Топили вулики, стріляли одне в одного і дивувалися асфальту: що окупанти робили в селах Вишгородщини?

Видання Тексти опублікувало матеріал про наслідки російської окупації в селах Вишгородського району.

Через Обуховичі (1500 жителів) йшов головний наступ російських військ із території Білорусі, село було окуповане з перших днів вторгнення. 

Місцевий мешканець Віктор розповідає, що росіяни увірвалися у магазин його доньки, застрелили двох вівчарок у вольєрах, у вирві потопили бджолині вулики з пасіки. Коли відступали, забирали з собою все: матраси, постіль, весь одяг із шаф, іграшки, посуд. Що лишали, прострілювали, ламали і рвали.

У хатах, які займали, палили буржуйки, хоча газ підведено. В селі припускають, що росіяни не вміли користуватися газом.

У центр, де росіяни окопалися, людей не пускали, перевіряли сумки, наказали ходити з білими пов’язками і написати на воротах, скільки душ мешкає у дворі. «Дети», «Тут живуть люди» — досі є написи на брамах.

Одна мешканка свідчить, що ховалася від окупантів з іншою жінкою та двома хлопцями. Коли їх знайшли, хлопців розстріляли.

Хоча українських бійців в Обуховичах не було, час від часу росіяни обстрілювали з танків одне одного, можливо, через погану комунікацію.

Село Феневичі (1000 жителів) пережило один великий обстріл реактивною артилерією, вигоріло понад 10 будинків по одній із центральних вулиць. Росіяни розстріляли двох немісцевих. Староста села також зафіксувала смерть семи мирних людей, однієї з них — від неможливості продовжити діаліз.

Перед війною в місцевому кафе були наїдки, приготовані до весільного банкету — росіяни все з’їли, а потім спалили будівлю.

Староста Галина Козаченко на початку окупації порадила власникам роздати продукти людям, завбачливо закопала на своєму обійсті списки учасників АТО, а також ходила до російського блокпосту на перемовини. Коли окупанти привозили гуманітарку, серед них бачили Олега Царьова.

Аніматорка Ольга Болєла переповідає розмови з місцевими, які свідчать, що жителі Феневичів не надто панькалися з росіянами. Одна жінка пішла до сусідньої Катюжанки за вкраденою машиною і насварила військових, які стояли і мовчки слухали. Один чоловік обурився, що окупанти вкрали його дрова і вимагав нарубати нові.

Ще одна жінка розказувала росіянам, що село радіоактивне: «Тут же лісом 30 кілометрів (до Чорнобиля), люди хворіють, вмирають, небагато тих, хто якось привикли».

Село Катюжанка стало штабом росіян, звідки вони керували бойовими діями в Гостомелі, Бучі та Ірпені. У підвалі тримали в заручниках місцевих, допитували їх, били. Наразі достеменно відомо про дев’ятьох людей, що загинули від рук росіян. 

За школи фурами вивозили мультимедійні дошки, комп’ютери, проєктори. Поперекидали шкільні парти, стільці. Зараз у приміщеннях смердить сечею.

Працівниця школи Тетяна переказує, що росіян вельми здивував асфальт, вуличне освітлення і сучасна школа. Катюжанку називали містом.