Обмотані статуї на соборі Святого Юра у Львові

З початку російського вторгнення постало питання, як зберегти культурну спадщину українського народу від тотального знищення. Враховуючи складні умови, спричинені війною, евакуація творів мистецтва видавалася ризикованою та важкою.

«Від початку було зрозуміло, що масове знищення культурної спадщини неминуче. Внаслідок обстрілів вже постраждали археологічні пам’ятки та деякі історичні місця в містах і селах (наприклад, театр у Маріуполі). Наразі запущено спеціальну платформу для усунення пошкоджень та знищення культурної спадщини. База вже містить близько 100 верифікованих об’єктів – музеїв, бібліотек, театрів, житлових будинків, пам’яток архітектури, культових споруд. На жаль, список оновлюється щодня» – зазначає Катерина Чуєва, заступниця Міністра культури та інформаційної політики України.

Кирило Ліпатов, заступник директора з науково-експозиційної роботи Одеського національного художнього музею розповідає, що інформацію про зосередження російської армії на українському кордоні почали отримувати наприкінці січня. «Тож нам спало на думку евакуювати музейні колекції. Ми домовилися про виставку з музеєм на Заході України. Під виглядом цієї виставки, щоб не привертати зайву увагу, всі цінні об’єкти й були вивезені. Знадобився деякий час, щоб отримати дозвіл від Міністерства культури. Нарешті, три провідні одеські музеї евакуювали свої колекції з червоних списків у безпечніший куток країни, де вони зараз і зберігаються».

Одеський художній музей розташований у старовинній будівлі 1820-х років майже на березі моря, неподалік цивільних і військових портів. «З огляду на безперервне порушення російськими військами міжнародного законодавства, враховуючи нетрадиційний спосіб війни, пам’ятки архітектури національного значення знаходяться в зоні високого ризику. Ми зробили все можливе, щоб покращити периферійну безпеку навколо музею, включаючи відеоспостереження та патрулювання поліції. Ми також забезпечили захист від пограбувань та вогню. Але все це буде марним у разі авіаудару» – додає Ліпатов.

Крім музейних артефактів в українських містах є культурна спадщина, яка охороняється ЮНЕСКО. Такі об’єкти є у Києві та Львові, а нещодавно були переговори про включення до цього переліку Чернігова. Саме тут знаходиться унікальний ансамбль – дитинець, який датується VIII-XII століттям.

Є й більш дрібні, але не менш цінні архітектурні елементи – статуї та бюсти на фасадах будівель, міські пам’ятники та скульптури. Їх обмотують папером та спеціальною плівкою, чи обкладають мішками з піском. Так вчинили з пам’ятником герцогу де Рішельє, спорудженому в 1828 році в Одесі чи пам’ятником Шевченку, який відкрили в 1935 році у Харкові. Проте у випадку авіаудару цей захист суттєво не допоможе.

Займаються збереженням колекцій не лише великих всеукраїнських музеїв, а й районних та локальних. Зокрема простір «Асортиментна кімната» в кінці лютого оголосив конкурс для художників і галерей, які потребують допомоги з евакуацією цінних артефактів. Альона Каравай, співзасновниця простору, зазначає, що з початку війни вони отримували багато запитів від міжнародних колег про тимчасове розміщення українських творів мистецтва у своїх галереях та музейних сховищах. «Ми створили розгалужену мережу з іноземними партнерами, включаючи відомі музеї та невеликі галереї. Отримавши запит, ми перевіряємо наші можливості дістатися товару, чи є у нас волонтери тощо. Якщо можливо, ми організовуємо весь процес від упаковки до вивезення. Дуже рідко у художників є час і ресурси, щоб зробити це правильно. Отже, пакуємо, описуємо і передаємо шматок на сховище. На сьогоднішній день ми маємо широку мережу місць для трансферу».

Тетяна Пилипчук, директорка Харківського літературного музею розповідає, що їм вдалося евакуювати свою колекцію. Серед цих речей – книги, фотографії, рукописи – присвячені культурній революції в Україні 1920-х років (з ідеєю відокремлення від Росії та орієнтації на Європу), українському руху опору 1960-1980 років (проти радянської системи, література від початку української незалежності, рукописи тощо).

«Тепер трохи про цінність цієї колекції на майбутнє. Йдеться про артефакти української історії 1920-х років. Відносини між Росією та Україною були складними протягом кількох століть. Наша колекція представляє війну наративів. Ми маємо дефіцитні артефакти 1920-х років з часів, коли українці замислювалися, який напрямок їм вибрати для свого культурного розвитку».

Постраждала також будівля «Слово» (зведена для українських письменників і поетів у 1930-х роках, більшість мешканців цього будинку була репресована сталінським урядом наприкінці 1930-х років).

Таким чином, ця війна не лише за територію України, вона ведеться проти культури й історичного надбання усього українського народу. Росія хоче знищити все, що відрізняє українців у культурному плані і що є важливим для нас, як для нації. Але їй це не вдасться.