Менше 1% на звалищах: як працює шведська система поводження з відходами і чому може навчитися Україна

Партнерський матеріал з Посольством Швеції

Швеції вдалося розробити одну з найефективніших систем поводження з відходами у світі. Більшість сміття тут переробляють або спалюють, отримуючи енергію, а старі звалища закривають. Одним із факторів успіху шведи вважають розвинуту співпрацю між різними учасниками процесу.

У Швеції сфера поводження з відходами регулюється як нормами Європейського Союзу, так і національним законодавством. В основі усієї системи знаходиться ієрархія управління відходами, найвищий пріоритет у якій має запобігання. «Ми намагаємося робити все можливе, щоб виникало якомога менше відходів», – зазначає Тоні Кларк, виконавчий директор Шведської асоціації управління відходами. Зокрема, завдяки свідомому споживанню, ремонту та повторному використанню речей.

Значну роль у цьому відіграє просвітницька діяльність. Для прикладу, кампанія «Невидимі відходи» («Invisible waste») звертала увагу на те, скільки сміття генерується під час виробництва звичних речей на кшталт нового телефона (86 кілограмів) або ноутбука (1200 кілограмів).

«Ще одна кампанія працювала на популяризацію локальних ремонтних майстерень, бібліотек та орендних сервісів. Крім того, є ініціатива, що заохочує сім’ї змагатися між собою у мінімізації сміття: люди зазвичай долучаються до цього з великим ентузіазмом» – зазначає Анна-Карін Гріпволл, відповідальна за комунікації асоціації.

Для сміття, яке все ж виникло, є кілька варіантів рішень. Кожен муніципалітет Швеції зобов’язаний розробляти та впроваджувати власні плани з поводження з відходами ще з 1990 року.

За ієрархією, другою після запобігання йде переробка матеріалів. Сьогодні це рішення працює для близько третини побутових відходів у Швеції: щороку тут переробляють 147 кілограмів сміття з 475 (з розрахунку на одну людину). Окремо збираються та переробляються також харчові відходи (71 кг на людину), з яких виробляють добрива та метан.

Важливим кроком у цьому напрямку стало запровадження так званої відповідальності виробників у 1994 році: компанії, які постачають певні групи товарів на ринок, відповідальні за їх переробку або утилізацію в майбутньому. Найчастіше це реалізується через спеціалізовані компанії. Сьогодні таку відповідальність покладають, зокрема, на виробників пакування, шин, автомобілів, електроніки та батарей.

Для переробки необхідне сортування відходів, яке у муніципалітетах Швеції , як правило, починається на рівні домогосподарств. Для прикладу, компанії NSR, яка об’єднує шість муніципалітетів на півдні Швеції, запровадила сміттєві баки з чотирма секціями майже двадцять років тому.

Однак потреба у навчанні та інформаційній роботі існує до сьогодні, розповідає Мартін Дайберг, відповідальний за стратегічні комунікації NSR. Тому компанія організовує навчальні візити та лекції, бере участь у локальних подіях.

“Люди думаю, що все все знають про переробку і сортування, але помилки досі трапляються. Наприклад, ми постійно пояснюємо, що харчові відходи не можна класти у пластикові пакети”, – пояснює він.

Мартін Дайберг

відповідальний за стратегічні комунікації NSR

Якщо упаковка містить різні матеріали, їх варто розділити: наприклад, скляна пляшка, металева кришка та паперова етикитека належать до різних контейнерів. Посортований матеріал повинен бути чистим та сухим.

За словами Дайберга, штрафів за погано посортоване сміття компанія не має: «Але ми просто залишимо ваш сміттєвий бак, якщо відходи не відсортовані та зв’яжемося з вами або власником багатоквартирного будинку з проханням це виправити».

Наступним за ієрархією йде спалення сміття для виробництва енергії.

«З нашого досвіду роботи з іншими країнами, всі одразу хочуть будувати купу сміттєспалювальних заводів. Вони можуть знадобитися, але дуже важливо спочатку пройти всі інші кроки в ієрархії. Подумати над зменшенням кількості відходів, над створенням ринку для переробки матеріалі», – зазначає Тоні Кларк.

Сьогодні у Швеції понад половина (236 кг на людину) побутового сміття опиняється на сміттєспалювальних заводах. Їх потужності насправді перевищують обсяги відходів під спалення у Швеції, тому у 2021 році, наприклад, підприємства імпортували два мільйони тонн сміття з інших європейських країн. Енергія, яку виробляють ці заводи забезпечує майже півтора мільйона шведських квартир опаленням та 940 тисяч квартир електроенергією.

Останній пріоритет у системі поводження з відходами мають полігони: сюди потрапляє лише те сміття, яке неможливо використати чи переробити жодним іншим чином. Сьогодні менш ніж 1% (лише чотири кілограми на людину) усіх побутових відходів у Швеції опиняється на звалищах

Цьому посприяли кілька важливих змін на державному рівні на початку 2000-х. Спершу був запроваджений спеціальний податок на скидання відходів на звалищах. «Викидати сміття стало дорого, й це зробило переробку матеріалів більш привабливою альтернативою», – пояснює Тоні Кларк.

У 2002 році на звалища Швеції заборонили вивозити сміття, яке підлягає спаленню. А за три роки бан поширився на харчові відходи. «Це повинно стати важливим кроком для багатьох країн, адже органіка на звалищах – велика проблема для навколишнього середовища. Зокрема, через викиди парникових газів», – зазначає Кларк.

Кількість активних полігонів у Швеції постійно зменшується, але робота зі старими поки не припиняється. «Наш сміттєвий полігон відкрили ще у 1951 році, тож ми маємо великий борг перед навколишнім середовищем, – розповідає Мартін Дайберг з NSR. – Зараз ми відбираємо зі звалища біогаз, очищуємо воду, яка проходить через нього. А також використовуємо попіл з сміттєспалювальних заводів для створення своєрідної оболонки».

На майбутньотє, у Швеції також розглядають варіанти видобутку матеріалів зі старих полігонів, які сьогодні можна переробити.

Для поводження з побутовими відходами у Швеції здебільшого створюють комунальні підприємства, які об’єднують одразу кілька муніципалітетів. Компанія Vakin, до прикладу працює в Умео (130 тисяч жителів), Нордмалінгу (7 тисяч) та Віндельні (5 тисяч). «Співпраця – це ключ, – переконує колишній генеральний директор Vakin Томас Блумквіст – Але водночас вона потребує часу та довіри. Подібна організація дозволяє забезпечити прозорість процесів – у нашому правлінні є представники усіх трьох муніципалітетів».

Об’єднання дозволяє муніципалітетам, особливо невеликим, більш ефективно організувати роботу з відходами. Крім того, співпраця у багатьох аспектах є необхідною для роботи шведської системи: кожен муніципалітет не може мати всі необхідні для переробки заводи, для деяких фракцій їх усього кілька на всю країну. Крім того, існує обмежена кількість спеціалістів з відповідною компетенцією, особливо враховуючи, як стрімко у Швеції змінювалися правила у цій сфері.

Шведська асоціація управління об’єднує усі 290 муніципалітетів Швеції й також сприяє співпраці між ними. «Асоціація була заснована у 1947 як платформа для обміну досвідом, – розповідає Тоні Кларк. – зараз у нас є 8 робочих груп з представниками з різних регіонів країни, й щороку ми публікуємо звіти щодо різних питань. Проводимо тренінги, формуємо спільні заяви, доносимо нашу точку зору до політиків».

Крім того, у компанії NSR, наприклад, активно розвивають партнерство з приватним сектором. Кілька років тому компанія дозволила бізнесам орендувати свої потужності. «Ми збираємо відходи та відвозимо їх до нашого переробного центру, але далі з ними працюють вже приватні партнери. Наскільки мені відомо, це унікальний досвід навіть для Швеції, – розповідає Мартін Дайберг. – Такий підхід дозволяє нам зосередитися на вищих щаблях ієрархії – запобіганні відходів та повторному використанні. А також навчатися інноваціям та ефективності у приватних компаній».

Кожна муніципальна компанія має свій підхід до організації процесу. У Vakin, до прикладу, відсортовані відходи – скло, газети, метали, пластик – жителі відносять на сортувальні станції (а більш великогабаритні речі – на сортувальні центри). З них відходи забирають вже інші компанії.

«Ми проводимо тендер, на якому вони змагаються за цю можливість, пропонуючи вищу ціну. Або ж, якщо матеріал не такий вигідний, пропонуючи більші обсяги, які компанії готові переробити», – розповідає Томас Блумквіст.

Томас Блуквіст

колишній генеральний директор Vakin

Крім того, біля кожного будинку є два сміттєвих баки, які теж належать Vakin: для харчових відходів та для сміття, яке підлягає спаленню. Вони обладнані системою зважування, тому домогосподарства точно знають, скільки сміття вони викидають, й платять за його вивезення відповідно. «Так ми можемо мати розмову про те, що у цьому місяці, наприклад, ми викинули забагато сміття або їжі – і це дорого нам обходиться», – пояснює Блумквіст. Вивезенням сміття займається компанія, яку теж обирають за тендерною процедурою. Однією з обов’язкових вимог є, зокрема, те, що всі сміттєвози повинні їздити на біогазі.

Сміттєспалювальний завод є у самому місті Умео, він належить іншій муніципальній компанії – Umeå Energi. «На будівництво такого заводу потрібні чималі інвестиції, тому він не може бути у кожному місті. Umeå Energi отримує сміття з близько 20 муніципалітетів на півночі Швеції», – розповідає Блумквіст. Сміттєспалювальний завод постачає муніципалітету електроенергію та централізоване опалення. Крім того, з попелу, який залишається після спалювання сміття, добувають золото, срібло та інші метали.

Харчові відходи переробляють в іншому муніципалітеті на півночі Швеції: з них виробляють добрива та біогаз. «Вони збудували дорогий завод для переробки, тому частина нашого сміття їде до них. А частина їхнього – до нашого сміттєспалювального заводу. І це теж форма співпраці: у нас немає спільної компанії, але є контракти», – пояснює Блумквіст.

Понад 90% сміття в Україні досі опиняється на полігонах та сміттєзвалищах. Тому досвід Швеції може стати корисним прикладом для України як в контексті підходів до поводження з відходами, і в контексті організації співпраці між населеними пунктами та компаніями.

«Можливо, наша система виглядає просто, але у ній задіяно багато людей. А тому домовлятися та приймати оптимальні рішення не завжди просто, – зазначає Томас Блумквіст. – Але співпрацю однак необхідно налагоджувати. Тому, що це та система, яка дозволяє дбати про ресурси нашої планети».

Вже сьогодні міста починають переймати практики поводження з відходами з європейських країн. Зокрема, на полігонах поблизу Вінниці, Івано-Франківська та Дніпра вже сьогодні працюють системи відводу метану та біогазові установки для виробництва електроенергії.

Активно працюють над покращенням системи поводження з відходами у Львові. У 2019 році для міста розробили План Заходів Зеленого Міста (Green City Action Plan) за фінансування Європейського банку реконструкції та розвитку. Це перший подібний проєкт в Україні. План включає заходи за різними напрями (вода і водовідведення, транспорт, поводження з ТПИ), які необхідні для забезпечення сталого розвитку міста.

За словами Сергія Кіраля, бізнес-омбуцмена Львівської міської ради значна частина цих проєктів у сфері поводження з відходами була запланована ще у 2010-х роках, проте через різні економічні та політичні фактори не була втілена раніше.

Сьогодні місто має три основні напрямки роботи у цій сфері. Перший – вдосконалення системи збору відходів та розвиток культури сортування сміття. «У міській раді був створений окремий департамент відходів, який постійно працює з перевізниками, з мешканцями міста та ОСББ, з локальними бізнесами, щоб розвивати культуру сортування», – розповідає Кіраль.

Сьогодні майже всі контейнерні майданчики Львова вже обладнані окремими контейнерами збору для органіки. Щомісяця місто збирає близько 500-600 тонн органіки, яку згодом переробляють шляхом компостування на відповідному заводі. Крім того, у місті вже понад п’ять років окремо збирають пластик.

Другий напрям роботи – це рекультивація старого сміттєзвалища у селі Великі Грибовичі. Роботи завершені вже на 60-70%. Це процес, який проходять старі звалища і у Швеції. «Окремо ведуться переговори з різними громадами про місце розміщення нового полігону. Це буде вже не звалище, а саме полігон з усіма необхідними ступенями захисту, які передбачені у європейських директивах,» – пояснює Сергій Кіраль

Третій напрям – це будівництво заводу з механіко-біологічної переробки сміття. Його планують ввести в експлуатацію до кінця 2023 року: зараз звершується проєктування та ведуться підготовчі роботи на ділянці. Для заводу обрали ділянку, поруч з ТЕЦ-2 та очисними спорудами «Львівводоканалу». «Тобто ми маємо три великих комунальних підприємств, і в майбутньому між ними може бути взаємодія, певний синергетичний ефект», – зазначає Кіраль. Крім того, при заводі працюватиме навчальний центр.

Усі ці кроки покликані вдосконалити систему поводження з відходами у Львові, щоб забезпечити сталий розвиток. Інші українські міста та громади також мають чималий потенціал для впровадження нових рішень, зокрема тих, які вдало працюють у Швеції.

І йдеться не лише про сортувальні станції, біогазові установки та заводи для виробництва енергії з відходів. Але й про роботу над мінімізацією відходів та розбудову співпраці між муніципалітетами: громадам варто об’єднуватися для впроваждення більш вдалих рішень.

З часом подібні зміни дозволять покращити екологічну ситуацію, отримувати чисту електроенергію та почати рух у напрямку кругової економіки. Aдже досвід Швеції доводить: ефективна система поводження з відходами можлива, хоч на її побудову і знадобиться певний час.