Французький економіст, автор бестселерів «Капітал в XXI столітті» та «Капітал і ідеологія», професор Паризької школи економіки та Лондонської школи економіки опублікував колонку в «Le Monde», яку переклала «The Guardian», про війну в Україні.

Публікуємо основні тези.

«Скажімо одразу, настав час уявити санкції проти тих російських олігархів, які процвітають завдяки путінському режиму. Таке рішенння потребує створення міжнародного фінансового реєстру, що не сподобається західним надбагатим елітам, адже їхні інтереси набагато тісніше пов’язані з інтересами російських та китайських олігархів, ніж іноді стверджується. Проте саме такою ціною західним країнам вдасться виграти політичну та моральну битву проти автократії та продемонструвати світові, що гучні промови про демократію та справедливість – це не лише порожні слова.

Замороження активів Путіна та його родичів вже є частиною арсеналу санкцій, які діяють протягом останніх років. Проблема в тому, що вони залишаються доволі символічними. Ці санкції стосуються лише кількох десятків людей, і їх можна обійти за допомогою підставних осіб.

США та їхні союзники зараз розглядають можливість повного відключення Росії від фінансової мережі Swift, що позбавить російські банки доступу до міжнародної системи фінансових операцій і грошових переказів. Проблема в тому, що така міра не є сильною і вона омине найбагатших, які будуть використовувати альтернативних фінансових посередників. Найбільше втрат зазнають звичайні російські та західні підтприємства.

Щоб Росія опинилася «під каблуком», потрібно зосередити санкції на тонкому шарі мультимільйонерів, на яких і тримається цей режим. Ця група, набагато більша, ніж кілька десятків людей, але й суттєво вужча, ніж російське населення загалом. Щоб сформувати ваше уявлення про них, можна було б орієнтуватися на людей, які володіють нерухомістю та фінансовими активами на суму понад 10 мільйонів євро (11 мільйонів доларів США) або близько 20 000 людей, згідно з останніми доступними даними. Це становить 0,02% дорослого населення Росії (зараз 110 мільйонів).

Ці 20 000 людей – саме ті, хто найбільше виграв від режиму Путіна з моменту його приходу до влади в 1999 році. Всі дані свідчать про те, що значна частина їхньої нерухомості та фінансових активів знаходиться в західних країнах (від половини до трьох чвертей). Тому для західних країн було б відносно легко стягнути великий податок з цих активів, скажімо, за ставкою 10% або 20% для початку, заморозивши решту як запобіжний захід. Під загрозою розорення та заборони відвідувати західні країні.

Такий же механізм міг би бути використаний після китайських політичних репресій у Гонконзі, а в майбутньому його можна було б застосувати для приблизно 200 000 громадян Китаю, які мають статки обсягом понад 10 мільйонів євро кожен.

Для реалізації такого типу заходів західним країнам було б достатньо, нарешті, створити міжнародний фінансовий реєстр (відомий як «global financial registry» або GFR), який би відстежував, кому і що належить у різних країнах. Такий проект технічно можливий і вимагає від органів державної влади взяти під контроль приватні центральні депозитарії (Clearstream, Eurostream, Depository Trust Corporation тощо), які наразі реєструють цінні папери та їхніх власників.

То чому ж досі не досягнуто прогресу в цьому напрямку? З однієї простої причини: західні ультрабагаті люди бояться, що така прозорість в кінцевому підсумку зашкодить їм. Це одне з головних протиріч сучасності. Протистояння між «демократіями» та «автократією» перебільшено, часто забувається, що західні країни поділяють з Росією та Китаєм неприборкану гіперкапіталістичну ідеологію та правову, фіскальну та політичну систему, яка стає все більш сприятливою для великих статків.

У Європі та США робиться все, щоб відрізнити гідних західних «підприємців» від шкідливих і паразитичних російських, китайських, індійських чи африканських «олігархів». Але правда в тому, що у них багато спільного. Зокрема, величезне процвітання мультимільйонерів на всіх континентах, починаючи з 1980-х і 90-х років, можна значною мірою пояснити тими самими факторами, – наданими їм пільгами та привілеями. Вільний рух капіталу без фіскальної та колективної компенсації є нежиттєздатною системою в довгостроковій перспективі. Саме ставлячи під сумнів цей загальнойприйнятий факт, ми зможемо ефективно санкціонувати автократії та просувати іншу модель розвитку.