Архітектор та урбаніст Юліан Чаплінський анонсував вихід  книги «Зрозуміти архітектуру» про те, як навчитися «читати» місто, відчуваючи його архітектуру та розрізняючи стилі. Замовити книгу можна на сайті видавництва «Віхола».

«У Флоренції, та й загалом в італійських містах досі дуже популярні переліки прізвищ мешканців на дверях біля під’їздів. У самій Флоренції в таких переліках можна бачити прізвище, що повторюється від будинку до будинку: Інноченті, що перекладається як «невинні». У такій кількості прізвище Інноченті з’явилося у Флоренції невипадково.

Ще в першій половині XV століття місцеве духовенство за підтримки меценатів і багатих людей Флоренції вирішило збудувати сиротинець. Особливо велику суму дала родина Медічі, що замовила розробити архітектуру Філіппо Брунеллескі. Оспедале дельї Інноченті (що перекладається як «притулок невинних (немовлят)»), напевно, є однією з перших пам’яток громадської споруди у стилі ренесанс, що на два боки повністю інтегрована в площу. Інтегрована вона, власне, аркадою, тим ритмом арок, які під своїми склепіннями формують міську лоджію. Цей громадський простір, тобто аркада, виходячи до площі, формує місце, де будь-який мешканець може присісти відпочити, сховатися від негоди чи палючого сонця в тіні.

Між арками характерними є також «медальйони», які зображають немовлят. Усі немовлята виконані на синьому майоліковому тлі. Здалека видається, що всі обличчя однакові, але зблизька зрозуміло, що поводяться малюки по-різному, що, власне, свідчить про призначення цієї будівлі.

Оспедале дельї Інноченті— це триповерхова споруда, два рівні якої по висоті поглинає арка. Лінії розділені знову-таки карнизними лініями, характерними для ренесансу, який ви легко впізнаєте за арковими галереями.

Ще один момент, на який треба звернути увагу: над тими арками в епоху Ренесансу з античності повертається манера увінчувати вікна трикутними фронтонами— і це також дуже цікаве вікно. Взагалі вікна ренесансу завжди чи в переважній кількості епохи треченто й кватроченто тяжіють до квадрата, вони приземисті, декорування також є грубшим, подібним до грубих форм Римської імперії. Пропорції всіх цих елементів, цих архітектурних обломів, дедалі більше шукатимуть у подальших стилях різні майстри по всій Європі. Вони прагнутимуть пропорцій і вправлятимуться в них.

Оспедале дельї Інноченті, скетч авторства Юліана Чаплінського

Сиротинець Оспедале дельї Інноченті унікальний ще й тим, що архітектор уперше посадив арку просто на капітель колони, чого до цього не робив ніхто. Це був фактично творчий експеримент, що після цього став типовим прийомом епохи Ренесансу. До того на колони саджали фрагменти антаблементу— триярусного карниза зі всіма елементами, вважаючи, що саме так правильно, адже над колоною мають бути балкові елементи, а арка може стояти тільки на них чи на їхніх фрагментах. А Філіппо Брунеллескі знайшов свою пропорцію, яка стала засадничим і упізнаваним елементом архітектури епохи.

Аби розуміти, в якому часовому контексті був Львів, потрібно трошки пройтися по датах. Отже, сиротинець Філіппо Брунеллескі будував з 1419 по 1445 рік. Очевидно, що це було так довго не тому, що об’єкт складний, а тому, що були проблеми з фінансуванням. Оскільки проєкт соціальний, Медічі не надто швидко прощалися з грошима. Але вважаймо, що станом на 1419 рік архітектор уже цілковито уявляв, якою має бути ця споруда, бо на початку XV століття принципи побудови були вже зрозумілі. Що стосується найрозкішніших львівських кам’яниць, то варто згадати, що Львів почали відбудовувати після великої пожежі в XV столітті. Три найвідоміші кам’яниці, які ми вже згадували: Чорна кам’яниця, палац Корнякта й кам’яниця Бандінеллі— були зведені в 1577-му, 1580-му й 1593-му відповідно. Це означає, що Львів пас задніх у ренесансному впливі щонайменше 150 з гаком років. Тоді не було інтернету, газет, спеціальних теоретичних праць, тож нічого дивного в тому, що інформація про архітектурні стилі розтікалася дуже повільно, немає. «Модні» елементи приносили в наші землі італійські зайди-архітектори, вже виховані в цих традиціях.

Поговорімо тепер про Пізній Ренесанс в архітектурі й появу такого феномена, як Андреа Палладіо. Саме він додає в архітектуру ще одну нову типологію— заміські вілли.

Вілла ротонда, скетч авторства Юліана Чаплінського

Ми вже знаємо, що в часи Ренесансу дуже активно вивчалася римська архітектура, це також був і час розкопок. Приблизно одночасно з тим, як зодчий Доменіко Фонтана, головний архітектор Рима, випадково натрапив на зовнішній мур міста Помпеї, що, як ми пам’ятаємо, неабияк вплинуло на подальший розвиток архітектури, постає особистість Андреа Палладіо. Згідно з часовими межами, він є архітектором Високого Відродження, або чінквеченто (кінець XVI століття). Це час, коли ренесанс «розсипається» на нові стилі, з-поміж яких— передусім бароко, що запанувало в Італії на тривалий період і поширилося Європою завдяки експансії католицьких орденів.

Проте чому я називаю Андреа Палладіо феноменом? Тому, що Андреа ді П’єтро делла Ґондола (справжнє ім’я) надзвичайно любив архітектуру античності, так, що навіть узяв собі псевдонім Палладіо на честь Афіни Паллади, покровительки Афін. Назвімо його засновником нового для того часу типу архітектури, заміських вілл.

Я відвідав віллу Андреа Палладіо біля міста Віченца й усім рекомендую знайти час, аби побачити цей об’єкт. Це збережений перший накритий театр, який має амфітеатральну античну структуру й фасад з неймовірним, що дуже важливо, відтворенням культури Риму і Греції. Ще раз скажу, що це обов’язково варто побачити на власні очі. Також Андреа написав трактат про архітектуру, де детально описав власний будівничий досвід і уклав системні принципи давньоримської архітектури.

Але повернімося за місто, до вілли Ротонда, що вже має всі ознаки (як церква Іль-Реденторе у Венеції того-таки Андреа Палладіо) нового стилю— класицизму. Ми поговоримо про нього пізніше, але зараз я згадую про це в контексті рідного міста Львова. Так, палаццо Корнякта має подібні, невластиві стилю, величезні вікна, які, напевно, були допрацьовані дещо пізніше. Ці величезні вікна вже мають структуру й по вертикалі розвиваються вище, ніж квадратні чи скажімо, близькі до квадратних, ренесансних, приземисті вікна, у них уже є височенні скляні прорізи. А саме ці пропорції у висоту й засвідчують більше класицизм.

Новизна вілли Ротонда в тому, що вона симетрична з чотирьох боків, у неї майже однакові фасади, чотири портики з іонічним ордером, на колонах якого стоять трикутні фронтони, а на кожному зі фронтонів— по три скульптури. До кожного фронтону ведуть величезні сходи, обмежені підпірними виступними стінами, на яких також стоять скульптури. Це ніби щось середнє між античним храмом і ренесансною культурою, увінчане пласким куполом, який завершували вже після смерті Палладіо.

Будівля стоїть на зеленому пагорбі з неймовірною панорамою навколо. Коли я побачив її, мені здалося, що це храм. Але храм для людини. Він не має нічого спільного з католицькими базиліками, але сильно й емоційно створює сакральну атмосферу. Якщо зазирнути всередину: є внутрішній простір, що має круглу форму, яка й нагадує сакральну церковну наву ротонд. А проте це світська споруда, приватний будинок, резиденція. Ось чому мені здається, що увінчанням слави людини як головного об’єкта епохи Відродження і є згадані вище перші боязкі й несміливі відходи від готики й романіки в період дученто з його папським баптистерієм, далі— переходи від готики до надмірного візантійського декорування, а пізніше— відхилення від декорувань у конструктивніші схеми.

Власне, саме в епоху Ренесансу і з’являється багато думок про людину й людську гідність. Звісно, в реальності все було не так райдужно, як я описую, коїлися страшні речі: лютувала інквізиція, людей, зокрема вчених і освічених, переслідували й убивали, будь-яке інакодумство каралося тощо. Епосі Ренесансу належать, наприклад, Джордано Бруно й Коперник. Так, усі ми знаємо, які були спротиви щодо визнання Землі круглою, а не пласкою, але тим не менше, на той час жаги до знань і гуманізму вже було не зупинити.

Свідченням епохи є поява світських просторів, міських лоджій, які стають елементом багатьох міст Європи, площ як своєрідних Вілла Ротонда, збудована за проєктом Андреа Палладіо (Віченца, Італія) міських каркасів, культури внутрішніх двориків, міського особняка, міської резиденції й розкішних заміських вілл, що мають вигляд просто-таки храму для людини та її гідності. Щодо того, як трактувати архітектурну творчість Андреа Палладіо, думки розходяться: є він архітектором ще Ренесансу чи вже засновником класицизму? Варто зауважити, що після Палладіо класицизму в Італії не було протягом тривалого часу, а розвинувся він передусім у Франції й Англії у XVIII столітті, властивий він і Російській імперії, а ще — німецькому Гамбургу. А в Італії, власне, оцей «класицизм» у незайманих, неімперських формах був радше не про захоплення інших країн, не про велич імператора, а про звичайну людську гідність, про те, що пересічний громадянин має право на розкішне житло.

Коли мене запитують про Ренесанс в Україні, я згадую передусім каплиці, прибудовані до готичних соборів або навіть до ренесансних структур. У Львові, наприклад, є Латинський кафедральний собор, у народі— Катедра. В основі своїй він, звичайно, готичний: готична нава з вітражами в апсидній частині, збоку до нього прибудовані каплиці. Окремо варто відзначити каплицю Боїмів і також прибудовану каплицю Кампіанів. Їх названо за прізвищами родин, які фондували свої гроші на церкви, відповідно, як найдостойнішим донорам, їм дозволили бути похованими в цих каплицях.

Якщо ви не маєте змоги відвідати Флоренцію, вивчити принципи Ренесансу можна легко за цими каплицями. Каплиця Боїмів особлива, бо це квадратний куб, на якому зроблена півсфера, оздоблений унікальною скульптурою Христа, який сидить у жалобі. Скульптура ренесансна, значно романтичніша й одночасно грубіша у своїх формах відносно розкішних скульптур пізнішого періоду, бароко. Ви побачите поділ на пілястри, на карнизні лінії, на антаблементи. Як уписуються між тими пілястрами арки, наскільки симетричною є структура, яким гарним є оздоблення піднебіння купола, така собі кесонна конструкція, як вчувається прагнення до ідеальної симетрії, усіх цих принципів пропорцій куба й кола чи півкола, як архітектори тонко працювали із цими геометричними прийомами!

У середині XVI століття ренесанс в Італії вичерпує себе й переходить на нові стадії. Це ордерна архітектура, яка далі розвивається і розпадається на три окремі види: маньєризм, бароко і, пізніше, класицизм.

Ви часто можете чути слово «маньєризм» під час екскурсій або прочитати його в туристичних гайдах. Ми не надто загострюватимемо на ньому увагу, бо око непрофесіонала рідко відрізнить маньєризм від ренесансу (це пізній період Ренесансу). Маньєризм вирізняється рисами певних класицистичних форм і надмірною декорованістю. Власне, сам термін походить від «маніризм, манера, стиль», що буквально означає «штучність». Ця штучність пов’язана з тим, що архітектори, художники й скульптори того часу вже ставали придворними майстрами й служили переважно в багатих і заможних вельмож. Середина XVI століття характеризується потужними воєнними потрясіннями, тож декорування переходить у «зброю», стає зображанням різноманітних гербів, оздобленням порталів елементами прапорів, геральдики, зброї, обладунків. Усі ці елементи надмірного декорування, поєднання світськості й військовості, багатства і шику характерні для Пізнього Ренесансу.

Будинків, оздоблених у стилі маньєризму, або Пізнього Відродження, можна бачити дуже багато по всій Італії та інших країнах Європи. На жаль, я не знаю пам’яток маньєризму в Україні. В університеті нас учили, що королівський Арсенал, той, який за пам’ятником Федорову у Львові, нібито репрезентує цей стиль. Проте маньєристичного я бачу в ньому мало, крім хіба кількох несміливих закручених волют, які вже нагадують про прихід бароко— вони все ще дуже стримані, але загалом ця споруда все одно залишається для мене представницею типового Ренесансу.