На Чернігівщині жителі села самотужки реставрують 220-річну церкву (фото)

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 288 днів. За цей час ми опублікували 23579 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Парафіяни села Радьківка на Чернігівщині самотужки власним коштом реставрують церкву-пам’ятку класицизму.

У XVIII столітті хутір належав родині Раковичів, представникам козацької старшини. За хутором, серед лісу, вони спершу збудували дерев’яну церкву, а потім почали зводити кам’яну. Вознесенський храм освятили 1805 року.

Фото: Інна Ярошенко, facebook.com/chernihivregiontravel

Таким чином посеред лісу постала класицистична, вишукано оздоблена будівля, з фресками та копіями італійських ікон.

Згодом з північної сторони Раковичі прибудували храм Олександра Невського, який не зберігся.

За радянських часів церкву використовували як зерносховище. В останні роки перед початком реставрації будівля перебувала в руїнах. Коли через пожежу обвалився дах — місцеві кажуть, що наркозалежні розпалювали грубку і варили наркотики — будівля заросла деревами.

У 2010 році тут створили чоловічий монастир УПЦ КП на чолі з отцем Петром (Павлом Репетухою). Він із парафіянами відбудовує церкву самотужки.

«То було сумне видовище: ліс густо ішов і переходив на стіни і дах, на даху росли дерева, корінням рвали покрівлю, руйнували фасади, до храму не можна було підійти. Три роки ми займалися лісоповалом, випилювали навколо, щоб була дорога і якийсь простір», — згадує настоятель храму.

Хтось із парафіян жертвує гроші з зарплати, хтось допомагає працею. Є пенсіонери, які працюють і передають на храм всю пенсію.

Як видно з фотографій, фрески на стінах не збереглися. Не збереглися й іконостас та інші ікони й церковне начиння.

Про відновлення добудови — храму Олександра Невського — поки не йдеться. Спершу потрібно розробити проєкт на основі історичних документів — встановити, який ця будівля мала вигляд.

Двері церкви відчинені постійно, її не закривають навіть вночі.

«Замикати двері храму — то висловлювати недовіру людям, а ми довіряємо нашим прихожанам, — пояснює отець Петро. — Коли ми почали ремонтні роботи — забили вікна поліетиленовою плівкою, встановили слабенькі тимчасові двері — Господь підказав: не треба тут замка. Адже хороші люди приходять із добром, а для злодія перепон немає».