Голова українського офісу Amnesty International звільнилася на тлі скандалу зі звинуваченням ЗСУ

Оксана Покальчук, яка сім років очолювала український офіс Amnesty International, заявила про своє звільнення через звіт міжнародного офісу.

У пресрелізі звіту, опублікованому 4 серпня, стверджується, що Збройні сили України наражають мирне населення на небезпеку, розташовуючи військові бази та озброєння серед цивільних об’єктів, зокрема шкіл і лікарень, а також вели обстріли з житлових будинків у 19 населених пунктах на Харківщині, Миколаївщині та на Донбасі. «Я не розумію, чому наші військові стріляють із міст, а не з-посеред поля», — цитує Amnesty International жителя Лисичанська. Правозахисники також звинуватили українську сторону в неспроможності евакуювати населення.

Звинувачення викликали обурення українців, на що генсекретарка Amnesty International Аньєс Каямар відповіла, що організацію атакують «українські та російські боти», і що «пропаганда та дезінформація» не вплинуть за «неупередженість» експертів.

Покальчук заявила, що український офіс не був долучений до підготовки чи написання тексту, натомість намагався не допустити публікації матеріалу. Авторів публікації вдалося вмовити взяти коментар у Міноборони України, аби заява не виглядала однобокою, втім, ті не надали міністерству достатньо часу на відповідь.

«Організація створила матеріал, який прозвучав як підтримка російських наративів. Прагнучи захистити цивільних, це дослідження натомість стало інструментом російської пропаганди», — вважає Покальчук.

Цьому виною, за її словами, — «бюрократія, нерозуміння локального контексту, негнучка система роботи, ігнорування думки української команди та позиції правозахисної спільноти в Україні».

Неупередженість чи навпаки?

Українська Гельсінська спілка планує підготувати детальний аналіз звіту, щойно той стане доступним, а поки виконавчий директор Олександр Павліченко вважає, що Amnesty International порушила баланс у презентації фактів.

«Просто той факт, що військовий заходить в цивільний об’єкт, у школу, не є підставою для того, щоб ця школа була знищена артилерійським вогнем супротивника. Українські військові можуть, не порушуючи норм гуманітарного права, перебувати в цивільних об’єктах, таких як школи і лікарні. Це не є порушення саме по собі», — наголошує він.

Павліченко наводить приклад із розміщенням українського опорного пункту в геронтологічному інтернаті в Кремінній. Будівля розташовувалася в місці, де можна було дуже добре контролювати дорогу. Тримаючи оборону в цьому закладі, військові врятували сотні, можливо й тисячі, мирних мешканців, яким вдалося евакуюватися. Такого результату не можна було б досягти, якби вони окопалися в полі, зауважує правозахисник.

Моніторинова група Truth Hounds зауважує, що в аналізі розміщення військових позицій Amnesty International мала звертати увагу на дві речі:

підтвердити, що українські військові розташовували сили і засоби спеціально з наміром прикриватися цивільними та не дозволяли цивільним залишати ці зони;
довести відсутність нагальної військової необхідості розміщення військових об’єктів чи оперування комбатантів в таких зонах.

Торік Truth Hounds провели аналіз всіх військових об’єктів з метою ідентифікувати ті, які своїм розміщенням наражають на небезпеку цивільних. Із 120 позицій лише 7 були визначені як ті, розміщення яких порушує норми міжнародного гуманітарного права.

Голова «Громадського телебачення» Наталія Гуменюк свідчить, що загальна тактика українських військових полягає в намаганні мінімізувати втрати серед цивільних, і подекуди для цього позиції розташовують у менш вигідних локаціях, аніж цього вимагає воєнна необхідність.