«Любіть Україну – відпочивайте за кордоном!» За що українці критикують вітчизняні гірськолижні курорти

Наприкінці новорічних свят соцмережу Фейсбук сколихнуло бурхливе обговорення зимового відпочинку в Карпатах. Журналіст Майкл Щур (Роман Вінтонів) поділився враженнями від сімейного катання на лижах у Славському – з застарілою і частково несправною інфраструктурою, поганим сервісом і невиправдано вартістю. Цей пост спровокував ланцюгову реакцію відгуків про гірські вакації в Україні. То що критикують і чим захоплюються відпочивальники?

Застаріла радянська інфраструктура

Туристичним місцем з готелями і кліматотерапевтичною станцією Славське стало ще наприкінці XIX століття. У 1920-1930-х роках тут спорудили гірськолижні витяги і трампліни. У 1969 році запустили перший підйомник, ще через кілька років встановили десяток витягів і відкрили спортивні школи. Славське стало головним гірськолижним курортом України. Великою перевагою селища є залізничне сполучення, яке проклали ще в 1887 році.

Чимало туристів цінують відпочинок у Славському за унікальні краєвиди і цікаві з технічного боку траси. До прикладу, гору Тростян багато хто любить за пологі спуски для новачків і круті для спортсменів з досвідом. Утім, за відгуками природа – єдине, чим тут можна захоплюватися.

«У Славську за останні 30 років нічого не змінилося, окрім центральної дороги, котру заасфальтували. Більшість трас не ратракують [йдеться про ущільнення снігу спеціальними машинами – ратратками, – ред.], снігових гармат немає. Майже усі підйомники бугельні. І майже нічого не вкладають в інфраструктуру як лижного курорту», – пише Маркіян Лисейко на підтримку на критичного відгуку Щура.

Фото: Майкл Щур

Чимало дописувачів пам’ятають Славське як місця незабутніх дитячих пригод. Але навіть попри це не виявляють бажання повертатися сюди. «Я не визнавала жодної гори, крім Тростяна – попри екстремальні кріселка та бугель…А потім почали з’являтися альтернативи. І я навіть із метою ностальгійного туризму туди взимку не їжджу», – пише Ірина Сандуляк.

Так, у перший день 2021 року підйомник зламався, і 74 туристи застрягли в повітрі на дві години. «А просидіти на Захарі Беркуті в кріселку вкляклого над урочищем підйомника півтори години з малими дітьми на крижаному вітрі? От де екстрим!», – ділиться своїми враженнями від курорту Святослав Павлюк.

УАЗ на Драгобраті. Фото: flickr.com

На проблеми з інфраструктурою скаржаться і відвідувачі Драгобрату – найвисокогірнішого курорту України на стику хвойних лісів і зони альпійських лугів. Його найвища точка на горі Стіг сягає висоти 1 707 метрів, завдяки цьому сніг там з’являється найпершим і лежить найдовше.

Утім, дістатися на Драгобрат можна лише на позашляховику, адже дорога туди вкрай погана. Також радять їхати до села Ясіня, де місцеві довезуть Вас на гору на повноприводному радянському авто УАЗ чи ГАЗ-66. Ціна за трансфер в 2021 році складає від 600 грн за УАЗик (4 людини), УАЗ («буханка») на 8 людей – від 1000 грн, ГАЗ-66 на 18 людей – від 1500 грн.

Фото: Саша Панасюк

На Драгобраті є лише декілька крісельних підйомників. Найпоширеніші – бугельні, до яких важко привчитися. Вгору людину тягне палиця на шнурівці, яку слід затиснути між ногами. Крім того, підйомники належать різним власникам. Аби обкатати за день усю зону Драгобрату, слід купити не один, а декілька скіпасів у різних місцях. Скаржаться відпочивальники також і на несправні витяги і величезні черги. «Три дні тортур, а не відпочинок у горах», – так описала свої враження Олександра Панасюк.

Високі ціни

Але справа не лише в радянській інфраструктурі, термін експлуатації якої вже кілька десятків років як закінчився. Попри застаріле обладнання, ціни на українських гірськолижних курортах дуже навіть європейські.

Вартість денного абонемента на підйомнику «Захар Беркут» у вихідні дні – 900 грн, у будні – 800 грн, три години (з моменту проходження турнікету) – 650 грн у вихідні, 550 грн у будні. Денний скіпас на горі Тростян (2 км від центру Славського) – 900 грн у вихідні, 800 грн – у будні. Заплативши цю суму, покататися в задоволення мало кому вдається – люди годинами стоять у довжелезних чергах на підйом.

Чимало українців, побувавши на гірськолижних курортах за кордоном, здивовані такою вартість за умови поганого сервісу вдома. «У Славську значно дорожче, ніж в Австрії, просто ці витрати розмазані в часі, і приховані. Додайте до скіпасу в Славському вартість доїзду уазіком до гори (в Австрії скібуси безкоштовні), страховку (в Славському її немає), рятівників, медпункт, інфоцентр, паркінг, службу безпеки, гарантію від виробника підйомника, що він не вклякне, періодичний сервіс всього заліза і енергомережі, все, що потрібно для дотримання і перевірки дотримання охорони праці (цього всього теж в Славському немає), потім порахуйте кількість і зручність підйомів в Австрії і Славському, і Австрія вийде в рази чотири дешевше», – вважає Володимир Форостина.

Підйомники на горі Тростян належать Львівській обласній організації ФСТ «Динамо», яка підпорядковується МВС. При цьому на офіційному сайті організації цін скіпасів на сезон 2021-2022 років не вказано. Середня пропускна здатність підйомника на день становить 840 людей. Із вартістю скіпаса 800 грн за день набігає ледь не сімсот тисяч гривень. До речі, чеків, за словами відвідувачів, не дають.

«Я була майже на всіх гірськолижних “курортах” України. В не багатьох європейських. Гіршого обслуговування трас, ніж на Тростяні, не бачила ніде. […] Там просто продовжують експлуатувати совок», – вважає Ольга Попова.

Чимало людей незадоволені також й умовами проживання у співвідношенні ціна/якість. Котедж економ-класу в Славському на п’ять дорослих коштує від 1 200 гривень, стандарт – від 2 000, люкс – від 2 800 гривень за добу. Багато хто скаржиться на нерозчищені під’їзди. Реальні умови часто не відповідають зображенню на картинках. Зауважують непривітність власників садиб та їхню незацікавленість у комфорті гостей.

За словами дописувачів, підприємці переконані, що Славське знайде своїх шанувальників, навіть попри всі зазначені незручності. І саме тому місцеві мешканці не дуже дбають про якість сервісу – адже клієнти все одно будуть. Багато хто порівнює цей рівень обслуговування з якістю літнього відпочинку в Криму (до анексії) чи в сусідній з Одесою Затоці.

Як нещодавно стало відомо, представники холдингу OKKO Group викупили комплекс «Захар Беркут» біля Славського. Незабаром там планують розпочати будівництво великого гірськолижного курорту. Розмови про новий комплекс точаться ще з 2017 року. Раніше затримку пояснювали труднощами із купівлею та реєстрацією земельних ділянок.

Новий курорт на вершині Свидовця

Поки бувалі туристи критикують радянський сервіс за європейськими цінами, на території одного із найвищих хребтів українських Карпат – Свидовця, інвестори хочуть спорудити новий курорт.

Уперше про плани побудувати комплекс, масштабніший і розкішніший за Буковель, стало відомо в 2016 році. Місцевим мешканцям обіцяли кілька тисяч робочих місць неподалік від домівки. А це життєво важливо для людей, яким часто на весь зимовий сезон доводиться їхати працювати в сусідні регіони.

Головним інвестором проєкту є українська компанія ТОВ «Скорзонера», заснована у 2000 році для будівництва курорту «Буковель». Бенефіціарними власниками «Скорзонери» є український олігарх Ігор Коломойський і його бізнес-партнер Геннадій Боголюбов.

Щоб отримати згоду на реалізацію проєкту, на початку 2017 року місцеві органи влади Тячівського та Рахівського районів організували громадські слухання. Утім, місцевих активістів схвилювало, що курорт будуватимуть саме на вершині гори. Адже в такому разі птахи, ссавці і рослини, які там живуть, опиняються під загрозою. Розбудова інфраструктури та спорудження готелів також може суттєво забруднити місцеві річки. Активісти пропонують зробити на Свидовці заповідну зону, заборонити будь-яке будівництво і залишити територію дикою.

Судова тяганина захисників карпатських схилів і місцевої влади триває. Час покаже, що важливіше українцям – «оживити» регіон і створити новий центр гірськолижного туризму чи зберегти залишки унікальної карпатської екосистеми.