На третій день облоги Маріуполя російськими військами подружжя активістів Діани Берг та Олександра Сосновського на свій страх і ризик вирішили спробувати прорватися через оточення окупантів на власній автівці. Трохи згодом того самого дня для евакуації мирних жителів міста оголосили зелений коридор. Проте через безупинні обстріли маріупольцям не вдалося ні виїхати, ні отримати гуманітарну допомогу. В місті, що перебуває в оточенні російських військ, вже 13 днів немає електрики, води, тепла, газу і зв’язку. Численні тіла мирних жителів, які загинули внаслідок російської агресії, почали ховати в братських могилах. 

Життя в облозі

Перший день війни розпочався для маріупольців потужними вибухами на лівому березі міста. «З’явилися черги в банкомати та магазини, але все ще можна було  платити карткою. Кілька наших друзів одразу покинуло місто. Ми з Сашком вважали, що повинні залишатися до останнього і розповідати світові, що коїться у Маріуполі», – згадує Діана Берг. 

Діана приїхала до Маріуполя у вересні 2014 році після того, як українські війська звільнили місто від «ДНР». Через активну проукраїнську позицію в окупованому Донецьку навесні 2014 Діані погрожували розправою і вбивством. У Маріуполі активістка займалася волонтерством та популяризацією української культури. Разом із однодумцями у 2016 році вона створила платформу «ТЮ», що стала осередком сучасного мистецтва, низової культури, прав та свободи людини в місті. Олександр Сосновський народився і виріс у Маріуполі, після 2014 року працював у Національній патрульній поліції, а тоді – в культурному центрі «ТЮ». 

Маріуполь після боомбардування

На четвертий день війни розпочалися ворожі авіаудари по всьому Маріуполю. На п’ятий – окупанти влучили в електростанцію і знищили лінію електропередач. Через невпинні обстріли комунальники не мали змогу здійснити ремонтні роботи. 

Росіяни потроху почали оточувати Маріуполь, підтягуючи війська з Криму. Через відсутність електрики зникло водопостачання і опалення. Невдовзі після цього розстріляли вежі зв’язку.  

«Три дні ми були в абсолютному інформаційному вакуумі. Нерозуміння, що відбувається не лише в Україні і в світі, але на твоїй власній вулиці, страшніше за холод і неможливість помитися. Аби дізнатися, що коїться з рідними чи друзями, треба туди поїхати чи піти. А місто щоразу більше обстрілювали. В нас були павербанки і можливість заряджати пристрої в авто. Але без зв’язку все це перетворюється на металобрухт. По суті, ти сидиш вдома в темряві, слухаєш канонаду і радієш, що влучили не в твій будинок», – розповідає Діана. 

У перші дні російської облоги в місто все ще підвозили питну воду, картоплю.  Стоячи в чергах люди намагалися зловити зв’язок, щоб відправити повідомлення рідним. Деякі магазини все ще працювали. «На той момент у Маріуполі ще було газопостачання. Але вже навіть тоді ми почували себе в найсправжнішому пеклі. Газ відрізали через три дні після нашого від’їзду. Як люди продовжували жити в місті, куди вони ходили в туалет і що їли, я навіть боюся собі уявити», – ділиться Діана. 

Із кожним наступним днем російські окупанти посилювали авіауадари. Лівий берег міста, який вже в 2015 році нещадно обстріляли з «Граду», на початку березня 2022 року просто перетворився на руїни. Серед цих руїн усе ще мешкали люди, які не мали жодної змоги виїхати. 

«Багато підлітків, які займалися у нас в “Тю”, жили на лівому березі. З самого початку ми хотіли їх евакуювати на правий. Але більшість просто не відпустили батьки. Я навіть не наважуюся думати про те, що з ними зараз», – розповідає Діана. 

Наприкінці першого тижня війни російські війська нещадно почали бомбардувати центр міста: «Із території “ДНР” просто прилітає літачок, скидає тобі на голову вибухівку і повертається назад за наступною порцією. І так без упину», – згадує Олександр Сосновський. 

Втеча з облоги

Ключі від культурного центру «Тю» активісти віддали мешканцям приватних будинків поблизу, щоб ті могли ховатися від вибухів в облаштованому підвалі платформи. Своїх численних домашніх улюбленців подружжя перевезло в будинок до мами Олександра, а саме переїхало в приміщення для арт-резиденції, що була запланована на початок березня. «Замість арт-резиденції отримали арт-обстріл», –  іронізує Діана. 

Маріуполь після бомбардувань

Турки, які раніше в Маріуполі готували шаурму, в волонтерському центрі почали випікали хліб для містян і військових. Діана з Олександром залишилися їм допомагати. «Потужності генератора не вистачало, і ми вшістьох місили тісто в дванадцять рук. Глуха ніч, темрява, довкола невпинна канонада, а ми з турками робимо хліб у великому баняку», – згадує активістка. 

За день до того Діана та Олександр намагалися вирватися з міста. «Під невпинні звуки обстрілів ми минули залишки розбитих автівок. Попереду рухалося кілька цивільних машин. Раптом вони зупинилися. Вдалині я побачив військових. Стояв густий туман. Спершу було складно зрозуміти, це наші чи ворожі. Аж раптом водія першого авто поставили на коліна. Я усвідомив, що це русня, і треба тікати. Почав потроху здавати назад. Нам пощастило, що міномент почав стріляти не в наш бік. Ми вціліли і повернулися», – згадує Сашко. 

Навіть після цього подружжя не покидало думки вирватися з Маріуполя, а тоді вивезти своїх рідних, колег і кішок. 

«Сашко прокинувся о шостій ранку з наміром прорвати облогу. За кілька хвилин ми сиділи в автівці. Між повільною смертю від голоду і холоду та суїцидальним рішенням проїхати крізь російські війська, ми обрали останнє», – розповідає Діана. 

Спочатку подружжя перетнуло блок-пост окупантів. Їм пощастило вціліти і не потрапити в полон, як це трапилося з іншими містянами до цього. Перетнувши український блок-пост, активісти вирушили в напрямку Запоріжжя. 

«Аж тут на зустріч нам їде чоловік і кричить про російські танки попереду. А куди нам було повертатися? До російських ДРГ з автоматами? Ми поїхали прямо на танки. Відчуття було – вб’ють, то вб’ють, втрачати нема чого», – згадує Діана. 

Невдовзі колона БТРів і танків з’явилася прямо перед втікачами з Маріуполя. Танк направив своє дуло на авто. Олександр спочатку підняв руки вгору, а тоді вибрав прозір побільше між танками і щосили натиснув на газ. 

«Можливо, вони подумали, що їм привиділося. Або просто не мали на нас часу. Взагалі військову колону ніяк не можна пересікати. Брудні, пітні і повному шоці ми доїхали до Запоріжжя. Кава і туалет на заправці нам здавалися повним раєм», – розповідає Діана. 

Плани евакуювати рідних

Діставшись до Дніпра, активісти не покидали надії евакуювати своїх близьких. Вони знайшли невеликий мікроавтобус, водій якого по імпровізованій мапі Маріуполя мав збирати найдорожчих для подружжя людей для евакуації. На жаль, обстріли кожного дня стають усе потужнішими, а коридор ще жодного разу не став зеленим.   

«Місто просто стирають із лиця землі. Ми не можемо відправити людину під російські танки. Ми не знаємо, чи жива Сашина мама, чи живі кішки, чи, можливо, вони вже один одного з’їли в ці страшні часи», – ділиться Діана. 

Усю доступну інформацію про Маріуполь Діана та Олександр черпають з телеграм-каналу Мариуполь сейчас. Там активісти збирають те, що вдається дізнатися про життя міста без зв’язку і без комунікацій. 

«У темному холодному Маріуполі в відчаї я думала лише про те, щоб разом із Сашком ми залишилися живими. Вибравшись звідти, я щодня отримую повідомлення з проханням з’ясувати, чи живі ще чиїсь дідусі, бабусі, рідні на такій-то вулиці. Я навіть не можу уявити те пекло, через яке проходять люди, що злишилися там зараз», – зазначає Діана. 

Оборона Маріуполя має стратегічне значення. Після його захоплення російська армія отримає безперешкодний сухопутний доступ до Криму. Очевидно, зазнаючи невдачі у підкоренні міста, окупанти вирішили стерти його з лиця землі з усіма мирними жителями. 

14 березня частині мешканців Маріуполя вдалося вирватися з оточення російських війська на 160 приватних автомобілях. Частина з них дісталася до Запоріжжя, повідомили в Запорізькій ОДА. 

«Маріуполь знищують як символ протистояння російській агресії на Донбасі ще з 2014 року. Нам треба поквапитися. З такою інтенсивністю скидання бомб на голови людей, там дуже скоро там просто не буде кого рятувати», – наполягає Діана Берг.