму від зарплати, а потім з цих коштів можна було взяти „кредит“ без відсотків або гроші на термінове лікування», — розповідає Ганна.

За планом, складка друзів мала виконувати дві функції: каси взаємодопомоги і фонду підтримки ініціатив складчан. Тобто, до спільних коштів можна звернутися у разі екстреної медичної необхідності, втрати роботи, а також за фінансовою підтримкою власних задумів.

«Для нас було важливо, аби складка не обмежувалась заощадженнями на чорний день, а давала кожному з нас щось більше — можливість сміливо мріяти та відчувати, що ти не сам», — коментує дівчина.

Компанія майбутніх «складчан» утворилась ще в університеті. Вони завжди об’єднувались навколо спільних ініціатив: хтось започаткував літклуб, хтось рок-групу, хтось очолював газету. «Ми знаємо одне одного 100 років і довіряємо на 100%. Разом ходимо у походи, разом працюємо і відпочиваємо», — розповідає Настя. За словами дівчини, їхня дружба базується на спільному баченні світу та спільних справах, зокрема, вони беруть участь у літературних і філософських гуртках.

Як усе влаштовано. Цифри

«Моєю економічною мрією було, аби 20 осіб скидалися по 1000 грн на місяць. Тоді ми би швидко назбирали на щось глобальне», — згадує Настя. Але під час обговорення вирішили не ставити обмежень щодо суми, аби кожному було комфортно, незалежно від доходів. Санкцій за те, що пропустив місяць, також не передбачалося.

Ідеальної картини не вийшло, але вийшло життя і це також непогано, на думку Насті.

«Ми запустили складку на початку 2020, а влітку того ж року з одним зі складчан трапився нещасний випадок у Карпатах — він впав з велосипеда, пошкодив внутрішній орган, і йому необхідна була термінова операція», — згадує Ганна. Аби лише дістатися на швидкій до лікарні в Ужгороді витратили 800 грн, а загалом на обстеження, операцію, процедури, ліки й перев’язки знадобилося близько 15 000 грн. «У фінансовому сенсі все склалося ідеально: вдалося повністю компенсувати витрати зі складки», — розповідає дівчина.

З тих пір спільні заощадження ставали у нагоді понад 10 разів. Проте здебільшого допомагали людям, не пов’язаним зі складкою безпосередньо — окрім солідарності, складка виконувала і функцію благодійності.

«Наприклад, тато нашого друга, який не є членом складки, пройшов повний курс лікування від раку, після чого йому сказали, що хвороба не відступила і необхідний ще принаймні один курс. Родина збирала кошти у соцмережах, бо на той момент була вже повністю виснажена фінансово і морально, — згадує Настя. — Якщо у такій ситуації немає підтримки, можуть просто опуститися руки, тож ми вирішили переказати на лікування 10% наших заощаджень. Це набагато більша сума, ніж та, яку ми би виділили кожен окремо, адже дехто навіть не знав цього хлопця».

Практика показала, що кожен складчанин може написати у чат, що допомоги потребує його родич або знайомий. «Ми швидко приймаємо рішення допомагати чи ні, визначаємо суму прямо в чаті і голосуємо плюсиками. Коли хтось утримався, це також вважається згодою. Якщо людина проти, вона про це напише і пояснить свою позицію, але таке трапляється рідко», — розповідає Настя.

Традицію підтримувати своїх у біді складчани перейняли у неформального, але найбільшого університетського каналу Київського Політеху «КПІ live» у Телеграм (17,5 тисяч підписників). Там багато років існує традиція збирати кошти на підтримку студентів, викладачів та інших дотичних до університету людей у разі серйозної хвороби чи надзвичайної ситуації, а також на лікування та адаптацію безпритульних тварин. Майже усі учасники складки — випускники Політеху, тому давно мали звичку організовано переводити кошти тим, хто потрапив у біду.

Загалом обіг коштів у складці за майже два роки становить близько 100 тисяч гривень. «У нас є традиція: щороку ми обираємо серед нас нову людину, яка займатиметься обліком і аудитом. Відповідальний раз на кілька місяців звітує у спільному чаті про надходження, загальну суму і всі транзакції», — розповідає Настя.

Потенціал, перші проєкти та плани на майбутнє

Із самого початку у концепції складки була можливість фінансування ідей складчан, проте до цієї функції звернулись лише нещодавно. «Після останнього обговорення ми розділили кошти у складці на дві частини з різним цільовим призначенням: недоторкана сума лише на лікування і допомогу у разі нещасного випадку, а також окремі гроші „на ідеї та експерименти“», — коментує Ганна.

Місяць тому складчанин Олександр запитав кошти у безвідсоткову розстрочку на видавництво власної книги. Він кілька років очолював напрямок виховної роботи в альтернативній школі Києва і підсумував результати своєї праці, перемоги та поразки у форматі педагогічних нарисів. Виділення коштів зі складки підтвердили.

За словами Ганни, їм нецікаво примножувати спільний капітал за рахунок інвестицій в цінні папери чи криптовалюту, натомість друзі мріють про соціальний бізнес, чий прибуток вони розподілятимуть разом на обрані цілі. «Зараз ми вирішуємо, що робити далі. Запуск бізнесу дасть нам можливість інвестувати у вирішення соціальних проблем системно та збільшить фінансування сторонніх проєктів. Це може бути навіть певна франшиза, аби спростити собі шляхі і не наробити купу недосвідчених помилок», — міркує дівчина.

Також на базі складки зараз народжується перший стартап: «Якось я перебирала речі і склала список таких, якими рідко користуюся, наприклад, петличкою на айфон чи надувним матрацом, — розповідає Ганна. — Я оформила свій список у таблицю і надіслала в чат нашої складки, аби решта долучились і створили такий спільний фонд речей». Ініціаторка складки Настя додає, що таким чином вдавалося зручно обмінюватись, наприклад, речами для походів.

Далі друзі вирішили масштабувати цей внутрішній сервіс і у 2022 році планують запустити всеукраїнську платформу для обміну і позичання: «Це буде бібліотека речей, яка стимулюватиме більш свідомо ставитись до необов’язкових покупок. Можливо ви хочете спробувати пограти на гітарі, чи помалювати на мольберті, або побавитись на балансборді. Якщо не зайде, весь цей агрегат перетвориться на мотлох, що захаращує хату. Наш сервіс дозволить позичати такі речі, обмінюватися ними», — коментує Настя. Дівчина додає, що в інших країнах такі проєкти існують вже багато років і навіть бувають прибутковими, а в Україні це наразі відбувається стихійно.

Чому взаємопідтримка важлива, але не вичерпна

«Кажуть, ми приходимо в цей світ самі і йдемо самі, маючи на увазі, що треба брати участь у щурячих перегонах доскону і ніхто тобі не допоможе. Але коли ти створюєш колектив, то розумієш, що можеш робити з цими людьми більше, ніж ти міг би зробити сам. Ти набуваєш силу, якої в тебе не було досі», — говорить Настя.

На думку дівчини, спільна матеріальна база лише зміцнює стосунки між друзями, адже вони перетворюються на активну силу, здатну змінювати світ і суспільство. «Як у Франка — робітники почали керувати своїм життям, на щось впливати і щось вирішувати лише коли об’єдналися, адже у них з’явилася на це матеріальна можливість», — коментує ініціаторка складки.

Настя пояснює, що складка не має не меті збільшення статків кожного окремо, а лише солідарізує друзів між собою, дає підґрунтя для взаємопідтримки і допомоги у будь-яких ситуаціях. Вона пропагує об’єднання і створення матеріальних колективів, бо це зробить усіх учасників впевненішими у собі та у завтрашньому дні.

З Настею погоджується психотерапевтка Віталіна Устенко: «Приналежність до групи створює додаткову опору для людини. Її наявність допомагає справлятись зі складними життєвими обставинами. Чим більше опор у житті людини — тим краще, адже деякі з них можуть з часом зникати і тоді людина зможе покластися на інші».

Віталіна пропонує уявити ці опори як захисні шари чи бульбашки навколо людини. Спочатку йде мала група — пара або сім’я, далі більші — батьківська родина, близькі друзі, сусіди, друзі родини, робочий чи студентський колектив, спільноти за інтересами, громада, держава, нація, людство тощо. Наявність опори дозволяє зберігати та підтримувати ментальне здоров’я, розуміти свої переживання та не боятись виражати власну думку, додає психотерапевтка.

Також Віталіна зазначає, що вся сучасна психологія та психіатрія наголошує на чи не визначальній ролі спільноти та оточення у процесі одужання людини від будь-якої хвороби, а також у боротьбі зі стресами та тривожністю. Тобто подібна складка зможе допомогти з лікуванням одразу на двох рівнях: матеріальному та психологічному.

Проте варто відзначити і зворотну сторону історій, подібних до кейсу зі складкою. У статті видання The New Yorker, присвяченій феномену взаємодопомоги під час пандемії, автор влучно наголосив, що такі випадки часто подаються як зворушливі, але насправді лише підкреслюють економічну нерівність та неефективність муніципальних чи державних інституцій.

У матеріалі наводять приклад восьмикласника, якій зібрав гроші, щоб погасити заборгованість шкільного товариша за обіди, а також співробітника логістичної компанії FedEx, який щодня проходив по 19 кілометрів до роботи і назад, доки його колеги не зібрали кошти, аби купити йому автівку. «Ми можемо бути настільки зворушені тим, як люди об’єднуються для подолання труднощів, що не беремо до уваги той факт, що багатьох із цих труднощів взагалі не повинно існувати», — йдеться у статті.

Повертаючись до історії з компенсацією витрат на лікування хлопця після нещасного випадку у Карпатах, варто зазначити, що цих витрат взагалі не передбачалось, якби другий етап медреформи в Україні було впроваджено так, як це декларували. У Національній службі здоров’я (НСЗУ) підтвердили, що всі надані послуги (включаючи ліки та витратні матеріали) мали бути безкоштовними.

«Солідарність надзвичайно важлива у суспільстві і окремих групах, проте вона не виключає делегування частини своїх прав та створення системи обмежень для ефективної організації життя», — коментує Віталіна Устенко. Було би гарно, якби ініціативи взаємопідтримки все ж могли бути направлені на реалізацію спільного потенціалу, а не на виживання чи допомогу в цьому виживанні іншим.