Українські волонтери ефективніші, ніж міжнародні організації, — дослідження
Аби міжнародні організації діяли ефективно, вони мусять змиритися з тим, що якась кількість коштів буде втрачена чи навіть вкрадена, вважають автори дослідження.
Аби міжнародні організації діяли ефективно, вони мусять змиритися з тим, що якась кількість коштів буде втрачена чи навіть вкрадена, вважають автори дослідження.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 119 днів. За цей час ми опублікували 24969 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Під час війни українські громадські організації та волонтерські групи діють значно швидше та ефективніше, ніж міжнародні організації зі світовим ім’ям, йдеться в дослідженні Humanitarian Outcomes.
«Відмінність від інших гуманітарних криз, спричинених воєнними конфліктами, в тому, що в Україні існує сильний та проактивний уряд та розвинене громадянське суспільство, а також потужна система соціального захисту (на яку в 2019 році пішло 23% витрат держбюджету), — зауважують автори звіту. — Після початку вторгнення люди продовжували отримувати виплати, зокрема пенсії та допомогу на дітей, хоч і повідомлялося про затримки. Крім того, уряд намагається виплачувати додаткові гроші переселенцям».
Перший час після повномасштабного вторгнення Червоний Хрест, ООН та інші міжнародні організації просто залишили Україну, пояснює openDemocracy консультантка Варвара Пархоменко, яка доклалася до дослідження. Вони займалися переважно порятунком власних працівників, переїжджаючи зі сходу та Києва на захід.
«У перші тижні війни міжнародних організацій не було видно навіть біля кордону з Польщею, де відносно безпечно. Та й навіть з того боку кордону активними тоді були лише польські НДО. Де були всі ці міжнародні організації? Вони з’явилися значно пізніше», — зазначає Пархоменко.
Зараз чимало тих, хто переключився з гуманітарної допомоги на проєкти з відбудови зруйнованих територій — бо така діяльність вимагає присутності значно меншої кількості працівників.
Люди по всьому світу жертвують мільйони доларів через міжнародні організації, але ці гроші застрягли в бюрократичних затичках. Річ у тому, що процедури, за якими вони працюють, розроблені таким чином, щоб унеможливити корупцію та нецільове використання коштів. Оскільки на виконання вимог йдуть місяці, рух коштів лишається фактично заблокованим з початку війни.
Натомість місцеві волонтерські групи та поодинокі активісти не мають на це часу.
«Вони не мають можливості виконувати стандарти звітності, яких вимагають міжнародні організації — наприклад, записувати дані всіх, хто отримує допомогу від вас. Як ви проситимете в людей паспорти, коли навколо розлітаються уламки снарядів?» — зауважує Пархоменко.
На її думку, аби міжнародні організації діяли ефективно, вони мусять змиритися з тим, що якась кількість коштів буде втрачена чи навіть вкрадена. Однак головне, що ті, хто потребує допомоги, отримають її вчасно.
Ще одна особливість — українські волонтери сприймають армію як невіддільну частину суспільства. Вони везуть в одній машині і продукти, і тепловізори. Водночас будь-яка зброя чи амуніція відлякує міжнародні організації від співпраці — бо це порушення принципу нейтральності й також додаткові ризики для їхніх співробітників.
З іншого боку, коли вже процедури пройдено, великі організації можуть оперувати великими обсягами грошей, у той час, як волонтери вже зараз стикаються з вигоранням, браком ресурсів, зокрема пального, і виснаженням потоку пожертв.
За словами Пархоменко, критичною проблемою для українських волонтерів є втома та потреба забезпечувати власні родини, позаяк чимало хто допомагає безкоштовно з перших днів війни. При цьому міжнародні організації переманюють до себе працівників, пропонуючи їм більші зарплати.
Щодо потреб загалом людей в Україні, то чи не більше, ніж грошей і їжі, їм бракує роботи. Бо це не лише можливість себе забезпечити, але й база для самооцінки. Тому чимало біженців залишаються за кордоном, бо знайшли там роботу, а в їхньому рідному місті робочих місць немає.
© Хмарочос | 2024
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті