Зберегти місто: як Швеція повністю перевозить гірниче поселення Кіруна

Партнерський матеріал з Посольством Швеції

Кіруна – це місто та однойменний муніципалітет на півночі Швеції. Сто двадцять років тому відкриття шахти дало поштовх до заснування цього міста за полярним колом, але сьогодні ця ж шахта стала причиною того, що частину Кіруни доведеться перевезти або відбудувати в іншому місці.

Що це означає на практиці, як до переїзду ставляться місцеві жителі та як до процесу залучені різні стейкхолдери – читайте у матеріалі «Хмарочоса».

Цінна руда

Про поклади залізної руди в цій частині Швеції було відомо протягом кількох століть, але лише наприкінці 1800-х років з розвитком залізниці та технологій очищення сировини (місцева руда багата на фосфор) у регіоні почали розвивати її видобуток. У 1890 році була заснована гірничовидобувна компанія LKAB, й у 1900 році копальня почала роботу.

Андерс Ліндберг, директор з комунікацій LKAB

Тоді ж були закладені плани з побудови міста. «У цьому регіоні здавна проживали люди, але саме міста не було. У компанії досить швидко зрозуміли: щоб привабити кваліфікованих шахтарів недостатньо було платити більше. Працівники не хотіли перевозити з собою сім’ї, тому за кілька років поверталися на південь країни. Ключем до вирішення проблеми стало місто, у якому люди хотіли б залишитися» – розповідає Андерс Ліндберг, директор з комунікацій LKAB.

У Кіруні збудували будинки для працівників, церкву, лікарню, школу та різні культурні організації. «У компанії розуміли, що людям важливо мати хороше життя і поза роботою», – зазначає Ліндберг. – Що цікаво, адже подібні завдання стоять перед нами і сьогодні». Сьогодні LKAB це державна компанія, яка залишається великим роботодавцем у регіоні: за словами представника компанії, у муніципалітеті з населенням в 22 тисячі людей, дві тисячі працюють у LKAB та ще стільки ж на їхніх підрядників.

На підступах до міста

Поклади залізної руди біля Кіруни розташовані під кутом: видобуток починали відкритим способом, а сьогодні глибина шахти вже сягає кілометра. «І ми все ще не бачимо кінця цим покладам. Для компанії це фантастично. Але продовжувати видобуток тут – означає копати під місто».

Про поклади під центром Кіруни знали майже одразу після заснування міста. Але видобуток в той час був таким повільним, що цим сильно не переймалися. «Знадобляться сотні років, щоб дістатися міста, думали тоді. І дійсно, на це знадобилося сто років», – зазначає Ліндберг.

У 2004 році LKAB надіслала лист до муніципалітету з пропозицією: час планувати переміщення частини міста. «Для компанії все виглядало дуже просто: прорахували, збудували, й на цьому все. Але вони одразу не врахували, що тут – демократичне суспільство, де люди мають власну думку» – розповідає Ніна Еліассон, менеджерка з планування та розвитку муніципалітету Кіруна.

До початку основних робіт пройшло майже десять років: тривало планування, діалог з місцевою громадою та прокладання комунікацій. Для нового міського центру обрали територію на відстані кілометрів на схід. Загалом переїзд зачіпає три 450 тисяч кв. метрів комерційної та житлової нерухомості.

У 2012 році місто оголосило архітектурний конкурс на новий центр Кіруни, й переможці – команда архітектурних бюро White Arkitekter та Ghilardi+Hellsten – взялися за розробку плану розвитку міста на наступні 20 років.

Процес планування у Кіруні почали з дослідження того, що жителі цінують у місті та що вони хотіли б покращити. Перший висновок: дуже важливим для людей є доступ до природи. Другий – жителі хотіли мати хороший комерційний центр, торговельну вулицю. Й третій – потрібна міська площа. «Я ніколи цього не розуміла: ми живемо в арктичному кліматі, де сніг лежить 10 місяців на рік. У нас немає ярмарок. Але мешканці хотіли центральну площу, тому що кожне справжнє місто повинно мати площу. Тож новий центр Кіруни її отримав», – розповідає Ніна Еліассон.

Попри те, що значна частина міста будується з нуля, Еліассон наголошує, що для них було важливо врахувати культуру та стиль життя, який вже сформувався у Кіруні. «Нам часто пропонують різні інновації, але культуру міста не можна змінити за кілька років, вона трансформується поколіннями», вважає вона.

Зокрема, це стосується транспортної системи. Зараз жителі міста здебільшого мають одне чи два авто на родину, й це прагнули врахувати. «Але ми інвестували й у велосипедну інфраструктуру (хоча погода в -20 не завжди сприяє велопрогулянкам, – жартує містопланувальниця). Ми не можемо прибрати дороги для авто, але ми можемо заохочувати людей до змін».

Нове та збережене

Після затвердження планів розбудови міста, процес переїзду та будівництва увійшов в активну фазу. Першою, у 2018 році, була відкрита нова ратуша Кіруни, спроєктована бюро Henning Larsen Architects. Внутрішній простір круглої будівлі був натхненний геометрією мінералів заліза, що відсилає до тісного зв’язку життя міста з покладами під ним.

Поблизу нової ратуші встановили дзвіницю, перевезену зі старого центру міста. Загалом у Кіруні перемістять близько історичних 40 споруд, переважно це дерев’яні будівлі початку XX століття. «Кіруні всього 120 років, ми не маємо будівель старіше. Але вони однак мають цінність: на момент побудови були амбіції зробити тут дуже сучасне місто з якісною архітектурою».

Однією з таких будівель є церква Кіруни 1912 року, одна з найбільших дерев’яних споруд Швеції. Її переїзд запланований на 2025 рік. «Я не думаю, що ви пропустите цю подію: 40-метрову будівлю будуть переміщати вулицями міста, й це точно буде у медіа», зауважує міська планувальниця.

У перелік того, що буде збережено та переміщено потрапили не лише найдорожчі чи найстаріші будівлі, але й ті, які покажуть шари розвитку міста та організації суспільства. Наприклад, робітниче житло. «При цьому ми не хотіли робити музей, збирати усі ці будівлі в одному місці. Вони будуть перенесені у нові частини міста відповідно до їхніх початкових функцій» – пояснює міська планувальниця.

Тісна взаємодія

Комплексний та тривалий процес переїзду потребує тісної взаємодії муніципалітету та гірничої компанії. За планування нової частини міста відповідає муніципалітет Кіруни, в той час як LKAB займається будівництвом значної частини нового житла та повністю покриває витрати на переїзд: до цього зобов’язує законодавство Швеції.

За словами Андерса Ліндберга, на Кіруну та Малмбергет біля Єлліваре, ще одне поселення, яке частково переїжджає через шахту LKAB, було виділено 30 мільярдів шведських крон. «Ймовірно, на це буде витрачено ще більше грошей. Але ми робили прорахунки, і так – робота шахт буде все ще прибутковою попри такі витрати», – зазначає представник компанії.

«Гірнича компанія платить за все – це правда, але я б сказала, з поправками, – додає Еліассон. Компанія платить за усе, на що прямо впливає шахта, але переїзд значної частини міста має й багато вторинних наслідків”. Зокрема, на транспортну систему: частина доріг більше не працює належним чином, з’являється потреба у нових шляхах сполучення та змінах до організації громадського транспорту. Тому й для міста процес виходить недешевим.

Комунікацією з мешканцями активно займається саме гірнича компанія. LKAB має сайт, соцмережі та локальну газету, через які мешканцям міста розповідають про причини переїзду, плани та майбутні кроки.

«У їхніх інтересах, щоб люди переїхали, й вони мають величезний комунікаційний відділ, який надає мешканцям багато інформації в позитивному ключі, – зазначає Ніна Еліассон. – Муніципалітет не має таких ресурсів. Ми працюємо тихо, але наше завдання дуже важливе: впевнитися, що все зроблено відповідно закону й з усіма поводяться справедливо».

Крім того, гірнича компанія проводить щорічні опитування серед мешканців. Й за словами Андерса Ліндберга лише близько 15% негативно ставляться до переїзду міста. «Нам доводиться працювати з сумом та ностальгією за місцями, які зникають. Багатьом складно бачити, як будинки, у яких вони виросли, виховали дітей, можливо збудували власними руками, будуть знесені, – розповідає він. – Але ми маємо додаткове питання: чи можете це прийняти? І 98% відповідають ствердно».

Представниця муніципалітету погоджується з тим, що серед мешканців є прийняття того, що переїзд відбувається: як через важливість шахти для міста, так і через хорошу комунікацію. Мешканці тієї частини міста, яка буде зруйнована, мають два варіанти: отримати грошову компенсацію – 125% вартості їхнього помешкання – або нове житло в Кіруні. Й за словами Ліндберга, сьогодні 80% обирають саме житло у нових частинах міста. Загалом переїзд міста зачіпає близько шести тисяч людей.

Чи варте це того?

За планом, переїзд міста Кіруна повинен завершитися у 2035 році: фактично за 30 років після того, як ідею почали обговорювати. На запитання, чи вартує врешті ця ідея – перемістити місто, щоб продовжити роботу шахти – докладених зусиль, Андерс Ліндберг, директор з комунікацій LKAB, впевнено відповідає – так.

«На локальному рівні шахта дає нам можливість продовжувати працювати та жити тут. На рівні Швеції приносить прибутки від експорту заліза, а у майбутньому й рідкісноземельних елементів. На рівні ЄС, LKAB забезпечує 80% видобутку залізної руди. Навіть на глобальному рівні: ми вперше будемо використовувати технологію виробництва сталі без викидів CO2», – ділиться Ліндберг перспективою гірничої компанії.

Ніна Еліассон теж відповідає «так», хоча з меншим ентузіазмом: для міста це не простий процес каже вона. «На початку було забагато оптимізму, що все пройде гладко. Але треба бути реалістами. Зокрема, закони Швеції не розраховані на переміщення міста в короткий термін», – зазначає міська планувальниця. – «Крім переїзду, на Кіруні та землях довкола сфокусовано багато різних інтересів, й невеликому муніципалітету буває складно їх балансувати».