Висотні житлові будинки вже давно стали нашою реальністю. В 70-80-ті роки минулого століття в містах почалося масове будівництво 16-поверхівок, які тоді здавалися надсучасним житлом. У 2000-х, коли будівництво та продаж квартир у столиці стали бізнесом і в моду ввійшла так звана «точкова забудова», житлові проєкти швидко виросли до 20-25 поверхів.

З одного боку це викликало нарікання містян на те, що новобудови затуляють сусідам вигляд з вікон, створюють надлишкове навантаження на інфраструктуру та комунікації, порушують інсоляцію. З іншого – багато покупців обирали квартири на верхніх поверхах за гарні краєвиди, освітленість та можливість уникнути вуличного шуму. Можливі проблеми з комунікаціями та ліфтами людей не лякали, оскільки їх навчилися швидко вирішувати.

Звісно, що до масових обстрілів енергетичної інфраструктури не готувались ані покупці, ані забудовники, ані міські чиновники. Тепер, в умовах екстрених вимкнень електрики, мешканці високих поверхів мають додаткові складнощі, пов’язані за непрацюючими ліфтами, відсутністю газа, проблемами з опаленням та пожежною безпекою.

Як пересічні кияни з квартирами на високих поверхах долають ці перешкоди та які «лайфхаки» з’явилися у їхньому щоденному житті, цікавився «Хмарочос».

Аліна Фролова,
39 років, приватна підприємиця

Ми з чоловіком та 11-річною донькою маємо квартиру на 17 поверсі 25-поверхового будинку у Голосіївському районі Києва. Будинок досить новий, зданий в експлуатацію у 2014 році. До початку війни та обстрілів, ніяких незручностей від проживання на високому поверсі в нас не було. У будинку чотири ліфти, і навіть коли траплялися якісь поломки, завжди працювали хоча б один-два з них.

За іронією долі так сталося, що вже після перших масованих обстрілів та пошкоджень електромережі, наприкінці жовтня, я зламала ногу. Потрібно було їхати в лікарню, робити знімок і КТ. Тоді світло вимикали за графіком і для власних потреб можна було підлаштуватися, щоб користуватися ліфтом. Але у лікарів свій розклад і тоді я вперше після перелому зіштовхнулася з необхідністю спускатися з 17-го поверху сходами, щоб потрапити на прийом. Треба було шукати вихід з ситуації.

Тоді в чаті нашого будинку я попросила легку складану табуретку (згодом придбала власну) та спускалася, стрибаючи на одній нозі та сідаючи на табуретку відпочивати між поверхами. Один такий спуск займав десь 30 хвилин. Підніматися таким чином не було можливості, тому після лікарні ми чекали у машині, доки ввімкнуть електрику.

Зараз, коли діють екстрені відключення, я не можу нічого планувати. Чоловік часто їздить у відрядження, його може не бути вдома по кілька діб, іноді тиждень. Тому моєю правою рукою стала донька. Їй довелося взяти на себе багато всього: ходити на Нову пошту, спускатися на перший поверх за доставкою продуктів (бо кур’єри відмовляються підніматися на 17-й сходами). Кілька разів їй доводилось нести питну воду в бутлях по шість літрів. Але зазвичай замовляємо воду, коли чоловік вдома і чекаємо нагоди підняти, коли ліфт працює. Технічну воду для побутових потреб ми набираємо, коли є світло. Бо коли його вимикають, насоси не завжди докачують воду до нашого поверху.

Плита в нас теж електрична, тому користуємось туристичним газовим пальником. Придбали ми його ще кілька років тому, планували ходити в походи. А зараз виявляється, що у нас суцільні походні умови.

Коли оголошують тривогу, ховаємось у коридорі, бо спускатися сходами занадто довго та складно. Коли ми обирали цю квартиру, то хотіли бачити з вікна гарні краєвиди, а зараз нам доводиться періодично спостерігати куди прилітають російські ракети.

За буденними справами, як то покупки чи прогулянки, я зараз з дому не виходжу. Сиджу як Рапунцель у башті.

Кілька разів ми їздили до батьків у Черкаську область. Навіть обговорювали можливість тимчасово переїхати до них, але я не схотіла. Бо вдома все підлаштовано під мене, звично та зручно, а в хаті батьків будуть додаткові побутові складності. Врешті решт, сподіваюся через кілька тижнів зняти гіпс та стати більш вільною у пересуванні.

Майя Тульчинська,
49 років, блогерка, власниця крамниці

Ми з чоловіком та двома котами мешкаємо на 20-му поверсі 23-поверхового будинку на Подолі. В нашому будинку все залежить від електрики. Коли світло вимикають – немає ані води, ані опалення. Тому знаходитися в квартирі не дуже комфортно. Але, на щастя, стабільно є мобільний зв’язок та інтернет, тому не відчуваєш себе зовсім відірваним від світу. Можна читати новини, соцмережі, навіть дивитися Ютуб. Це дуже підтримує.

Плита в нас електрична. Коли почалися відключення я вмовляла чоловіка на маленьку газову плитку, але він переконував, що це ризиковано. Тому придбали великий термос, який зберігав гарячу воду кілька годин. Тож мали чай та каву. Але під час дводенного блекауту термос не врятував, довелося все ж таки придбати туристичий пальник.

Він добре справляється зі своїм призначенням. Тепер при знеструмленні маємо як приготувати їжу, закип’ятити воду. Одного разу навіть доварювали на ньому борщ, бо світло екстрено вимкнули саме тоді, коли він готувався на плиті. І все вийшло, були без світла, але з борщем.

Також маємо акумуляторну лампу, яка заряджається від павербанку, ліхтарики. Замовили зарядну станцію для техніки, але через високий попит її доставку затримують майже на місяць. Бачила, що хтось з сусідів підігнав у двір великий зйомочний фургон з генератором, протягнув дроти на потрібний поверх і з цього живиться під час відключень.

Продукти іноді виносимо на лоджію, бо там температура буває нижче, ніж в холодильнику. Маємо вдома фільтр для питної води, тож набираємо її про запас, так само як технічну з крану. Отже носити сходами не доводиться.

Найбільша складність – підійматися на 20 поверх без ліфту. Перші дні я була в шоці, бо виходжу по справах кожного дня, часто не один раз. Потім зрозуміла, що ми маємо з цим жити й не здатися. Тому зараз сприймаю це як безкоштовне тренування. Один-два рази за підйом зупиняюся відпочити, або, якщо дозволяє час, чекаю ввімкнення струму. Важкі пакунки та доставку лишаємо внизу та забираємо, коли вмикають ліфти.

Моя крамниця мила та косметичних виробів недалеко від дому, також на Подолі. Світло вимикають, як і всім. Ми відключили зовнішню вивіску, купили UPS для освітлення та роботи терміналу. Його вистачає на декілька годин. Але найсумніше, що коли магазин не світиться зсередини, вивіска вимкнена, багато потенційних покупців просто оминають, бо він не привертає уваги.

Ще влітку, передчуваючи майбутні складнощі, ми з чоловіком думали орендувати приватний будинок у передмісті, дивилися варіанти. Але потім передумали. Все ж такі в Києві ми серед людей, є сусідська підтримка, є до кого звернутися в разі складної ситуації. Десь у селі це все потрібно долати самотужки. До того ж моя крамниця поруч і я можу вирішувати будь-які питання, в тому числі термінові, з передмістя це було б значно важче. Отже лишаємося серед своїх та впевнені, що подолаємо негаразди разом з усіма.

Ольга Пахович,
32 роки, менеджер з продажу обладнання

Ми з чоловіком та 6-річним сином живемо на лівому березі столиці (Дніпровський район), на останньому поверсі 10-поверхового будинку. Здається, це не так вже й високо у порівнянні з новими багатоповерхівками, але коли змушений щоденно по кілька разів ходити вверх-вниз – це досить відчутно.

Для мене це не велика проблема, я досить мобільна, а от дитині важко. Тому усі виходи з ним намагаюся планувати так, що не було необхідності зайвий раз заходити додому. Школа, одразу гуртки, прогулянка. Шкільний рюкзак, тривожний (обов’язково носити до школи), спортивну форму – все беремо з собою. Якщо з магазину або пошти привожу щось важке, лишаю в машині біля дому, потім забираю, коли вмикають ліфт. Під кур’єрів намагаюся підлаштовуватися, щоб не змушувати їх підніматися сходами. Або прошу залишивши пакунок внизу, або зустрічаємось десь посередині, на рівні 4-5 поверху.

Знаю, що у колег в більш висотних будинках на сходових прольотах (приблизно кожний 6-7 поверх) поставили стільчики та питну воду, щоб можна було зупинитися і перепочити. 

Зараз на нашому поверсі проживаємо тільки ми та ще одна родина, інші сусіди поїхали, хто в села, хто за кордон. Родина з собакою змушена були поїхати, бо виходити вигулювати вихованця кілька разів на день без ліфта було важко.

Наш будинок так цікаво підключений, що буває частина зі світлом, частина без, і навпаки. Тому сусіди пропонують один одному прийти підзарядитися, підігріти їжу, особливо тим, хто має маленьких дітей. Але я запаслась усім заздалегідь. Маю акумуляторну ЛЕД-підсвітку для кухні, газову плитку з запасом балончиків, потужну зарядну станцію, якої вистачає на всю основну техніку, в тому числі побутову.

Виїжджати не планували. Свого місця у нас немає, а шукати щось випадкове не бачу необхідності. Якщо вже прийняли рішення лишатися та жити тут, треба підлаштовуватися до умов.

Які проблеми бачать архітектори-планувальники?

За словами архітекторки, креативної директорки проєктної компанії АІММ, Анни Іскіердо, висотними, згідно діючих нормативів, вважаються житлові будинки вищі за 47 метрів умовної висоти (у побуті зазвичай називають все, що вище 9 поверхів). В них заборонено встановлювати газові плити. Але є виключення. Наприклад, за радянських часів (70-80-ті роки), нормативи були іншими, отже маємо невелику частину газифікованих 16-поверхівок.

Можна сказати, що поточні складнощі мешканців багатоповерхівок та невисотних будинків не надто відрізняються. Каналізація працює незалежно від енергопостачання, це чиста фізика. Опалення постачається або по централізованих мережах від ТЕЦ (це об’єкти критичної інфраструктури, які майже не відключають), від дахових котелень або індивідуальних газових котелень у будинку (більш розповсюджено у передмістях).

Проблема нестачі опалення під час відключень пов’язана з електричними насосами, які постачають та циркулюють теплоносій до споживачів. Коли тиск води спадає, верхні поверхи дійсно можуть відчувати це раніше за нижні. Але при нетривалих відключеннях квартири не охолоджуються до критичних температур. Вже є випадки, коли мешканці новобудов скидаються грошима та купують генератор, який підтримує роботу насосів.

Більшість будинків в Україні має центральне водопостачання. Іноді, при відключеннях світла, напору для верхніх поверхів може не вистачати. І це тягне за собою потенційну проблему, про яку зараз мало хто говорить. За нормами, на кожному поверсі житлового будинку встановлені аварійні крани, до яких має швидко підключатися пожежна бригада при виникненні займання. Будинки, вищі за 16 поверхів, діляться ще й на окремі протипожежні зони.

Коли немає електрики та низький тиск води – система пожежогасіння неефективна. При виникненні НС у знеструмленому будинку, гасіння займе значно більше часу. При швидкості розповсюдження вогню у приміщеннях, це може мати критичні наслідки.

Ускладнюється ситуація тим, що зараз у побуті використовується багато саморобних або ненадійних приладів: газові балони, автомобільні акумулятори, застаріле приладдя, а різка подача струму після відключення може викликати коротке замикання. Тому маємо підвищений ризик займань при неможливості швидкого реагування. Небезпека зростає в рази, зокрема для жителів верхніх поверхів. І мене, насамперед, турбує зараз саме це питання.