Фабрика повидла довгий час була зоровим орієнтиром як для мешканців, так і для гостей району Підзамче у Львові. Побудована на початку XX століття, висока вежа здіймається домінантою серед промислового району.

Вона часто змінювала свою функцію: від фабрики алкогольних напоїв й до виробництва повидла. Проте будівля перебувала в жахливому стані, коли перейшла у власність до швейцарського мецената Гаральда Біндера. В останні роки на локації почали проводити культурні події – саме тому було вирішено її та кілька прилеглих будівель перетворити на арт-центр під назвою Jam Factory. Переможцем архітектурного конкурсу стало австрійське ательє Стефана Ріндлера, яке запропонував концепцію, що збалансовує сучасність та історію. «Хмарочос» поговорив з українськими архітекторами з компанії AVR Development, яка відповідає за реалізацію проєкту, – Володимиром Йосипчуком та Віталієм Ганжею.

Локація

Арт-центр Jam Factory розташувався в колись індустріальному районі Підзамче у Львові за адресою вулиця Богдана Хмельницького, 124. Мистецький центр зайняв будівлю, яку звели в 1872 році – це була австро-угорська фабрика алкогольних напоїв «Кронік і син». Неоготична будівля має два поверхи, а її образ завершує чотириярусна вежа, яка довгий час служила орієнтиром для мешканців району.

Після того, як більша частина єврейської родини, що володіла компанією, померла під час Голокосту, у п’ятдесяті тут відкривається національне підприємство «Укрголоввино», де розливають у пляшки вина, привезені з Алжиру та Молдови. Останнє виробництво на локації було пов’язано з переробленням овочів та фруктів – у вісімдесятих підприємство оновилося і почало виробляти повидло. У ментальній мапі мешканців місце було саме фабрикою повидла, тому назва арт-центру стала продовженням традиції.

2008 року внаслідок кризи новий власник фабрики, який мав намір відкрити тут готель, не зміг реалізувати задумане. Натомість він дозволив проводити культурні події – місце привабило місцевих митців, які почали проводити «Тиждень актуального мистецтва» та театральні постановки. Тут також проходив «Львівський тиждень моди» та Urban Exploration Fest. Проведення подій підтримувало життя навколо пам’ятки, проте не сприяло її збереженню. 

Проєкт арт-центру Jam Factory 

Історія арт-центру на місці «фабрики повидла» починається з імені Божени Пеленської – організаторки ініціативи «Перетворення індустріальних просторів», яка приваблює увагу архітекторів до локації. Тоді й виникає ідея перетворити фабрику на центр сучасного мистецтва. 2015 року «фабрику повидла» купив швейцарський меценат Гарольд Біндер – історик та засновник Центру міської історії у Львові. Він побачив у локації потенціал для майбутнього культурно-мистецького простору, тож провів архітектурний конкурс для пошуку кращої реалізації ідеї. Виграв проєкт австрійського ательє Стефана Ріндлера.

Перемогу для ательє приніс точний баланс між історичним контекстом та сучасною естетикою. Володимир Йосипчук, головний архітектор проєкту з компанії AVR Development, розповідає, що ідея австрійської компанії полягла в тому, щоб підкреслити важливість історичної частини сучасними монолітними формами, які втілилися в чорному кубі – просторі для театральних вистав. «Переможець конкурсу хотів продемонструвати контраст між тим, що було раніше, та чимось сучасним. Наявність нових форм дає можливість активніше відчувати, як історичну частину, так і сучасну».

В арт-центрі планують показувати різні форми сучасного візуального, перформативного, музичного мистецтва, лекції, конференції та фестивалі. Він містить комплекс із кількох зон. Перша зона – музейна, вона спирається на історію будівлі та буде розповідати про неї. Найбільша за об’ємом зона – власне виставкова, де відвідувачі зможуть побачити куровані мистецькі експозиції. Культурно-просвітницька частина включає в себе сцену просто неба та дає центру можливості для того, щоб показувати фільми, проводити вистави чи лекції. Володимир Йосипчук також додає: «Тут буде і простір для митців, де вони зможуть працювати і навіть тимчасово проживати». До того ж, арт-центр провів додатковий тендер для того, щоб знайти проєкт громадського харчування. Переможцем стало Balberk Bureu, котре розробило дизайн сувенірного магазину та кафе франківської мережі «23 ресторани».

Як працювали з історичною спадщиною на Jam Factory

Проєкт відновлення фабрики повидла – доволі особливий, адже відбувався у постійній співпраці українських та австрійських архітекторів. Віталій Ганжа, провідний архітектор AVR Development, керівник проєкту реконструкції, розповідає: «Ми постійно працювали у форматі діалогу. Це був окремий вид роботи, але не було такого, що ми хочемо так, і не інакше». Українські архітектори адаптовували концепцію до вимог українських будівельних норм. «На тому етапі ми змінили дуже багато речей, зокрема через обмеження, які накладає охорона пам’ятки законодавством», – каже Володимир Йосипчук. «Але нам вдалося зробити все, для того щоб мати законні підстави для реалізації проєкту».

Повага до історичної спадщини, яку поділяють і замовник, і підрядники, і архітектори, проявилася відразу: до того, як починати роботу з об’єктом, тут провели не одне дослідження. До того ж зразки кожної стіни проходили подвійну експертизу – українську та австрійську. «Під час роботи над проєктом ми дуже плідно і активно працювали з науковими керівниками, які займають пам’ятками архітектури, і ми буквально перебирали кожен елемент: наскільки він цінний, чи його потрібно зберегти – незалежно від того, чи він включений до пам’ятки архітектури, чи ні», – розповідає Володимир Йосипчук.

Володимир каже, що українське законодавство доволі консервативне, і змушувало зберігати все – проте команді вдалося досягти компромісних рішень. «Спершу ми демонтували незаконні прибудови», – розповідає архітектор Віталій Ганжа. «Далі ми, спільно з спеціалістами зі збереження архітектурних пам’яток, визначили, які будівлі були дійсно історично цінними, а котрі були побудовані в сімдесяті роки – це переважно склади». Завдяки цим рішенням, артцентр отримав новий об’єм у дворі комплексу – Black Box, простір, адаптований для мистецьких виставок.

Яку роботу провели для реставрації фабрики

Хоч містяни і відвідувачі ставилися до будівлі з любов’ю, вона перейшла до нових власників у жахливому стані. Володимир Йосипчук розповідає, що це було результатом архітектурних особливостей фабрики: «Історична будівля мала внутрішні водостоки, тож за ті роки, які вона не експлуатувалася, вода просто текла по стінах та накопичувалася у підвалі». Конструктивні елементи, такі як цегла, металеві балки чи двотаври, виявилися прогнилими. Архітектор розповідає, що це спричиняло складні та небезпечні ситуації: він згадує випадок, коли під час обмірів обвалилося перекриття. Усюди були тріщини, вікна майже не функціонували, а також не було сходів.

Такі виклики не завадили архітекторам здійснити реставрацію фабрики, яка зберегла її автентичні риси. «Усі доклалися до того, щоб камінчик за камінчиком, цеглинка за цеглинкою, перекласти, замінити пошкоджені елементи на нові, щоб візуально зберегти будівлю», – каже Володимир Йосипчук. Історична частина максимально зберегла цегляні стіни, а матеріали, використані в реставрації, або використані з демонтованих частин, або наближені до оригінальних. Реставрували дерев’яні дверні та віконні конструкції, а також сходи вежі. Особливим елементом є і чавунна плитка, якою була викладена підлога в будівлі, – її інтегрували в інтер’єр арт-центру.

Унікальним рішенням став текстурний бетон, який ще не використовували в Україні, оскільки раніше зверталися лише до промислового виду матеріалу, який не має такого естетичного вигляду. Для створення текстурного бетону використовують спеціальну форму – еластичну текстурну матрицю. Бетон заливають в опалубку з матрицями, які залишають на його поверхні унікальний малюнок. Це рішення дозволяє не думати про тинькування чи додаткові кроки – такий бетон виглядає як чистове оздоблення.

Віталій Ганжа додає: «Між вежею та основним об’ємом, що має фронтон, є арка, яка була пошкоджена в радянський період. Ми укріпили конструкцію та влаштували ворота, але первісну геометрію не відновлювали через те, що не збереглося даних, як вони виглядали». На самих зубцях фронтону відреставрували цінну глазуровану керамічну черепицю. Також під час демонтажу однієї зі стін підвалу архітектори виявили камʼяну арку, про яку не знали під час обмірів. Її перенесли та встановили на вході до підвалу з нової частини будівлі. Кругла металева колона, яка раніше була опорою на підземному поверху, знайшла нове місце в інтер’єрі, так само як і кахлі, які прикрашали піч.

Як поєднати сучасне мистецтво та історичну пам’ятку

Створити сучасний мистецький центр в історичній будівлі, котра була в занедбаному стані приблизно двадцять років, – справа нелегка. Арт-центр потребують доволі специфічних характеристик від приміщень. У них має бути достатньо відкритого простору, гарна вентиляція з можливістю регулювання, специфічне освітлення, адаптивність та функціональність. 

Володимир розповідає, що в межах роботи архітекторів, вони визначили елементи, котрі важливі для будівлі пам’ятки архітектури, та ті, що були другорядними. «Нам довелося пожертвувати деякими стінами та перегородками, щоб дати цій будівлі можливість переродитися в новій функції, яка, очевидно, дуже важлива для міста», – додає архітектор. Сьогодні артцентр пропонує гнучкі, функціональні простори, в яких можна зробити і експозицію картин чи скульптур, і сучасні, інтерактивні виставки. Архітектори кажуть, що орієнтувалися на консенсус між збереженням пам’ятки і реальними експлуатаційними можливостями.

Весь простір інклюзивний: в арт-центрі передбачені ліфти, підіймачі та пандуси. Під час реконструкції виникали труднощі через те, що будівлі старі і не передбачали подібної інфраструктури. Вони також розташовані на різних рівнях, через що потрібно було забезпечити додаткові комунікації. 

Територія арт-центру

Територія двору Jam Factory має невеликі габарити, тому рішення благоустрою були обмеженими. «До того ж є такий момент, що під нашим подвір’ям розташований підвальний поверх, в якому є складні технічні та інженерні приміщення, що забезпечують діяльність арт-центру», – розповідає Володимир Йосипчук. Тож озеленення у дворі небагато. Проте будівля «Куба» має гнучкі розсувні конструкції, які дозволяють поєднувати внутрішній та зовнішній простори. На його даху розмістили терасу з озелененням.

Тут також буде крита автостоянка із сонячними панелями. Мощення стоянки виконане еко-решіткою, під якою росте трава. Під час мощення поверхні навколо арт-центру, архітектори зустрічалися з представниками міської ради, аби узгодити матеріали. «Дещо довелося розібрати, дещо докласти для того, щоб площа сприймалася цілісно», – пояснює пан Віталій. Він розповідає, що замовник відразу мав намір зберегти автентику не тільки будівлі, але й в мощенні.

Перетворення району

Мікрорайон Підзамче перебував у занедбаному стані довгий час. Колись цю частину міста індустріалізували з приходом Радянського Союзу, і не доглядали як слід – що було видно і за станом будівлі фабрики повидла. Проте артцентр – це новий магніт, який може відкрити багато можливостей для змін. Архітектори погоджуються на тому, що район навколо центру вже почав перетворюватися.

«Оскільки багатьом було відомо, що меценат Гарольд Біндер та його команда взялися за цей об’єкт, то і місто доклало більше зусиль для того, щоб реконструювати дорожньо-вуличну мережу, так і багато інвесторів почали інакше дивитися на цей мікрорайон», – зазначає Володимир Йосипчук. На його думку, ця частина міста суттєво змінилася за останні вісім років. «Коли люди бачать, що тут розташований такий важливий історичний об’єкт, те, як він перетворюється, вони обережніше ставляться до цього середовища». Віталій Ганжа нагадує, що в районі відбулася реконструкція вулиці Богдана Хмельницького, унаслідок якої тут з’явилися велодоріжки. Це, зі свого боку, покращує сполучення з арт-центром.