Кияни сперечаються, чи потрібно зносити пам’ятники Пушкіну та Булгакову

Жителі Києва сперечаються у соціальних мережах з приводу демонтажу пам’ятників російському поету Олександру Пушкіну та письменнику і драматургу Михайлу Булгакову.

Депутатки Київради Ксенія Семенова та Аліна Михайлова запропонували демонтувати 60 пам’ятників, пов’язаних із РФ, та звезти їх до Музею тоталітаризму. Проєкт «Про демонтаж пам’ятних знаків та їх частин, пов’язаних із РФ та колоніальною спадщиною» зареєстрували та планують розглянути на наступному засіданні.

Документ пропонує протягом 60 днів після ухвалення демонтувати пам’ятники, меморіальні об’єкти та меморіальні дошки й передати їх на зберігання відповідним районним державним адміністраціям до моменту створення в Києві музею тоталітаризму.

Особливу увагу містяни звернули на знесення пам’ятників Пушкіну та Булгакову. Бізнесмен Гарік Корогодський, який начебто говорить від «великої кількості людей», висловився проти демонтажу: «Булгаков не Ленін, Пушкін не Ленін». У своєму дописі він звернув увагу на те, що депутатки – молоді жінки та не корінні киянки та порадив «більше читати».

Депутатка Алла Шлапак від фракції «Єдність» теж вважає, що не потрібно зносити пам’ятники саме Пушкіну та Булгакову.

Пам’ятники та погруддя Пушкіну демонтують і в інших містах України – Тернополі, Мукачеві, Ужгороді.

Літературознавець та видавець Олександр Красовицький пояснює, що починаючи з царських часів у всіх містах, в першу чергу на завойованих територіях, створювали вулиці Пушкіна, що свідчило «що саме туди опустився чобот російського окупанта». За його словами, вулиця Пушкіна означала просування російської мови на території України.

«Ми всі звикли, що Пушкін великий поет, а в першу чергу – він російський поет, а не український. Нічим особливим, крім адюльтерів з дружиною губернатора Воронцова (так званий «новоросійський генерал-губернатор та повноважний намісник Бессарабії») він не прославився в Україні», – розповідає видавець.

Науковиця Наталя Старченко пише, канонізація Пушкіна як «національного російського пророка» відбулася між 1899 і 1937 роками та йшла паралельно з поворотом більшовицької влади до російськоцентричного офіційного націоналізму. Культ Пушкіна як російського поета всього радянського народу працював на творення гомогенної культури на російському фундаменті.

Перебуваючи в Україні, Пушкін сприймав цю територію як російську. Українські реалії або не знайшли відображення в його творах південного циклу, або отримали російську інтерпретацію, зазначає науковець Петро Кралюк. Наприклад, Київ в уявленні поета сприймався як «святиня русcких городов».

За своїм походженням Булгаков – росіянин, що був народжений, як усі його брати та сестри, у Києві, де він прожив більшу частину свого життя. Булгаков у своїх творах просував українофобські тенденції – усе це можна побачити в його романі «Біла гвардія», п’єсі «Дні Турбіних» та оповіданнях, пов’язаних з романом «Біла Гвардія». Навіть у самому музеї письменника на Андріївському узвозі пояснюють, що саме імперське заперечення самого існування України, її мови та культури призвели до сьогоднішньої війни з Росією.

«Тому, з одного боку, роман «Біла Гвардія» – ця зневага до України болісна та образлива особливо у такий важкий період нашої боротьби за її існування», – зазначають в музеї.

Наприклад, одна з цитат «Білої гвардії»: «Я б вашего гетмана за устройство этой миленькой Украины повесил бы первым!.. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман…».

«Правда така, що Булгаков такий самий українець як Олесь Бузина, як більшовицький посіпака Юрій Коцюбінський, або як нинішній ватажок терористів ЛНР Пасічник. Михайло Булгаков – автор найбільш брехливого твору про Україну часів Перших Визвольних змагань – «Біла гвардія», – коментує письменник Дмитро Калинчук. За його словами, в той час як українці билися й гинули за саме право України на існування, Булгаков дезертирував з Дієвої армії УНР, аби приєднатися до білогвардійців – які невдовзі розвернули фронт проти Української республіки.