Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Український проєкт «Мій телефонний друг» спрямований на боротьбу з самотністю людей. Він об’єднує молодих та літніх – тих, хто переїхав через війну в інший регіон, за кордон або залишився в окупації. «Друг» допомагає дистанційно потоваришувати людям, які потребують підтримки. 

Команда проєкту приймає запити від охочих отримати друга чи подругу, набирає волонтерів для спілкування, а потім – підбирає пари з людей, що підходитимуть одне одному. 

У нашому тексті читайте, як працює «Мій телефонний друг», як підлітки знаходять для себе телефонних бабусь та дідусів, та про взаємодопомогу. 

Врятувала їй зір, а вона згодом урятувала мене від війни: волонтерка з Дніпра та підопічна з Вінниці

До 24 лютого 2022-го Світлана Савицька проживала у Дніпрі, була в декреті, виховувала двох дітей. У вільний час волонтерила: організовувала заходи для сиріт, допомагала пораненим бійцям та… була «телефонним другом» для старшої на тридцять років жінки з Вінниці, Віри Анатоліївни. 

Завдяки проєкту «Мій телефонний друг» жінки познайомились у жовтні 2021 року. Перед першою розмовою Світлана хвилювалась, але «Ба» (як називає її сама Світлана) дуже хотілось виговоритися.

«Вона розповідала про сім’ю, про 40 років роботи медсестрою та активну молодість. Вчила мене готувати та відстоювати свою позицію», – розповідає Світлана.

Під час однієї з розмов Віра Анатоліївна мимохіть повідомила, що проходила медогляд. Лікарі сказали, що потрібно робити операцію на очах – бабуся через поганий зір вже не могла впоратись з господарством. Світлана на це нічого не відповіла телефонній подрузі, але пізніше організувала збір серед своїх друзів. Кошти подарувала через два дні, операцію успішно зробили на день народження Віри Анатоліївни. 

Світлана та Віра Анатоліївна спілкувались вже понад рік, як 24 лютого 2022-го розпочалось повномасштабне вторгнення росії. Волонтерка з Дніпра збиралась переїхати вглиб країни чи у західні регіони – підбирала безпечне місце для родини. І тоді її телефонна подруга знайшла у своїх знайомих квартиру в Вінниці.

«Тобто виходить, що віддячила за очі. Ми зустрілися наживо, і це було дуже зворушливо, особливо в ті часи», – згадує Світлана.

«Жінки часто бачились, Світлана з дітьми  приходила в гості до Віри Анатоліївни, вони пекли печиво, пили чай і розмовляли годинами», – розповідає менеджерка проєкту Аліна Шацило.

Згодом Світлана знову організувала збір для Ба, коли в будинку Віри Анатоліївни після раптових вимкнень електрики згорів котел опалення, дім почав руйнуватися через вологу.

«Мої друзі знову не підвели. А Ба надіслала мені поштою яблука, груші та… качку», – посміхається Світлана.

Наприкінці 2022 року за активну діяльність, яку висвітлив UNICEF, Світлані присудили волонтерську премію.

«Мій телефонний друг»: як працює та кому допомагає проєкт

Проєкт «Мій телефонний друг» народився у червні 2020 року як спільна ініціатива Української Волонтерської Служби та Дитячого фонду ООН (UNICEF) в Україні. Починався з гарячої лінії для літніх людей та людей із захворюваннями, які через стан здоров’я були в зоні ризику і мусили обмежити соціальні контакти. Кожен з них міг зателефонувати на гарячу лінію та попросити допомогу продуктами, ліками тощо. 

Згодом потреб у звичайному спілкуванні стало більше, ніж у гуманітарній допомозі. Щоб люди доєднувалися до мережі телефонних друзів, команда створювала соціальну рекламу по всій країні, зокрема постери. Деякі з відривними листочками – як оголошення. Співпрацювали зі ЗМІ, робили репортажі, виступали на радіо, створювали дописи в соціальних мережах, демонстрували презентації для громадських організацій та зверталися до соціальних служб. 

«Нашим волонтером може стати будь-яка людина від 14 років, що пройде базовий онлайн-курс», – каже Аліна Шацило.

Найголовніший обов’язок волонтера – телефонувати своєму підопічному 2-3 рази на тиждень по 15-20 хвилин. Звісно, у всіх виходить по-різному, і це, вважає менеджерка, нормально – аби лише було комфортно. Хтось телефонує щодня по 10 хвилин, а хтось рідше, але розмовляють у парі довше.

«Ми з моєю підопічною зідзвонюємось раз на тиждень, але стабільно дві години говоримо», – розповідає Аліна.

Протягом трьох років до проєкту доєдналися 12 000 волонтерів. Переважно це молодь до 30 років, є чимало підлітків. Найстаршій волонтерці  – 67 років. 

Від початку проєкту на гарячу лінію звернулося вже близько 5 000 людей. Близько 75 % підопічних – люди за 60. Зі свого боку молодь теж отримує підтримку від цього спілкування. Багатьом воно дарує відчуття рідних бабусь і дідусів, яких вже немає, говорить менеджерка. 

«Зв’язок втрачено»: з якими проблемами стикнувся проєкт під час втілення та яких складнощів додала війна

До 2022 року «Мій телефонний друг» працював виключно по Україні, мав близько 500 пар «волонтер-підопічний». Але з початком повномасштабної війни частина і підопічних, і волонтерів виїхала за кордон, а хтось навіть опинився на тимчасово окупованій території. Довелось швидко переналаштовувати мережу, щоб сформувати базу волонтерів за кордоном. Щодо способу спілкування, то акцент зробили не на звичайній стільниковій мережі, а на використанні месенджерів. Часом це було досить непросто, оскільки не всі люди літнього віку мають сучасні смартфони.

«У нас є Ігор з Києва, він актор і волонтер. Ми об’єднали його з підопічним, який після 24 лютого 2022 року потрапив в тимчасову окупацію. Зв’язок залишався поганим, але волонтер все одно старався телефонувати. Їхні розмови – це був єдиний зв’язок підопічного з українськими новинами. Завдяки Ігорю чоловік отримував підтримку ще більшу, ніж потребував на початку вступу в проєкт, і найголовніше – підтримку українською мовою», – розповідає менеджерка Аліна.  

Від лютого 2024-го запити самотніх людей також змінились. Декому була потрібна підтримка радше психолога, аніж телефонного друга, тому цих людей направляли в інші проєкти.

«Часто наші телефонні друзі потребували евакуації, продуктів чи фінансової допомоги – як і всі, хто зіткнувся з війною. Тому ми використовували «Паляниця Інфо» – сайт, на якому було розміщено перевірені проєкти, фонди, ініціативи та волонтерські об’єднання, які займаються різною допомогою», – каже Аліна.

Восени 2022 року почались масовані обстріли енергосистеми, що вплинуло на якість зв’язку та спроможність зарядити гаджети. Оскільки вся робота і волонтерів, і менеджерів відбувалась онлайн, довелось адаптуватись.

Дві волонтерки проєкту жили в Маріуполі, тому опинились в тимчасовій окупації. Їхні підопічні дуже хвилювались, регулярно телефонували на гарячу лінію, питали про жінок.

«Ми намагалися встановити зв’язок з волонтерками, оскільки також дуже непокоїлись. Я особисто писала їм щодня. В якийсь момент не могла зв’язатися з однією з жінок впродовж 25 днів», – пригадує Аліна. 

У різний час обидві волонтерки змогли виїхати з Маріуполя. Але з деякими підопічними, чиї міста опинились в окупації, нині втрачено зв’язок.

«Волонтер розповідає трішки про себе, звідки він, чим займається, чим цікавиться»: шлях волонтера в проєкті

Після реєстрації у проєкті волонтери переходять у чат-бот, де координаторка розповідає про подальші кроки.

Далі людина проходить онлайн-курс з телефонного волонтерства. Він досить короткий, але включає знання про базову комунікацію з підопічними. Зокрема, рекомендації щодо складних ситуацій, у яких може знадобитися допомога. Рекомендують дзвонити в умовлений час, щоб викликати довіру в підопічних. Волонтер ініціює коротке знайомство, розповідає про себе, свою діяльність та вподобання, просить телефонного друга зробити те саме. 

Є певні правила і для комфорту особистого простору волонтера. Наприклад, тільки він може дзвонити підопічному, а не навпаки.

«Але часом підопічні порушують ці правила. Не зі зла. От прокинулась людина рано зранку і думає, що не говорила зі своєю волонтеркою вже два дні. А от візьму і їй подзвоню. А це сьома ранку в неділю», – посміхається Аліна Шацило.

Останній крок – підписання договору про провадження волонтерської діяльності. Цей документ є запорукою безпеки персональних даних як волонтера, так і підопічного.

Після цього волонтера сконтактують з телефонним другом. 

Є деякі нюанси при підборі людей. Зокрема обирають людей з одним оператором, але з різних регіонів, щоб уникнути особистої зустрічі. Цим стимулюють розбудову міжрегіонального діалогу та обмін традиціями.

Після першої розмови координаторка збирає відгуки обох учасників. Надалі волонтери раз на тиждень звітують про враження від роботи, раз на місяць координаторка запитує про враження і в підопічних.

«Була історія про одну дівчинку та дідуся. Волонтерка дуже хвилювалася, бо після першої розмови написала мені в чат-бот і сказала, що, здається, дідусю не сподобалося, він тільки слухав і мовчав. На все відповідав «так» або «ні». Операторка зателефонувала дідусю, а той – в захваті! Каже: “Боже, ви мені таку волонтерку знайшли, стільки мені цікавого розповідала, дякую вам дуже!”», – пригадує пані Аліна. 

Буває, що після першої розмови пару роз’єднують. Хоча таке трапляється рідко. 

«Раніше бувало, що підопічні приходили в проєкт, і, окрім телефонної підтримки, потребували ще якоїсь: гуманітарної, фінансової (як-то поповнення рахунку), а наш проєкт не може закрити ці потреби. Ми в таких випадках просто перенаправляємо людей в інші проєкти. У нас багато волонтерів-підлітків, які навіть якби хотіли, не мають змоги підтримувати фінансово ще й стареньких», – каже менеджерка.

Цей матеріал є частиною спецпроєкту про відновлення України, який був створений командою редакції «КУСТ» у колаборації з редакцією журналу «Хмарочос». Проєкт реалізовано ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Коментарі:

Вам доступний лише перегляд коментарів. Зареєструйтесь або увійдіть, щоб мати можливість додавати свої думки.

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті

Newsletter button
Donate button
Podcast button
Send article button