Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 287 днів. За цей час ми опублікували 23569 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Ольга Криворучко
Які громадські простори вдалося реалізувати у Львові і які зміни у міському просторі відбулися від лютого 2022 року.
Реконструкція площі Галицької
Цей проект розпочався задовго до повномасштабного вторгнення, а його реалізація припала і на час війни. Відкриття фонтану на площі Галицькій і присвята його Герою України Дмитру «Да Вінчі» Коцюбайлу та всім добровольцям російсько-української війни – це те, що відбулося вже у час повномасштабної війни. Ця присвята дуже символічна, так як вода трактується як символ перемоги життя над смертю. Фонтан проектувався до 22 лютого, але зараз ми спостерігаємо, як життя вносить свої корективи у проекти, змінюються їх значення для міста і перцепція простору його користувачами.
Сьогодні місто відходить від практики встановлення монументів, частіше надається перевага висадженню пам’ятного дерева чи присвята комусь місця або як це відбулося на площі Галицькій – фонтану. Ми як архітектори більше працюємо над ознакуванням пам’яті місця, унаочненням багатошаровості епох і значень місця, над семантикою простору і його значенням у місті, а не лише над планувальними чи просторовими аспектами. Тепер ще додається присвята в пам’ять вже наших сучасників – це дуже сильне емоційне навантаження на простори міста, на його користувачів, війна ріже по живому – і місто як жива структура теж реагує на це.
Площа Галицька є багатошаровим і насиченим простром з давньою історією. Під час ремонту було відтрасовано у мощенні місце локалізації храму Воздвиження Чесного Хреста, який колись тут розташовувався, а також пізнішого фонтану австрійського періоду. Згідно проекту, ще має з’явитися модель самого храму та інформаційна таблиця, що розповідатиме історію цієї площі.
Але в першу чергу Площа Галицька – це сучасний громадський простір, який належить людям, мешканцям і гостям міста. Також площа є місцем пересадки – тут кінцева багатьох маршрутів громадського транспорту, це місце щоб зупинитися і перечекати, а також зустрітися з кимось. Часто можна спостерігати, як люди зупиняються тут на хвилинку щоб передихнути від міської метушні, від поспіху і щоденної рутини. Вони дивляться на воду фонтану і думають про свої справи, але також видно, як вони самозаглиблюються і відпочивають. Це місце дає змогу вискочити з безперервного людського потоку і подихати чи подумати. Споглядання руху води у фонтані дуже допомагає оцьому.
Зараз площа Галицька – це місце, де завжди вирує життя, у будь яку пору дня і ночі, за будь якої погоди. І це дуже тішить! Бо навіть попри незавершеність ремонту, простір функціонує і живе. А живий простір – це головне, чого прагне архітектор. Ми так часто говоримо: простір повинен жити, мати свою атмосферу, притягувати людей. Але ці очікування від архітектури на межі з магією. І ви ніколи не знатимете, чи житиме ваш поостір, поки не побачите це на власні очі.
Тут ще бракує дерев і кущів, що мали б зацвітати кожної весни, тут ще бракує відремонтувати частину тротуару і пересунути зупинку, що дало б повноцінне розширення громадського простору, але те, що фонтан таки завершили і він манить до себе людей, дає сподівання, що колись таки вся площа буде завершена і зручна в користуванні.
Площу почали ремонтувати ще до війни, але через обмеження у використанні коштів ремонт зупинився і вона стояла деякий час загороджена будівельним парканом. Щоб відкрити площу для проходу і не створювати незручності для людей, її підремонтували у незавершених місцях підручними засобами, з використанням матеріалів повторного використання (б/у плитка, щебінь), такий собі експромт-ресайклінг вийшов. Це не зовсім те, як мало би бути і частина робіт таки не виконана, але таким чином вдалося повернути площу назад користувачам, а ремонт мав би продовжитися вже після перемоги.
Закапелок Маркіяна Іващишина
Закапелок – це дворик біля Домініканів з наскрізним проходом, яким можна пройти від Домініканської площі до вулиці Вірменської. І це найменший громадський простір, який тільки можна знайти у Львові. Тут відремонтували мощення дворика, використавши повторно ті ж самі плити рожевого пісковика, що тут були до ремонту, а також стару бруківку з розбору. До ремонту тут було лише одне дерево з боку від брами, зараз додалося місце для ще одного. Більше нічого не змінилося, але простір сприймається тепер по-іншому, поєднання різно-фактурного мощення натуральним каменем і його природна зношеність повернули сюди настрій та атмосферу старого європейського міста, а повторне використання використання матеріалів повністю відповідає концепції 3R: Reduce, Reuse, Recycle – концепції сталого розвитку, яка зараз актуальна як ніколи.
Інклюзія
У місті відбуваються дрібні ремонти фрагментів тротуарів з пониженням на переходах і влаштуванням тактильної плитки – здається, що це такий мізер, але це робить простір зручнішим для користувачів, особливо з обмеженими можливостями. Це такі мінімальні втручання, але вони піднімають якість громадських просторів і є відповіддю на сучасну вимогу безбар’єрності міста і життя в ньому.
Озеленення
Ще до повномасштабної війни у місті почався процес висадження нового вуличного озеленення, що є гарною реакцією міста на зміну клімату та скорочення кількості дерев через вік та неналежні умови утримання. Завдяки висадженню нового вуличного озеленення скорочується кількість замощених ділянок, зменшується перегрів та збільшується кількість затінених місць, крім того дерева утримуватимуть більше вологи в місті. Також більше зелені в місті – це завжди більше естетики, вулиця з деревами гарніша ніж без, і людина, вибираючи свій маршрут, надасть перевагу зеленій вулиці. Тому процес озеленення вулиць є дуже важливим для якості життя в місті.
Стільці в місті
Зараз, ідучи різними громадськими просторами міста можна побачити стільці, що з’явилися тут зовсім недавно. Це такий гарний спосіб засвідчити повагу до індивіда в місті і важливість людини в просторі міста. Стілець це не просто місце для сидіння, це також увага до кожного.
Простір біля храму Святої Марії Магдалини
До ІІ світової війни у цьому місці був схил між вуличкою, що вела до костелу св. Марії Магдалини і вулицею Бандери (сьогоднішня назва). У 60-70-х рр. ХХ століття замість схилу збудували бетонну підпірну стіну, що не лише замінила собою більшість схилу, але й дуже сильно вплинула на сприйняття цього місця. Зараз ця підпірна стіна втратила свої несучі властивості і була в аварійному стані. В проекті ремонту цієї ділянки вулиці було прийнято два дуже важливі рішення – простір став пішохідним, а підпірну стіну демонтували, повернувши на її місце зелений схил. Таким чином, повернулося давнє сприйняття цього місця – як міського ландшафту, а не інженерної споруди. Також вздовж схилу висадили ряд квітучих дерев – декоративні груші шантеклер, сам схил засаджено напіввічнозеленим грунтопокривним чагарником. Тут ми можемо спостерігати, як архітектурні проекти змінюють не лише образ місця, вони також змінюють наше сприйняття цього місця.
Проекти реконструкції площі Галицької, Закапелку Маркіяна Іващишина, фрагменту вулиці Бандери біля храму Святої Марії Магдалини виконано архітектурним бюро Urbanideas.
Всі фото: Urbanideas
Цей матеріал є авторською колонкою та може не збігатись з позицією редакції
