Україна демонструє приклад справжньої свободи та може стати рушієм, який пробудить Європу для протистояння війні, голоду та епідеміям. Про це словенський лівий філософ і теоретик психоаналізу Славой Жижек розповів 24 травня у лекції для Київської школи економіки. Ми виокремили звідти головні тези.

Вершники Апокаліпсиса

Чотири вершники Апокаліпсиса скачуть все швидше та швидше: Чума, Голод, Війна, Смерть. Третій вершник — Голод — вже на горизонті. В Одесі заблоковано мільйони тонн зерна, через що голодуватимуть мільйони жителів країн третього світу.

Не слід недооцінювати успішність російської пропаганди у країнах Африки, Латинської Америки, в Сербії. Кораблі з зерном, які плистимуть з чорноморських портів на допомогу голодній Африці, будуть дуже сильним аргументом. Не забуваймо, що Росія навіть називала цю війну «деколонізацією» України, мовляв, її колонізували західні країни.

Світ стикається з безліччю загроз, таких як пандемії та глобальні зміни клімату, але нічого не робиться. Парадоксальним чином ми гіперактивні й водночас застрягаємо. Так роблять компульсивні невротики — я один із них — не припиняють балакати, аби їх ніхто не перебив дійсно серйозним запитанням. Тобто ця активність спрямована не на те, щоб чогось досягти, а рівно навпаки — щоб нічого не змінилося.

Свобода

До ГУЛАГу прибуває новачок, якого засудили до десяти років таборів. Його питають: за що тобі дали стільки? Той: ні за що. Йому у відповідь: як відомо, ні за що дають три роки. Ми всі винні тим, що ми вільні.

Ми маємо бути свідомі, що заплатимо високу ціну за «ні за що» — за свободу. І ми мусимо це прийняти, усвідомлюючи, що повернення до старого нормального життя вже не буде. Ми входимо в нову еру.

Гегель поділяв свободу на абстрактну та конкретну. Перша передбачає можливість бути вільним від соціальних обмежень і звичаїв, можливість порушувати правила. Це, наприклад, ситуація революції. Друга — це свобода, яка здійснюється в межах певних правил. Скажімо, я можу вільно пересуватися вулицею, оскільки я певен, що решта людей дотримуються правил руху.

Розуміння свободи завжди є історичним. У давніх тристанових суспільствах свобода майже ніколи не співвідносилася з рівністю. Під свободою малося на увазі виконання ролі в ієрархічному порядку. У ХХ столітті свобода вже пов’язується з соціальними обставинами, які дозволяють цю свободу реалізувати, наприклад, мінімальна зарплатня. Зараз свобода більше асоціюється з можливістю вибору.

Доля

Байка про Смерть у Самарканді — про те, що спроби уникнути неминучого призводять рівно до протилежного. Солдат зустрів Смерть і йому здалося, що та подала якийсь загрозливий знак. Якнайшвидше він стрибає на коня та мчить якнайдалі, у Самарканд. Цар викликає Смерть, щоб докорити, що вона злякала одного з найкращих його слуг. Та відповідає: «Я просто зробила жест подиву, бо очікувала побачити його в Самарканді, де завтра в нас із ним зустріч».

Ще найвідоміший приклад — цар Едіп. Парадокс у тому, що якби батьки Едіпа змирилися з пророцтвом: «хай що буде», і нікуди не відсилали б дитину, катастрофи не сталося б.

Ви в Україні робите якраз правильно. Навіть поміж західних лібералів популярною є думка: гаразд, ви боретеся, але погляньте правді у вічі, у вас немає шансу. Ви ж чините згідно зі своєю долею: так, можливо, але ми продовжуватимемо.

У перші тижні Європа боялася, що Україна не вистоїть. Але зараз ясно, що боялися якраз зворотного: того, що війна триватиме. Я говорив з багатьма людьми, які чекали: коли вже можна буде перейти до етапу лицемірної жалоби. Мовляв, все закінчиться, і за кілька років знову помиримося з Росією. А ви все взяли і «зіпсували», ви продовжили опір.

Кохання

У тій ситуації, в якій ви опинилися, свобода вибору перетинається з неуникністю — це і є справжня свобода, набагато більша, ніж свобода вибору. Чудовий приклад такої свободи — кохання. З одного боку, це вільний вибір, однак не можна наказати комусь закохатися. Коли ви вже закохані, ви це переживаєте як долю, у вас немає вибору. Ви ніколи не закохуєтеся в теперішньому часі — просто в якийсь момент розумієте, що це сталося. Саме тому ніколи не знаєте, з якої причини ви закохані, ви не можете сказати: це тому, що в нього чи неї гарні очі, ноги тощо.

Ваша боротьба в цьому подібна до кохання, яке може бути одночасно і вільним вибором, і неуникністю. Бачите відмінність від тієї свободи вибору, коли ви прийшли до цукерні й обираєте між полуничним і шоколадним пирогом?

Ви обираєте боротьбу, тому що не можете обрати інше. Це той радикальний вибір, коли усвідомлюєш, що не зміг би жити, вчинивши інакше. Це те, чого Європа зараз має навчитися у вас: мати свободу робити те, що маєте.

У грудні 1944 року, відразу після звільнення Франції, Сартр писав: «Ніколи ми не були вільнішими, ніж під німецькою окупацією. Ми втратили всі свої права, й передусім право на свободу слова… Рух опору був справжньою демократією; і для рядового, і для командира — однакова небезпека, однакова самотність, однакова відповідальність, однакова абсолютна свобода у межах дисципліни».

Мобілізація Європи

Європі потрібно повчитися у вас мобілізації — не лише військової, але й мобілізації зусиль проти змін клімату та голоду. І що, на мою думку, українці роблять для Європи — коли ви виграєте, ви підштовхнете нас до пробудження від меланхолійної апатії, та змусите нас прийняти неуникність мобілізації. 

Я абсолютно згоден з Зеленським, який каже, що ви боретеся за Європу. У вашій долі буде вирішено долю Європи, саме в сенсі її пробудження до мобілізації. Ви нам нагадуєте про те, що справжня свобода — це не похід у цукерню. 

Ліві

Мені дуже соромно за деяких лівих, які стали гратися в пацифізм. Серед них — Юрген Хабермас, Ноам Хомскі, Янніс Варуфакіс. Я вважаю, що уроком війни має стати те, що золота епоха Європи, — коли ми могли дозволити собі пацифізм, перебуваючи під ядерною парасолькою США, — вже завершилася. Зараз пацифізм означає моральні компроміси.

Чимало моїх лівих колег, які наче й симпатизують Україні, але продовжують звинувачувати НАТО у переслідуванні корисливих цілей. Фактично вони кажуть таке: «Окей, ви якось там протистійте російській агресії, але без зброї, бо інакше ви підтримуєте американський військово-промисловий комплекс». 

Фашизм

Я згодний з Тімоті Снайдером, що в Росії зараз фашизм. Погляньте на ідеологію, яка стоїть за Росією. Облишмо Дугіна, він клоун. Візьмемо Івана Ільїна, який у 1920-х критикував західний фашизм за те, що той був недостатньо самобутнім. Найбільшою трагедією для нього була поразка білої контрреволюції, бо саме білі мали стати справжніми фашистами. Зараз книжки Ільїна передруковуються, їх читають російські військові. Я просто бачу ідеологів Путіна — вони цілком відверто фашистські. А ще подивіться, хто друзі Путіна на Заході — це все ультраправі, AfD, Марін ле Пен.

Люди мене питають: «А як щодо батальйону Азов». Я відповідаю: не знаю про це, зате я знаю про групу Вагнера. Це приватна армія, яка вже діє по всьому світу. Не лише в Україні, але й у Республіці Сербській (територія Боснії і Герцеговини), де готуються розпалити конфлікт і повернути Косово Сербії.

Свобода після перемоги

Дон Жуан в опері Моцарта співає «Хай живе свобода», а хор повторює ці рядки. Очевидно, кожен з голосів думає про щось своє. Так само і в політичному єднанні всі в унісон кажуть про свободу, але кожна окрема група проєктує свої власні сенси. Для когось це анархічна свобода, для інших — свобода приватної власності, для когось — соціальні умови, які дозволяють кожному реалізувати власний потенціал.

Зараз в Україні ви всі об’єднані прагненням свободи, однак коли переможете, постане питання — якої саме свободи. Чи потрібно наздоганяти західну ліберальну демократію, яка зараз перебуває у глибокій кризі? Чи може ви захочете доєднатися до консервативної осі Польщі та Угорщини? Я до цього скептично ставлюся.

Історія

Падіння Радянського Союзу змінило історію Жовтневої революції. Подія, яка вважалася початком славетної епохи, перетворилася на початок низки катастрофічних подій, що завершилися колапсом у 1989 році.

У 1953 році французький журналіст спитав китайського функціонера, що він думає про Французьку революцію, й той відповів: ще зарано казати.

Будьте свідомі — ви, звісно, й так знаєте, але повторюся, — у вашій боротьбі з російськими загарбниками ви не лише відвойовуєте простір для власного майбутнього. На кону також і ваше минуле. Якщо ви програєте, переможці перепишуть ваше минуле.