Зроби добру справу і отримуй винагороди!
Нам як ніколи потрібна ваша підтримка. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 311 днів. За цей час ми опублікували 26399 новин та статей. Ми потребуємо вашої допомоги, щоб продовжувати якісно працювати далі. Приєднуйтесь до Читацького товариства «Хмарочоса» та отримуйте приємні бонуси від редакції: квитки на культурні заходи в Києві, фірмовий мерч та актуальні книжки, можливість пропонувати редакції теми та багато іншого.
Стати членом Товариства | Хто ми такі?
Анна Шевчук
Наприкінці цього червня тернополяни забили на сполох: навколо Домініканського монастиря, однієї з найстаріших уцілілих пам’яток міста, виріс будівельний паркан.
У паспорті об’єкта йдеться про «реставрацію з пристосуванням приміщень колишнього монастиря», а на рендері можна помітити і саме «пристосування» – до вже існуючої будівлі планують додати ще два поверхи у вигляді мансарди.
Домініканський монастир – це архітектурний комплекс, закладений у 1746 році тодішнім власником міста Юзефом Потоцьким. Завершений у 1779, він є однією з найстаріших збережених пам’яток Тернополя.
Проект викликав обурення як місцевої спільноти, так і небайдужих архітекторів, мистецтвознавців та істориків. Адже фактично такі зміни є реконструкцією, а не реставрацією, що суперечить чинному пам’яткоохоронному законодавству та руйнує автентичний вигляд монастиря. Наразі триває збір підписів під петицією із закликом зупинити незаконну реконструкцію пам’ятки. Чому її варто підписати і вам – розповідаємо нижче.
Трохи історії
- Монастир домініканців у 1746 році заклав Юзеф Потоцький, якому і належало місто у ті часи. Втім, будівництво розпочалось не одразу: повністю комплекс костелу та монастиря був завершений та освячений лише у 1779 році.
- Даних про архітекторів споруд обмаль. Серед відомих авторів (ймовірно, костелу та куполу) є Август Фридерик Мошинський. За стилем комплекс відносять до пізнього бароко та рококо.
- У 1821 році в монастирі відкрилася перша гімназія у місті (в якій вчився Йосип Сліпий), а після неї – світська школа-інтернат.
- Майже століття (1820-1901) комплекс пробув у власності єзуїтів, перш ніж на короткий час знову відійшов домініканцям.
- У часи другої світової був сильно пошкоджений, проте відреставрований. За радянських часів тут розміщувалась картинна галерея, а також архів.
Вигляд монастиря на початку ХХ ст. Архівні фото, джерело bramy.ternopola.
Що відбувається в наші дні?
Наразі власником будівлі є Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви, вона ж є замовником так званої «реставрації». Проектувальник – ФОП Юрія Вербовецького, а головний підрядник – уже відомий тернопольчанам ПП «Креатор Буд». У архиєпархії стверджують, що монастир отримали в аварійному стані, й весь архітектурний комплекс потребує відновлення. Чому при цьому будівля має вирости на два поверхи – у архієпархії не пояснюють. Водночас заявляють, що отримали усі необхідні дозволи, а сам процес підготовки проєкту реставрації тривав три роки.
Костел домініканців є пам’яткою національного значення, тож для проведення будь-яких робіт необхідно мати погодження від Міністерства Культури. У липні Суспільне подало запит до Мінкульту – виявилось, що роботи погодили ще у серпні 2021-го. Згодом у міністерстві це спробували пояснити неточностями пам’яткоохоронної документації. Так, представник мінкульту заявив, що юридично статус національної пам’ятки має лише костел, а не келії монастиря. Є хіба що два «але»: келії мають єдину із костелом адресу, а ще під тим же охоронним номером (637/2) входять до чинного переліку пам’яток, що не підлягають приватизації.
Що не так із «пристосуванням» та чим небезпечна ця перебудова?
- Руйнує автентичну архітектуру. Незалежно від охоронного статусу, келії є невід’ємною частиною архітектурного комплексу монастиря. До того ж – на думку істориків, скоріше за все вони були зведені раніше за костел. Зміна зовнішнього вигляду келій – це руйнування вигляду всього комплексу.
- Руйнує історичний контекст. У своєму теперішньому вигляді келії зберігають автентичну об’ємно-просторову композицію , яка є важливою для збереження історичних сенсів будівлі. Відомо, що домініканці були досить скромним орденом. У його книзі конституції та наказів чітко зазначено максимальну висоту монастирів – 20 стоп, або ж 6 метрів. Попри те, що будівництво відбувалося в епоху пишного Рококо, ця вимога домініканців була дотримана.
- Руйнує архітектурний ансамбль міста. Зважаючи на значимість пам’ятки для міста як архітектурної домінанти, подібна її перебудова – все одно що зведення додаткового поверху десь у Лаврі чи Софії Київській (звучить як кощунство, чи не так?). Більше того, подібна надбудова зруйнує архітектурний ансамбль сусідніх вулиць.
Альтернативний вигляд відомих пам’яток із мансардами: так активісти із bramy.ternopola та художник zahid.kart висловили свій протест проти надбудови у монастирі домініканців й спробували наблизити цю проблему до жителів інших міст.
- Відсутність прозорості у правових питаннях. Наприклад – правомірність набуття УГКЦ права власності на споруду. Адже за вже згаданими даними, будівля келій не підлягає приватизації. Також, за даними активістів, в УГКЦ неодноразово наголошували – обрали підрядником ПП «Креатор Буд», адже це ледь не єдиний підрядник в області, що має ліцензію на реставраційні роботи. Втім, відповідну ліцензію ПП «Креатор Буд» отримав лиш кілька місяців тому; навесні ж її відсутність стала однією з причин відмови у видачі дозволу на будівництво (з актуальним дозволом можна ознайомитися тут).
- Відсутність архітектурного конкурсу та сам вигляд надбудови.
Рендер автора проєкту, Юрія Вербовецького, із коментарями
Юрій Вербовецький зазначає, що використав у надбудові елементи з Бучацького монастиря василіян. Проте головна проблема у тому, що конкретно у цього монастиря ніяких надбудов не було від самого початку. Чи міг би Потоцький на той час закласти їх у проєкт? Ми не знаємо, а відтак – не в праві вносити зміни на власний розсуд, імітуючи архітектурні рішення минулих епох. Реставрація — це робота з уже існуючими обʼємами, а не вигадування нових.
Наразі громада небайдужих тернополян та ініціативних груп досі намагаються закликати УГКЦ та місцеву владу до діалогу та зупинки робіт. Також – створили петицію, про яку ми і згадували на початку. Збір підписів триватиме ще трохи більше місяця, тож суспільний розголос неабияк важливий. І хочеться сподіватися, що в майбутньому церква та влада усе ж дослухаються й до містян, і до чинного законодавства – адже добудові-мансарді не місце на пам’ятках.
Цей матеріал є авторською колонкою та може не збігатись з позицією редакції
