«Ми орендуємо кімнату за 730 євро на місяць». Яка ситуація з житлом для переселенців у Львові?

Фото: pixabay

З початку війни мільйони українців залишили свої домівки в пошуках безпеки – частина виїхала за кордон, інші – в міста на заході України. Близько 200 000 внутрішніх переселенців перебралися до Львова, адже на фоні обстрілів і бомбардувань інших регіонів України, тут, поряд з Польським кордоном, загальна ситуація виглядає безпечнішою.

Перед містом з населенням 780 000 постав новий виклик – як прийняти і розселити нових жителів. А сотні тисяч українців почали шукати тимчасове житло, що моментально позначилося на ринковій пропозиції.

Оренда житла

До війни ринок оренди у Львові не сильно відрізнявся від будь-якого іншого великого українського міста. За словами ріелтора компанії Xhouse, двокімнатну квартиру у віддалених районах можна було винайняти за вісім тисяч гривень, а однокімнатну – за шість-сім. У центрі сума була вищою – близько 10-12 тисяч.

З початку війни однокімнатна квартира коштувала вже 17-18 тисяч гривень. За цю вартість житло можуть здавати без меблів, зокрема, може не бути ані холодильника, ані пральної машини.

Ріелтор Олександр Мількович зазначає, що на ринку довгострокової оренди ціни зросли на 30-40%, а попит – у десять разів.

Олександр Ревчук (IT-працівник з Києва, 29 років) розповідає, що приїхав до Львова в перші дні війни зі своїм собакою. Олександр та його дівчина обоє в Києві знімали квартири, і він платив десять тисяч гривень за комфортабельну двокімнатну квартиру неподалік від центру столиці. Майже стільки ж його дівчина сплачувала за однокімнатне житло в центрі.

«Перші дні у Львові був хаос із орендою. Люди панікували і бронювали все можливе. Я шукав у Booking.com, на Airbnb та OLX, але нічого не вдавалося. Напевно, запитів було так багато, що ріелтори просто не відповідали.

Врешті, на перші два дні ми забронювали квартиру. Через добову оренду вона коштувала б 1 300 євро на місяць. Потім ми переїхали в хостел. Друзі сказали, що в номері шість ліжок, а два місця постійно порожні.

Зараз ми живемо в окремій кімнаті в хостелі з власним санузлом, але спільною кухнею. Проте готуємо мало. Кімната коштує 730 євро на місяць. Але тут чисто, міняють рушники, інтернет хороший (це важливо, оскільки ми обоє працюємо віддалено). Мені подобається ідея заплатити за два-три дні наперед у хостелі. Якщо через тиждень-два ми вирішимо повернутися до Києва, у нас немає жодних зобов’язань. Але я сподіваюся, що до кінця квітня ми будемо жити тут».

Багато переселенців приїжджають до Львова лише на місяць чи до моменту, коли закінчиться війна. Проте, за словами ріелтора, орендодавці не хочуть здавати квартиру на такий короткий строк і встановлюють вищу ціну.

«Умови оренди прописані в договорі. Іноді орендодавець просить платити в євро або доларах. Орендар, як правило, повинен сплатити за перший і останній місяць і комісію ріелтора, яка дорівнює 100% вартості житла. Проте під час війни ріелтори часто відмовляються від своєї комісії, якщо клієнти – сім’ї з дітьми, оскільки розуміють, з якими проблемами доводиться стикатися цим людям. Для того, щоб повернути заставу за останній місяць, орендар повинен повідомити про виїзд заздалегідь (за місяць до цього)».

Ксенія Венідіктова (аналітикиня з Києва, 26 років) розповідає, що до війни жила з мамою в однокімнатній квартирі на лівому березі Києва. Вони також мають двох котів. У цьому житлі вона мешкала практично все життя. Зараз її мама служить в київській територіальній обороні, а сама Ксенія евакуювався до Львова 24 лютого.

«Коли ми тільки приїхали до Львова, я зупинилась в дуже маленькій квартирі нашого друга. Це було безкоштовно, але тимчасово. Тому я почала шукати інші можливості. Я перевіряла вільні апартаменти переважно через Booking.com та Airbnb. Найдешевший хостел, який мені вдалося забронювати, коштував 20 тисяч гривень на два тижні, тобто 40 тисяч гривень на місяць.

Тому я вирішила забронювати квартиру на Booking і все одно продовжувала шукати інші варіанти. Переїзд до Львова з двома котами значно ускладнював всю історію. На Booking зазначили, що котів і собак в хостел не пускають.

Нарешті, я знайшла кімнату у хостелі, яка коштувала тисячу гривень за ніч, тобто 30 тисяч на місяць. Він створений для туристів, які приїжджають на кілька днів, але не для біженців з війни. Фактично ми заплатили 8 600 гривень за 8 ночей, а потім переїхали до Ужгорода».

Міська політика Львова

Чимало об’єктів соціальної інфраструктури Львова – школи, дитсадки, заклади культури, переобладнали у спальні блоки для переселенців. Проте це тимчасове рішення, оскільки незабаром у місті відновлять навчальний процес.

Заступник міського голови з питань містобудування Львова Любомир Зубач зазначає, що зараз муніципалітет шукає землю для будівництва модульних будівель для тимчасово переміщених осіб. «Ми знайомимося із зарубіжним досвідом, зокрема польським та турецьким у цьому напрямку, створюємо модель типових будинків. Ми чекаємо на старт державної програми, оскільки місто не може вирішити цю проблему самотужки. Також ведемо переговори з міжнародними організаціями, щоб отримати допомогу у фінансуванні та будівництві тимчасового житла такого типу».

Також чиновники думають про надання умов для релокації бізнесів.

«Завдання Львова – дати можливість перенести бізнес із міст, де ведуться активні бойові дії. Зробити так, щоб цей бізнес отримав тимчасовий притулок, а після нашої перемоги зміг повернутися до своїх міст і відбудувати їх.

На сьогодні ми працюємо з 45 компаніями. Це аудиторські фірми, медичні клініки, харчові, IT, фармацевтичні компанії тощо. Вони мають від 5 до 700 працівників і їм потрібні офіси від 100 до 4000 кв. м.

Від сплати орендної плати звільнено ресторани та офіси, розташовані в комунальних приміщеннях. Багато з них почали годувати військових, волонтерів, переселенців з першого дня війни. Решта підприємств мають знижку на оренду до кінця березня. Також ми звільнили заклади від сплати за вуличні тераси на час війни», – зазначає Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова.

Притулок для переселенців Сенсотека

Крім орендованого та наданого муніципалітетом житла, помешкання організовують благодійні чи громадські організації.

Відтак, на другий день війни розпочав роботу притулок «Сенсотека», який розташований у приміщенні бібліотеки в парку Львова. Його організувала благодійна організація «Непротоптана Стежина» (з 2001 року вона реалізує проекти у сфері культури, неформальної освіти та інклюзивного мистецтва).

У притулку є 21 ліжко. Люди, які прибувають сюди, можуть перебувати тут від одного до трьох днів. За місяць війни до притулку прибуло близько 200 осіб з різних регіонів України (Чернігів, Харків, Лисичанськ, Васильків, Київ, Херсон, Буча, Бровари, Ізюм, Сєвєродонецьк, Суми, Донецьк, Кременчук, Лозова та ін.). Приміщення обладнане теплою підлогою, завдяки цьому діти можуть вільно повзати чи лежати на ній. Також сюди надходить гуманітарна допомога з Польщі, яку частково використовують, а частково направляють далі.

Анастасія Войтюк, голова благодійної організації «Непротоптана Стежина» розповідає, що в команді працює понад 30 волонтерів, і більшість із них – вихідці з Києва та Харкова. «Три бібліотекарі також продовжують працювати за своїм графіком. Зараз про харчування, проживання та чистоту в притулку дбають артисти, театральні режисери та музиканти. У нашому притулку студенти-біженці з Харкова проводять заняття з моделювання.

Також є уроки співу. Як тільки буде вирішено потребу в житлі, ми плануємо проводити різноманітні мистецькі заходи для ТПО та львів’ян у бібліотеці. На даний момент на підтримку притулку ми зібрали та витратили 48 400 грн. Ці кошти йдуть на потреби мешканців гігієни, транспорту, харчування та спеціального притулку. Сюди приїжджає багато волонтерів, щоб допомогти збирати воду, готувати їжу, підвозити тощо».

Таким чином, стає зрозуміло, що ситуація з житлом у Львові доволі нерівномірна. Тимчасово можна зупинитися в муніципальних прихистках, але вони позбавлені належних комфортних умов, і, скоріше за все, доведеться жити разом з десятками інших людей. Тому така опція може бути лише тимчасовим варіантом. А от орендувати квартиру чи інше житло з початку війни було непросто. Ця опція спрацювали для людей, які мали певні заощадження, або вони продовжували працювати.