Довгий час самотність сприймали як індивідуальну проблему, проте найбільше її характеризує почуття виключення із соціуму. Тож сама сутність самотності пов’язана зі спільнотою, а точніше з її відсутністю. Впродовж історії виживання людини, як виду, залежало від приналежності до спільноти, тому страх бути самотнім має давнє коріння.

Дослідження Університету Сіднея говорить про те, що планування наших міст напряму впливає на почуття ізольованості. Так постає один з викликів сучасного урбанізму – створення таких громадських просторів, які б допомагали нам налагоджувати зв’язки з іншими людьми.

Проблема самотності

2022 року опитування Єврокомісії показало, що приблизно 13% жителів на території ЄС постійно почуваються самотньо попри закінчення пандемії та після скасування більшості обмежувальних заходів. Соціальне дистанціювання загострило проблему самотності, але вона існувала та залишається в суспільстві й без цього. Наприклад, у Японії існує ціла соціальна група відлюдників – хікікоморі – яка налічує понад півмільйона людей. Два роки тому уряд навіть назначив міністра самотності, слідом за Великою Британією, яка зробила те саме ще у 2018 році.

Держави чудово розуміють ризики, пов’язані із самотністю.

Головний хірург США цього року випустив настанову, яку назвав «Наша епідемія самотності та ізоляції». У ній зазначається, що шкода від самотності настільки ж велика, як від 15 цигарок випалених на день. Виникає запитання, які дієві методи виходу з ситуації?

Як планування наших міст сприяє самотності

Єн Ґейл, автор книги «Міста для людей», писав про те, що історично міста були місцем для зустрічей. До них з’їжджалися для торгівлі, щоб робити пропозицій шлюбу,чи виходити «у світ». Комунікація в містах може бути дуже простою – наприклад, обмін поглядами, спостереження міського життя з кафе, запитання про те, як кудись пройти. Насправді міські простори пропонують більше, ніж здається – люди тяжіють до місць зі жвавою атмосферою, де можуть виникнути спонтанні зустрічі та нові знайомства.

Міста впливають на те, як ми взаємодіємо з людьми на щоденній основі. Вони формують нашу соціальну поведінку: створюють передумови або бар’єри для спілкування. Британське видання The Independent у своїй статті пропонує читачам уявити дві гіпотетичні ситуації. Спершу – ніякова тиша, яка панує серед незнайомців, що їдуть в ліфті. А потім – гральний майданчик, на якому батьки спілкуються між собою, поки їхні діти граються. Ми інтуїтивно розуміємо, що деякі громадські місця передбачають взаємодію людей, а інші лише слугують транзитом, де соціальний контакт вимушений. Про це писав антрополог Марк Оже, і виділив такі простори як non-places (не-місця). До них, наприклад, відносять аеропорти чи зупинки транспорту.

Університет Сіднею опублікував дослідження про вплив містопланування на почуття самотності. Серед місць, які допомагають людям налагоджувати зв’язки, виявилися райони з доступом до громадських центрів і природи. Люди відчувають себе менш самотніми, коли можуть бачити небо чи дерева та чути спів пташок. Також простори, адаптовані для пішоходів і велосипедистів, значно краще впливають на комунікацію: коли ми не замкнені в салоні автомобіля, нам доводиться перебувати в контакті з оточенням. Важливе і почуття безпеки – довіра до людей може бути пов’язана зі стереотипами про район міста. 

У цьому контексті на спілкування впливають і соціо-економічні чинники: не всі можуть дозволити собі жити в гарному районі чи поряд із друзями. У менш благополучних частинах міста може не бути добре розвиненої мережі громадського транспорту або не відбуватися достатньо культурних чи освітніх подій. 

Місця, які дають простір для самовираження, теж впливають на почуття самотності, адже формують почуття приналежності. Це слово постає одним із центральних, коли ми говоримо про вирішення проблеми самотності в містах. Приналежність не тільки до родини, соціальної групи чи нації, але й до місць.

Крім того, великі багатоквартирні будинки без двору додають анонімності навіть найближчим сусідам. У районах, які будують «вгору», ми менше довіряємо людям навколо, бо не знаємо їх. The Guardian розповідає історію своєї читачки: «Найдружелюбніша людина на моєму шляху до роботи – це безхатько на станції метро, який бажає гарного ранку щодня. На відміну від мого сусіда, який уникає мене тому, що одного разу я неправильно зрозуміла його наміри і завела розмову».

Які ініціативи борються із самотністю за кордоном

Шведські Study Circles

У Швеції поширене таке явище, як Study Circle, відоме також як «Діалог до змін». Це інноваційний метод навчання дорослих, покликаний для обговорення суспільного питання. Люди, які хочуть дізнатися більше про певну тему, отримати нові навички або розв’язати якусь проблему, збираються разом невеликою групою до 12 осіб та діляться своїм досвідом. Зазвичай учасники зустрічаються на 3 години один раз на тиждень 10-15 разів. І хоча доволі складно виміряти прямий результат від таких обговорень, він однозначно успішний в тому, що заохочує долучатися до дискусії людей різного віку та різних поколінь. Зазвичай групи координують неприбуткові організації. Вважається, що навчальні гуртки зародилися саме у Швеції 1912 року, але методика поширилася і в інших країнах.

Серед успішних прикладів застосування Study Circle, варто згадати випадок Канзаса. У 90-х там зіткнулися з тим, що батьки не були залучені до навчального процесу своїх дітей, а ті, зі свого боку, демонстрували погану успішність. Тож основним завданням гуртків було навчити батьків, як вони можуть допомогти своїм дітям краще концентруватися на навчанні, а також дозволити їм сформулювати власні цілі, судження та порядок денний щодо шкільної реформи. З часу першої програми KCK Study Circles відбулося понад сто зустрічей, і близько 10 відсотків населення північно-східного Канзас-Сіті (близько 1,676 осіб) взяли участь у цих сесіях. Теми діалогів переросли з освітніх до загальноміських: учасники говорили про расизм та злочинність. 

Так, Study Circles дають змогу знайти однодумців та відчути приналежність до громади. 

Приклад Барселони

2021 року міський уряд Барселони затвердив десятирічну стратегію боротьби із самотністю. Одним з основних завдань визначили перетворення районів міста на громадські простори, які були б зручними для спілкування. Наприклад, місто мають зробити інклюзивним: фізично доступним для всіх соціальних груп. Є й непрямі зміни: уряд буде працювати над просуванням культурних, освітніх і розважальних заходів. Він також розробить механізми, за допомогою яких мешканці зможуть впливати на рішення щодо проблеми самотності. 

Війна та самотність 

З початком повномасштабної війни проблема самотності в українському суспільстві погіршилася. Мільйони людей були вимушені покинути домівки та переселитися в чужі міста. Соціальна адаптація не завжди відбувається легко: навіть в межах країни нове місце проживання викликає стрес, а за кордоном перепоною в комунікації може стати мовний бар’єр чи культурні відмінності. Новий статус «біженця» – нелегка ноша, особливо в спробах спілкування з новими знайомими. Ізоляція – це також вирок для тих, хто залишається в небезпечних регіонах, коли їхні друзі та рідні їдуть.

Під час збройних конфліктів цілями часто стають школи, церкви, поля, будівлі міських управлінь. Їхнє руйнування – цілеспрямоване, адже воно впливає на швидкість відновлення спільноти та призводить до втрати та послаблення суспільних зв’язків. 

Водночас, з 2022 року в українських містах спостерігалася тенденція до об’єднання громад. Сусіди вимушено опинилися в одному колі – закриті в підвальних приміщеннях, вони проводили багато часу разом та розділяли спільні проблеми. Люди знаходили нових знайомих та підтримку. 

Студент Олександр провів перші дні війни в Київській області і поділився з «Хмарочосом» своїми спогадами: «Завжди були більш організовані люди, такі собі рушії планів. Коли ми були в підвалах, вони самі підходили до всіх і запитували, чи нам комфортно, чи щось потрібно». З осені та початку відключень електроенергії, підтримка продовжилася. «У чатах вулиці люди писали: “У мене є генератор, сьогодні буду ось тут. Приходьте, але беріть подовжувачі”. Мій тато, наприклад, провів кабель для інтернету, який працював на кількох поверхах, навіть коли не було світла». 

Такі взаємодії можуть стати рішенням в умовах спільної суспільної травми – вони формують стійкість громади. Завдання міст полягає саме в її збереженні та заохоченні до розвитку. Нові спільноти, зв’язки, та дружба можуть призвести до підвищення рівня довіри у суспільстві. 

Проблема самотності постає викликом для сучасних міст. Ми відчували на собі глобальні наслідки пандемії, але підтримувати зв’язок стало ще важче після повномасштабного вторгнення Росії. Міста, у яких ми живемо, можуть пропонувати рішення: відкривати більше громадських просторів, розбудовуватися за принципами інклюзивності, проводити соціальні заходи та зберігати спільну пам’ять. Їхнє завдання – створювати дружелюбне та безпечне середовище, яке стимулює спілкування і цінує досвід всіх мешканців.