Село Посад-Покровське сильно постраждало чеоез війну. Життя тут наче і налагоджується, але обіцяної відбудови поки що немає. Консервний завод розташовано на околиці села, за пересохлим каналом, який певний час цей канал був передовою. Там, де він підходить до траси, досі видно обладнані позиції, а тут, на іншій околиці села, канал щільно заріс кущами і виглядає доволі мирно.

«Ми всіх зустрічаємо біля наших воріт», – каже Олена Червєнкова, власниця пощкодженого підприємства, показуючи дірки у синьо-жовтих металевих воротах. «Подивіться на цю будівлю, наш склад, нашу прохідну, її знищили, навіть не можна показати, наскільки глибоко. Це були кришки. Бачите, всі сплавилися, такий був вогонь, а наші хлопці трималися і село втримали. А це все, що залишилось – полуавтомат, редукторна, компресор».

Але впізнати в грудах металобрухту колись сучасне обладнання важко. 

Втрати на 25 мільйонів

Прохідна, офісна будівля, склад – усе дійсно зруйноване вщент. Вирви у землі вже засипали, а під вибитими вікнами директорського кабінету, який ніхто ще і не починав ремонтувати, росте кріп. Його тут вирощують самостійно і використовують у консервації. 

Посад-Покровське переходило з рук в руки декілька разів навесні-влітку 2022 року. Село було зруйноване майже вщент. Дісталося і заводу, який у 2014 році придбала родина Червєнкових. 

Місцеві мешканці кажуть, що ніхто і не сподівався, що обгорілу груду металу так швидко запустять. І майже одноголосно кажуть, що саме ця відбудова вселяє надію в те, що Посад-Покровське буде жити. 

Підприємці також додають, що внаслідок бойових дій їх втрати склали приблизно 25 мільйонів гривень. 

Що допомогло відновити завод?

Відновлювальні роботи почалися в листопаді — як тільки росіян погнали на лівий берег, Олена і Георгій повернулися додому. Перед ними постала страшна картина. Двір підприємства був усіяний нерозірваними снарядами та залишками будівель. Сапери кожного дня пів року вичищали цю територію.

«Все вичищали вручну. На сміття вивозили банки з помідорками, огірочками, кукурудзою, які були розбиті і змішані зі сміттям, замерзлі… Навіть переломи були на руках, пальчики переломані у людей», – каже Олена, показуючи стерті майже повністю совкові лопати. Спочатку їх тут викидали, а потім вирішили зберігати як спогад про важку працю. 

Ставку у відновленні тут зробили на власні сили та свій колектив, а не на дотації та ймовірну допомогу держави. 

В цеху кипить робота. Жінки просять їх не знімати. Сьогодні всі сили кинули на поклейку. Наліпки на банки тут тепер клеять вручну, адже сучасне обладнання згоріло. Не вкладати гроші у дороговартісне обладнання, а зберегти колектив і дати йому хоч і важку, але роботу, було, за словами власників, правильним рішенням.

«Ми позичили кошти, зробили дахи на складах, і це дозволило відновити роботу на початку осені цього року», – згадує власниця підприємства.

Кожна банка томатної пасти, горошку чи кукурудзи буквально проходить крізь руки працівниць. Жінки, які вручну клеять етикетки, наголошують, що розуміють важливість своєї праці та радіють, що українцям подобається їхня продукція. 

Рік тому вони дивилися на величезний стовп полумʼя на околиці села, припускаючи, що все втратили. 

Але в першу чергу тут хвилювалися за безпеку. «Ми багато разів викликали піротехніків, тому що при зачищенні руїн знизу під завалами знаходили нерозірвані бомби. Евакуювали людей, боєприпаси виносили, а деякі з них знищували прямо на підприємстві, підривали на території», – каже Олена. 

Підприємство завжди робило ставку на місцевого постачальника. І навіть восени 2023 року віддавало перевагу місцевим фермерам, хоча їх продукції не вистачило для задоволення потреб заводу і довелося купувати в сусідніх областях. В подальшому цю практику планують не змінювати і таким чином будувати свій бренд, розвивати маркетинг. 

Чому це потрібно?

Селу, що поступово відновлює життя, потрібні доходи і орієнтир. «Дивлюся, як вони відновлюють роботу, і в мене є надія, що ми колись повернемося до нормального життя», – каже місцевий мешканець Іван, який і сам раніше працював на підприємстві. 

У селі з відновленням цього заводу повʼязані надії. 

«Ми шукаємо грантові можливості, нам допомагають доньки-юристки. Донори з Німеччини передали генератор, друзі та знайомі купили мийні засоби та побутове обладнання. Один з меценатів нашим працівникам передав продукти, а також ковдри та матраци для людей, які зараз залишилися без житла і жили у нас в приміщенні невеликого офісу. Така допомога дуже важлива» – перелічує Ольга.

Робочі місця для села теж важливі. Людям потрібно повертатися до власних, хай і зруйнованих домівок, з розумінням того, де вони зможуть працювати. 

«Ми дуже цінуємо, що є люди, які в такий час вкладають гроші та сили у відновлення підприємства. Хотілося б допомагати їм, але поки це складно» – каже перший заступник начальника Херсонської обласної військової адміністрації Дмитро Бутрій. 

Цей матеріал є частиною спецпроєкту про відновлення України, який був створений командою редакції «Мост» у колаборації з редакцією журналу «Хмарочос». Проєкт реалізовано ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.