Розрив між економічною діяльністю в сільській місцевості та в містах України був помітним ще до повномасштабного вторгнення РФ. Галузі сфери послуг з високою доданою вартістю (наукоємні, орієнтовані на експорт) отримують вигоду від високої концентрації людей з різноманітними навичками і розвинутого ринку праці, які зараз доступні лише у високоурбанізованих районах. 

З часом ці процеси концентруються в просторі та призводять до високої орендної плати як за офісні, так і за житлові приміщення. Коли концентрація призводить до непосильних витрат, це виштовхне невеликі компанії та їхніх працівників назовні, що призведе до відновлення економічних витрат у містах і збільшення міської активності за межами ядра. Але ця відцентрова сила, яка витісняє житлову забудову, принесе плоди, лише якщо відповідна інфраструктура дозволить працівникам без проблем добиратися назад до центру. Якісні послуги (охорона здоров’я, освіта, роздрібна торгівля та розваги), доступні поблизу їхніх домівок, ще більше сприяють стійкості таких розробок.

Про хаотичну забудову

Наш довоєнний досвід показує, що хаотична забудова міст робить акцент на районах, орієнтованих на автомобільний транспорт. Рух закупорив як місто, так і основні транспортні артерії для в’їзду в нього та виїзду. Продуктивність «задихається» через простої у заторах.

Багато житлових комплексів, якщо взяти до прикладу Київ, виявилися мрією надмірних функціоналістів. Розвиток нерухомості передусім стосувався лише задоволення нагальних потреб у житлі, а не потреб міського жителя протягом усього життєвого циклу. 

Насправді ж такі комплекси чудово працювали б, якби на їх територіях створювалися культурні осередки, алеї, гамірні бари та невеликі майстерні. Проте часто вони будувалися як модні додатки до великого міста, майже не звертаючи уваги на те, як буде проводитися час на їх території, який виходить за межі короткої прогулянки з собакою. Я бачив такі комплекси на околицях міста (наприклад, по дорозі до Борисполя), на Подолі та в інших місцях столиці. Вони були побудовані як гуртожитки під відкритим небом, дуже подібні за духом до старішої міської практики. Оскільки мікрорайон, який повноцінно буде виконувати всі свої функції, дорого будувати, зрозуміло, що увага була зосереджена на створенні нових, добре спроектованих і побудованих квартир, але не обов’язково нових, добре спроектованих і побудованих районів. Який результат? Ви їдете до своєї квартири, щоб поспати та прийняти душ, а потім знову повертаєтесь у місто для культурних розваг, поїсти тощо.

Звісно, це також може бути не в інтересах забудовника, оскільки органічне та довготривале  зростання міської території не обов’язково пов’язане з тими процесами, що дають прибуток протягом найближчого року. Міська влада та мери користуються перевагами нової забудови, але надто мало враховують пов’язаний із цим додатковий тиск на існуючу інфраструктуру. Більш гармонійний розвиток громадського транспорту та модернізація систем водопостачання, електрики та каналізації в поєднанні з очікуваним збільшенням щільності міст зробить життя приємнішим, а компанії — більш продуктивними.

Чим більше розходяться приватна діяльність і державне управління, тим більше емігрують фірми з високою доданою вартістю та окремі особи. Спочатку між регіонами, потім за межі країни.

Сільська інфраструктура та програмне забезпечення

Сільська місцевість, позбавлена ​​добре оплачуваної роботи та динамічної промисловості, може стати заручником давно застарілих економічних моделей. На цьому географічному рівні роль регіональних стратегій розвитку полягатиме в тому, щоб більш активно залучати та підтримувати нові форми виробництва та торгівлі. Це прийде з усвідомленням того, що виробництво в епоху глобальних виробничо-збутових ланцюжків може з’єднати невелику громаду в Україні з великим автозаводом у Німеччині завдяки посередникам, яких вони створюють. Це може змінити привабливість таких регіонів і збільшити зайнятість. 

Ці питання будуть одним із головних фокусів нових курсів та проєктів KSE з урбаністики та розвитку. Україна потребує спеціалістів, які можуть визначати реальні потреби громад та громад, розробляти проекти для довгострокового та сталого розвитку українських територій.

У післяковідний та післявоєнний час багато європейських компаній зрозуміють життєву важливість гнучкого виробництва та географічної близькості. Оскільки економіка країн Центральної Європи вже стикається зі зростанням вартості робочої сили та орендної плати, різка реорганізація великих виробничих і розподільних мереж відкриє унікальну можливість для українських регіонів.

Все це показує складний характер економічної діяльності та багаторівневий географічний розподіл. Навіть наша галузь буде відчувати тиск через еміграцію спеціалістів. І навіть якщо ми повернемо всіх, попередня модель аутсорсингу, можливо, не забезпечувала максимум, що могли запропонувати наші випускники. 

Програмне забезпечення цілком може бути розроблено у великому місті, але справжні інновації можна буде відчути по всій країні, коли це програмне забезпечення, наприклад, зможе підключити дрібних фермерів до великих міських споживачів. Коли бізнес-парки створюють екосистему, необхідну для інновацій, а не лише для аутсорсингу. В нас є українські компанії та інженери, які виробляють програмне забезпечення для кінцевого споживача досить віддаленого від нього; вони не беруть участь у всьому ланцюжку від ідентифікації проблеми до доставки рішення, але пропонують свої навички. Це зберігає зарплату в країні, і це добре. Але для розвитку потрібно більше. Розробка рішень для кінцевих споживачів вимагає не тільки талановитих інженерів, а й гострої ділової хватки, проникливих аналітиків даних і блискучих гуру маркетингу. Це означає, що потрібно зчитувати потреби клієнтів, перш ніж вони самі їх виявлять. При чому ці клієнти можуть бути як приватними, так і державними.

Лише надання рішень для проблем, які вже структуровані та вирішені для інших компаній/інституцій за кордоном, не призведе до справжніх інновацій і компаній-«єдинорогів» з високою доданою вартістю.

У нас є величезна конкуренція за послуги підвозу та доставки в межах міста. Через наявність конкуренції кінцевий споживач економить значну частину коштів. Це стало можливим завдяки тому, що виробництво програмного забезпечення (проектування та реалізація платформ) було дуже близьким до замовника та водія. Нам також потрібно подумати про те, щоб поєднати споживачів і виробників у просторі та часі в багатьох інших галузях, зосереджуючись на нашій промисловій спадщині. Наприклад, малий та середній бізнес потребують фінансування, і банки не завжди можуть його задовольнити. Підприємствам-експортерам може знадобитися платформа-агрегатор, яка допоможе їм оптимізувати експортні практики, поєднуючи юридичні, логістичні та фінансові послуги.

Історією успіху можна вважати персональні транспортні платформи, які підходять клієнтам і водіям. Як щодо транспортування інших продуктів у межах міста та між сільською та міською місцевістю? Моделі мікророзподілу, які краще з’єднують сільську місцевість із містом, ефективніші способи поєднання малих бізнесів із малими та середніми підприємствами та нові способи організації освітніх та медичних послуг онлайн – все це інноваційні шляхи, які варто шукати. Чому б не спробувати створити центр післявоєнних психічних травм у Метавсесвіті? Вперше в Україні, вперше в світі.

Про відбудову

Тривала післявоєнна реконструкція вимагатиме фундаментальної переоцінки обмежень і ресурсів, набагато більшого наголосу на інноваціях (в усіх сферах управління та економіки) та нових принципів планування. Соціальна та екологічна стійкість є основними стовпами розвиненої промисловості. Податки на викиди вуглецю серйозно підірвуть наш промисловий експорт, якщо ми не модернізуємося. Адже серед фінансових механізмів для зменшення викидів в атмосферу Європейський зелений курс передбачає так званий вуглецевий податок, який сплачують підприємства-забруднювачі.

Чи варта ця модернізація очікуваного доходу? Такі міркування зшивають воєдино нитки національної та регіональної політики, обмеження міської та сільської інфраструктури, державні та приватні інтереси. У процесі відбудови буде задіяно багато суб’єктів, серед яких державні структури, забудовники, міжнародні донори та громадськість. Урбаністам доведеться вчитися професійній взаємодії з кожним із них, тому це те, чому ми будемо навчати на наших навчальних програмах.

Ми маємо великий потенціал, але його реалізація залежатиме, перш за все, від правильного складання старих частин у новий пазл. Нам треба відділити те, що більше не потрібно від того, що є абсолютною необхідністю.