З української винарні стягнули майже мільйон гривень за «просекко». Що не так із захистом назв продуктів?

На винарню з Одещини «Таїрово Вайнері» наклали штраф у 945 тисяч гривень за використання назви Prosecco для своїх вин, повідомляє АМКУ.

На українську фірму поскаржилися учасники італійського Consorzio di Tutela del Prosecco DOC, яка контролює використання регіональних назв. Учасники цього консорціуму експортують італійське просекко в Україну. В заяві організація стверджує, що українська винарня отримує конкурентну перевагу, користуючись із ділової репутації італійських виноробів.

В європейському законодавстві існують схеми, які дозволяють обмежувати використання первної назви продукту тим чи іншим регіоном, — «захищене позначення походження» (PDO), «захищене географічне зазначення» (PGI) тощо. Так, фета може називатися фетою лише якщо виготовлена у Греції. Це ж стосується рокфору, моцарели, пармезану, шампанського, коньяку.

Такі регуляції, як запевняється, покликані захистити локальну гастрокультуру та гарантувати якість. Однак критики закидають, що справа передусім у прибутках, які приносить монополізація.

Справді, грецька козяча фета мала небагато спільного з солоною масою, яка продавалася під тією ж назвою в американських супермаркетах, розмірковує експертка з сиру Ліз Торп у колонці для The Guardian. Однак навіть у межах одного регіону той чи інший вид сиру може значно відрізнятися — тому сировари і змагаються між собою за кращий продукт. Монополія та протекціонізм усувають конкуренцію.

«У технології виготовлення парміджано-реджано немає нічого такого, що вимагало б, аби машинами керували саме італійці, які живуть у Пармі», — зауважує Cato Institute. Крафтовий пармезан з молока корів, які паслися на певному схилі відрізнятиметься за смаком від виготовленого в промислових масштабах, але це вимагає від споживача платити відповідну ціну. До того ж, один італійський регіон не зможе наситити світовий ринок пармезаном. Значна кількість якісних продуктів виявиться недоступною для звичайних споживачів.

Повертаючись до просекко — в самій Італії це не обов’язково якісне вишукане вино. Це може бути й дешевий напій у металевих банках.

Чимало локальних назв уже стали загальними поняттями. Словник Merriam-Webster розшифровує «шампанське» як ігристе вино, вироблене у французькій Шампані, а також будь-яке подібне вино, вироблене в інших регіонах. Американські критики європейських обмежень зауважують, що ніхто, замовляючи картоплю фрі (French fries) не очікує, що вона виготовлена у Франції.

Коли Словенія вирішила виробляти aceto balsamico, бальзамічний оцет, Італія подала до суду, вимагаючи обмежити цю назву лише регіонами Модена та Емілія-Романья. Ринок цього соусу в Італії становить один мільярд євро. Наразі суд погодився захистити лише назву aceto balsamico di Modena, тобто з уточненням регіону, вирішивши, що бальзамічний оцет — надто загальна назва. 

Аби не змушувати виробників давати продуктам дивні назви, такі як «білий фетоподібний сир», видання Shaping Europe пропонує захищати лише назви з конкретною географічною прив’язкою: наприклад, parmigiano reggiano, а не пармезан загалом.

Cato стверджує, що існування патентів і авторських прав покликано стимулювати винайдення нових технологій і сприяти інноваціям. Захист географічних назв робить прямо протилежне, винагороджуючи компанії, яким більше не потрібно конкурувати за якість продукції.