Україна потроху повертає контроль над раніше захопленими окупантами містами. Поїзди Укрзалізниці знову переповнені біженцями, які тепер їдуть у зворотному напрямку – додому.

Про виклики, з якими стикнулися українські міста під час війни та задачі, які стоятимуть після неї, «Хмарочос» поговорив із Юліаном Чаплінським – українським архітектором, урбаністом, публічним та політичним діячем, колишнім керівником Управління архітектури міста Львова та екс-заступником Міністра розвитку громад та територій із питань європейської інтеграції. 

Відновлення міст vs консервація руїн

Історія показує, що є різні підходи до відбудови. Повністю спалене під час Другої світової війни місто Дрезден, де сотні тисяч людей згоріли заживо, зараз є дуже жвавим. На місці зруйнованих будинків відбудували їхні копії або запроєктували нові. Свого часу міська влада вирішила, що місто – для життя людей, а не для консервації руїн.  

Інший приклад – японська Хіросіма, де за одну мить загинуло кілька сотень тисяч людей.

На ділянці безпосереднього влучання ядерної бомби тут не стали нічого будувати, а натомість зробили багато водойм. Відтоді у величезний меморіальний «Парк миру» приїздить безліч туристів. Аби дати їм відчути, як виглядало місто до війни, одну вцілілу будівлю законсервували. Довкола парку виросло нове сучасне місто – з динамічним життям і доволі успішною економікою.

Складно сказати, як ці процеси відбуватимуться в Україні. В Маріуполі, приміром, був  дуже гарний історичний центр, а також затишні вулички з козацькими кладочними будиночками і двориками. Сталінська архітектура цього міста нагадувала Ренесансну італійську забудову, а не імперський ампір. Гадаю, це варто відновлення. Мабуть, після звільнення Маріуполя там варто поєднати місто, де живуть люди, з музеїфікованими руїнами. 

Горизонтальні принципи нової архітектури

Відбудова міст займає чимало часу. Заяви, що Харків можна легко відновити за три роки для мене сумнівні. Багато чого залежить від рівня пошкоджень. До прикладу, як будуть відновлювати майже повністю знищений район Салтівка в Харкові? За якими принципами створюватимуть детальний план території чи мастерплан? Чи варто відбудовувати зруйновані висотки? Чи, можливо, краще віддати перевагу нижчій забудові з більшою щільністю, з периметральними кварталами, з чітким розділенням на приватні ділянки і території загального користування, з розумінням, яким має бути зручний і незатратний для обслуговування громадський простір поблизу?

Чи вистачить в України наполегливості переглянути підходи до містобудування і сказати «ні» застарілій модерністичній забудові наших міст, – ось питання. На мою думку, модерністичну будівлю Миколаївської ОДА, яка постраждала від ракетного удару, треба зовсім знести і натомість побудувати нову сучасну споруду. Ми потребуємо інших взаємин із владою, відчуття, що вона не за парканом і не в сталінських гранітах. 

До прикладу, мерія Лондона City Hall, споруджена архітектором Норманом Фостером, – це доступна для туристів інклюзивна будівля. Річ не в красивому скляному фасаді. Час будувати сучасну архітектуру – енергоефективну, з акумуляцією дощової води, зі зручним громадським простором, що притягує відвідувачів. Як на мене, архітектура має відображати горизонтальні принципи взаємодії містян та влади. Уявляте, якось вранці ви приїхали на улюблену площу за кавою і випадково зустріли там мера? Ось у такому місті хочеться жити. 

Читайте також: Зіркова архітектура – дорога забаганка для диктаторів та найбагатших міст. Чи ні? 

Нові можливості для архітекторів

Якщо буде створений аналог плану Маршалла для України, то американські та європейські інвестиції супроводжуватимуться приїздом іноземного менеджменту, технічним і фінансовим наглядом. Найімовірніше, що від України вимагатимуть конкурсної політики. Змагання виграватимуть іноземні бюро, і це нам на користь.

Коли німецького архітектора Стефана Беніша запросили проєктувати Центр Шептицького у Львові, я працював над адаптацією концепції на локальному рівні. Це радикально змінило мої підходи до сприйняття і розуміння архітектури. Цей досвід став своєрідною другою вищою освітою. 

Ще один важливий етап мого формування – робота на посаді головного архітектора міста Львова разом із донорами урядової організації GIZ та експертами з Дрездена і Ляйпцига. Після цього я зрозумів необхідність ділитися здобутими знаннями і став урбаністом та блогером. Я дуже сподіваюся, що співпраця західних бюро з місцевими партнерами може породити нове покоління молодих архітекторів, яке якісно відрізнятиметься від попереднього.

Бомбосховище як новий стандарт будівництва

Уже зараз варто подумати про заміну кількох пунктів у будівельних стандартах. Наприклад, пристосувати паркінги до потреб бомбосховищ. Передбачити щонайменше два шляхи евакуації, туалет, душову кімнату, зробити так, щоб конструктиви паркінгу витримували вагу падіння горішньої секції тощо. Але спочатку варто зрозуміти, до чого ми готуємося – до балістичних ракет чи до ядерної війни. У другому разі треба акумулювати воду, створювати можливості дезінфекції, адже міський водогін буде зараженим. А також врахувати безліч інших аспектів. 

Як на мене, більшість будівельних компаній просто не зможе фінансово забезпечити такі вимоги.

Лише вони здатні адекватно визначити потреби і визначити час, необхідний для того, щоб дістатися до сховища, врахувати всі можливі перешкоди, включаючи паніку тощо. 

Читайте також: «Підземне» місто Гельсінкі: Як Фінляндія готувалась до можливої війни з Росією

Муніципальне житло замість приватної власності

Однією з фундаментальних проблем житлової політики України є повна відсутність муніципального житла. Саме воно є важливим аспектом міської політики та регулювання ринку. До прикладу,  за законом в Австрії кожен будівельник невеликий відсоток квартир віддає державі. Такі помешкання, які з різних причин погано продаються, стають основою для муніципального житла.

Ще в 2014 році Україна підписала угоду про Асоціацію з ЄС. Як наслідок, ми маємо адаптувати всі закони до вимог Європейського Союзу. Серед інших є вимога наявності муніципального житла. Тому це прямий обов’язок усіх заступників із Євроінтеграції вивчати іноземний досвід і писати законопроєкт на цю тему. 

Колишня головна архітекторка Копенгагена Діна Сюду на час своєї каденції проживала у комунальній квартирі, яку звільнила після закінчення контракту. Таке дешеве комунальне житло дає змогу запрошувати різних спеціалістів і створювати хороші умови для роботи. Але після закінчення співпраці воно дістається наступнику, а не залишається у власності.  

Ми маємо пам’ятати, що люди – це основа міста. Важливо, щоб у різних районах жили представники різного роду занять і різного достатку. Що більш багатогранне населення, то воно культурно багатше. Це один із принципів стійкого розвитку. 

Готовність міст до початку війни

Загалом міська влада Львова добре справилася з логістикою після початку війни. На Двірцевій площі не було паніки, працювали поставки їжі і місця обігріву. Мер і команда мали бездоганну комунікацію з містянами. Як виявилося, під час пандемії коронавірусу місто інвестувало в лікарні. Новостворені палати стали в нагоді для надання медичних послуг пораненим і біженцям.  

Модульне містечко, яке створили в Стрийському парку у Львові, теж є досить непоганим рішенням. Перша хвиля мігрантів зосереджувалася в ДЮСШ. Заасфальтована ділянка неподалік використовувалася як стоянка автомобілів, а також для тренувань студентів Політехніки. Будиночки розташовані близько до центру та зупинок громадського транспорту, а також у пішій доступності людей, що бажають допомогти. Крім того, в парку вони точно не стоятимуть вічно. 

Чимало молодих архітекторів нині взялося створювати проєкти модульних будинків для тимчасового житла. Насправді вони виготовляються за лічені тижні за моделлю будівельних містечок. Я не думаю, що варто цим надмірно захоплюватися. Адже мій досвід архітектора говорить, що немає нічого більш вічного, аніж тимчасове. Може трапитися так, що люди довіку залишається в тимчасовому житлі, а це неприпустимо.