В останні вихідні перед вторгненням я пританцьовувала в натовпі під дарк-кантрі Саші Буля. Передчуття війни вирувало скрізь навколо, у соцмережах обговорювали, чи не є розваги виявом легковажності, наче й немає ніякої загрози. Та Саша сказав зі сцени: хай бачать, що ми продовжуємо жити, як люди, попри їхні залякування. Коли повномасштабна війна таки почалася, він одним із перших з-поміж музикантів пішов служити в ЗСУ. Цьогоріч він випустив пісню «Плющ», створену раніше.

«Я присвячував її українським містам. Просторам ходженим і не ходженим. Там є така фраза: “Скелети міст висохли до чорноти”. Тільки тоді це був погляд в антиутопічне постапокаліптичне майбутнє, яке існувало тільки в уяві творця-письменника. А тепер, на жаль, це наша болюча буденна реальність», — каже Саша.

Музиканти миттєво відреагували на цю нову реальність. Сергій Гусак (Ницо Потворно), який раніше робив злий реп про нічне життя Києва та підсилену речовинами й алкоголізмом екзистенційну бентегу, записав такі треки, як «Русні пізда», згодом озвучив звіт фонду «Повернись живим».

Безпосередність

Наче гриби після дощу, почали з’являтися нові проєкти. Технічні обмеження та принципи функціонування ринку не мали жодного значення на тлі потужного бажання виплеснути емоції. Тож на сцену вийшло багато DIY-ентузіастів та представників покоління зумерів.

«Музика реально, вибачте, із коморки, кімнатки два на два, записана на табуретках у такий короткий термін, але різко вистрілює, б’є по цифрах і дає естрадний мейнстрім», — каже Дмитро з одеського гурту хейтспіч, що виник відразу після 24 лютого.

«Бедрум-поп тепер популярний не тільки через те, що це концептуально і стилістично в тренді, а й через те що це економить ресурс. Це точно про мене, але я цю історію почав пізнавати ще давно. Мені банально комфортно писатися самому. В цьому є якась інтимність, це не тільки про економію грошей», — розповідає Хмарочосу Степан Бурбан, відомий як паліндром.

Ненависть

У текстах відчутно поменшало метафорики та меланхолійної поетики на користь прямолінійності: повсюдно спливають джавеліни, байрактари та прямі заклики убивати. Мова, яка до війни здавалася неприпустимою, пробила бар’єри цензури, вийшовши у мейнстрім. Мат легітимізувався у публічному просторі вже з перших днів, зокрема й завдячуючи крилатій фразі про «рускій воєнний корабль».

«Вчора був людиною, сьогодні озвірів», — цей рядок із треку «хейтспіч» описує зміни, які сталися не лише в музиці.

Музичні критики звертали увагу на формування окремого жанру — його спершу означили як «байрактар-рок». Це агресивна музика про війну, часом призначена конкретно для підняття бойового духу на фронті. Нерідко можна почути словосполучення «музичний фронт», хоч у багатьох військових і самих музикантів це формулювання викликає відторгнення.

Красномовний приклад мілітарного хейтроку — «Ми вас всіх уб’єм» Surface Tension, яка стала вірусною завдяки максимально безкомпромісному виплеску ненависті.

Ту музику, яка відверто експлуатує тему війни, зараз зневажливо називають «байрактарщиною».

«Цікавішими здаються ті, хто рефлексує війну з найнеочікуванішого ракурсу, з того ракурсу, на який ще ніхто не заходив, з незручного ракурсу, — розмірковує Степан. — Нетипово, чесно, без жодної кон’юнктури, без потягу швидко хайпанути. Ті артисти, які не гоняться за цим, мені здаються найцікавішими і найважливішими зараз».

Нова хвиля

Загалом в українській музиці відбувається піднесення, аналогічне хвилі після 2014 року. Тоді, з анексією Криму та початком війни на сході, значно зріс інтерес до місцевої сцени, що забезпечило появу багатьох нових імен, вивело музику, передусім популярну, на якісно новий рівень і забезпечило комерційний успіх українським виконавцям. 

«Це закономірно й очевидно, що це відбувається. Це помітно по тому, як люди відвідують концерти, скільки артистів зі солдаутами, причому тих артистів, які ще до війни не збирали і сотню людей під сценою», — зазначає Степан.

Відійшли на другий план фолкові мотиви з сопілочками. Вони розквітли в період після 2014-го, та згодом викликали певну стагнацію, коли виконавці не припиняли експлуатувати народні інструменти та народний вокал. Зрештою гурти звучали однаково, і слухачу ставало нецікаво. Те, що зараз фолк-елементи зустрічаються рідше, може свідчити, що музиканти почуваються впевненіше і позбулися сумнівів у тому, що українська мова пасує до будь-якого жанру.

«Найголовніше зараз не загубити це все, й аби цей фундамент нарешті був закладений, і українська музика нарешті мала б якусь точку відліку, бо виявляється, що все, що було в 1990-х якось стерто й натомість ми пам’ятаємо якийсь квазі-шоубізнес. Час для того, щоб нарешті зробити базу і, головне, не дати всім тим лицемірним бізнесменам заволодіти кермом. Їхній час пройшов. Зараз час тих, хто збирає солдаути», — додає він.

Мова

Слухач став іще принциповішим. Із плейлистів зникають не лише російські, але й російськомовні українські артисти. Музичні критики стали настільки суворі, що в рецензіях таврують музикантів навіть за колаборацію з тими, хто досі не перейшов на українську.

«Якщо мені не зраджує пам’ять, в 2014-му році цього ще не було. Був такий наратив у повітрі, що українська музика все одно може бути російськомовною, — каже Степан. — Тепер будь-яка музика — виключно українською мовою, чи то нішева музика, андеграунд, чи то мейнстрім, який транслюється по державних телеканалах і великих радіостанціях».

Цікаво зміна мови виглядає в еволюції постпанк- і колдвейв-сцени. Жанр, що зародився в Європі на початку 1980-х, отримав друге дихання на початку 2000-х. Хоч друга хвиля й виглядала дещо другорядною на тлі легендарних попередників, таких як The Fall і Bauhaus, все ж мала шалений успіх. Моду на похмурий рок із депресивними текстами швидко перейняли в Росії, батьківщині Достоєвського та панельних мікрорайонів, тим паче, що ґрунт свого часу удобрив Цой, вивівши запозичений із Заходу постпанк із радянського андеграунду на масовий рівень.

Українці, які активно відвідували київські концерти росіян, і самі почали створювати постпанк-гурти, левова частка яких співала російською. Тобто генеалогічно, це була четверта ітерація. Зараз практично всі ці гурти перейшли на українську.

Підтримка

Удару завдала електронній сцені війна. Після 2014 року клуби переживали небувалий розквіт, даючи поштовх творчості своїх резидентів, київські рейви стали легендарними, на них приїздили гості з усієї Європи.

Та запроваджена з повномасшабним вторгненням комендантська година зробила нічні вечірки неможливими, а закордонні виконавці зникли з лайнапів. Водночас на другий рік великої війни фестивалі електронної музики, такі як Strichka і Brave Factory, почали повертатися, вже у денному форматі.

Деякі зарубіжні гурти, втім, приїздили в Київ з концертами: наприклад, The Tiger Lillies та Rome, які активно підтримують українців і в період великої війни навіть присвячували їм цілі альбоми.

Для українських музикантів підтримка армії або волонтерів — це налаштування за замовчуванням.

«Ніхто не думає про заробітки, коли мова йде про концерт. Всі і так розуміють, що якщо й не всю суму, але якусь частину ти віддаєш. Якщо ти не зі зброєю, то маєш допомагати тим, хто зі зброєю, інших правил поки не існує», — каже Степан.

Плейліст на YouTube
Плейліст на Apple Music