Під штампами від перетину кордонів ховаються зображення археологічних та історичних пам’яток. Вибрані вони зовсім не випадково. Історія кожної з них – від енеоліту і до середньовіччя – формувала культурний ландшафт сучасної України. І хоча більшість пам’яток увійшла в базові туристичні маршрути країною, історики та археологи повсякчас відкривають нові факти, створюють нові гіпотези, спростовують чи знаходять підтвердження своїм версіям.

Пропонуємо Вам погортати паспорт, спробувати впізнати пам’ятки та дізнатися кілька маловідомих фактів з їхньої історії.

Золоті Ворота 

Живучи в Києві, як часто ви домовляєтеся про зустрічі у сквері біля Золотих Воріт? І чи задумуєтеся, що для давніх киян це був зовсім не центр столиці, а південний рубіж міста? Із зовнішнього боку стіни пролягав рів. За ним височів вал, на верхівці якого була споруджена дерев’яна стіна з бойовим майданчиком та фортифікаційним муром. 

Із плином століть в’їзна брама перетворилася на руїни двох напівзруйнованих стін. Згадаймо залишки Золотих Воріт із імперських або радянських листівок. Стягнуті спеціальними залізними конструкціями, вони стоять просто неба. Сьогодні тисячолітня пам’ятка закрита захисним павільйоном, що відтворює одну з версій її зовнішнього вигляду в давнину. «Але насправді Золоті Ворота могли виглядати по-іншому», – розказує архітектор Дмитро Горбатюк.  

Рішення про будівництво захисного павільйону прийняли у 1970-х роках. Дослідницька група розробила три варіанти реконструкції. Переміг проєкт реставраторки Євгенії Лопушинської. Археолог Сергій Висоцький мав інший погляд на реконструкцію. Дмитро Горбатюк відтворив його версію у своєму відео. 

По-перше, археолог вважав, що зовнішній край воріт глибше заходив у самі вали. По-друге, як відомо з «Повісті врем’яних літ», над Золотими Воротами висіла ікона Богородиці, якої немає в актуальній реконструкції. Саме вона допомогла київському князю Ізяславу Мстиславовичу перемогти Юрія Долгорукого (засновника Москви), який йшов військом на Київ. По-третє, Надбрамна церква Благовіщення Богородиці могла розташовуватися ближче до міста, тоді як в нинішній версії вона стоїть прямо посередині валу. 

По-четверте, дерев’яна стіна на валу також могла мати інший вигляд. Бойові майданчики вгорі фортеці зі щілинами, що звалися заборолами, давали змогу стріляти з лука або кидати каміння у бік ворога. Найімовірніше, що на середньовічних воротах щілини були значно меншими, ніж ті, що маємо зараз, а бійниці – вертикальними, а не горизонтальними. Великі щілини створювали небезпеку обстрілу самих захисників, а вертикальні бійниці з’явилися в архітектурі лише після винайдення вогнепальної зброї через кілька століть. 

По-п’яте, вежа Золотих Воріт могла мати скатну, а не плоску покрівлю, щоб унеможливити накопичення води і снігу, що роз’їдали мурування. Всі ці деталі допомагають нам зрозуміти, що актуальна реконструкція Золотих Воріт – це лише одна з версій того, як вони могли виглядати в XI столітті. 

Неаполь Скіфський 

Уявляєте собі кочовиків, які будували міста на віки? Не зовсім античною і не зовсім кочовою – саме такою була тавро-скіфська культура, в якій уживалися скіфи, греки, сармати і таври. 

У ІІІ столітті до н. е. Велика Скіфія занепала. Скіфське населення зосередилося лише у Нижньому Придніпров’ї, Нижньому Дунаї та в Криму. Саме на півострові виникла держава, яку зараз називають Кримською Скіфією. Частина населення осіла в містах і зайнялася торгівлею, бідніші люди продовжили кочовий спосіб життя. Так з’явилися скіфські фортеці. 

Саме його згадує Страбон як столицю скіфського царства у Криму. Перші археологічні дослідження Неаполя Скіфського розпочалися ще в XIX столітті. До анексії Кримського півострова залишки міста-фортеці біля Сімферополя систематично досліджувалися кримськими археологами. У 2011 році там відкрили музей-заповідник. 

До пам’ятки ввійшло городище, некрополь, мавзолей із похованням Скіфських царів і Палац Скілура. Мавзолей у грецькому стилі для свого батька побудував син і наступник Скілура Палак. Покійного вбрали в одяг з білої тканини, розшитої золотими бляшками, в могилу опустили списи, мечі, панцир і позолочений шолом. У мавзолеї поховали також дружину царя і близько 80 його родичів.

У 113 до н.е. над Неаполем нависла загроза вторгнення полководця Діофанта з Понтійського царства, який хоч і ненадовго, але переміг скіфів (восени-взимку 112-111 років до н.е. тривала друга Діофантова війна). У цих обставинах Палак поспіхом переніс поховання свого батька разом з усім начинням в таємне місце в мавзолеї. Завдяки цьому вороже військо не змогло його знайти і розграбувати. А через два тисячоліття археологи мали змогу детально вивчити та описати поховання, розповідає співробітниця Інституту українознавства, доктор історичних наук Надія Гаврилюк. 

Сармати і далі нападали на Неаполь Скіфський, знесилюючи його державність. Зрештою, у ІІІ – IV століттях н.е. місто зруйнували. Але протягом кількох століть ця держава об’єднувала різне за способом життя і культурою населення Криму. І в цьому, зокрема, її культурна цінність для України сьогодні. 

Кам’янець-Подільська фортеця 

Чи трапляється так, що руйнування історичної пам’ятки, зрештою, допомагає історикам краще її дослідити? Ще й як! У 2019 році в Кам’янці-Подільському одна зі стін активно відвідуваної туристами фортеці обвалилася прямо на проїжджу частину. Завдяки цьому в ході реставраційних робіт археологи отримали унікальну можливість дослідити місце руйнування стіни. «Як наслідок, ми побачили те, що раніше не вдавалося дослідникам – всі нашарування західного боку фортеці», –  розповідає Павло Нечитайло, археолог і кандидат історичних наук. 

На той момент історики не знали достеменно, чи був Північний бастіон фортеці насипаний вручну, як це часто траплялося з бастіонами, чи, можливо, під ним існували старі частини замку. Обвал стін дав змогу побачити багатошаровість пам’ятки, а також спростувати чи підтвердити гіпотези. 

Наступним шаром виявили рів і вал фортеці раннього залізного віку, тобто IX-VII століття до н.е. (період кіммерійців). Над ними залягали залишки колись дерев’яної Пільної брами і пізніших нашарувань XV-XVIII ст..

Археологічні дослідження дали змогу спростувати непідтверджену джерелами легенду, що Кам’янець-Подільська фортеця бере свій початок від римлян. Також до археологічних досліджень двотисячних років, вважалося, що найраніші укріплення Кам’янецької фортеці датують давньоруським часом. Пізніші дослідження показали, що там могли бути рештки укріплення пізнього Трипілля та виявили укріплене городище раннього залізного віку.

Хоч і спровоковані нещасним випадком, такі археологічні розкопки мають ключове значення для переосмислення ролі пам’яток. Вони розширюють їхню хронологію (у випадку Кам’янця роблять більш давньою), розкривають стратегічність місця (адже люди будували тут фортеці з давніх давен), демонструють зв’язок між епохами і зрештою, роблять пам’ятку більш  цікавою. 

Луцький замок 

Замок Любарта є однією з найбільших туристичних атракцій у місті Луцьку. Але мало хто знає, що, як і в багатьох середньовічних містах, існував не лише Верхній, але й Нижній (Окольний) замок. Останній мав систему укріплень і зосереджував найбільші культові, торговельні і житлові об’єкти. Там мешкала волинська шляхта, представники влади і духовенства. 

Улітку 2023 року у Луцьку відкрили новий музейний простір «Окольний замок». Упродовж 2020-2021 років тривала плідна на відкриття реставрація пам’ятки. За словами Віктора Баюка, кандидата історичних наук, археолога і дослідника давньої та середньовічної історії Волині, в ході робіт виявили невідомі раніше підземні приміщення вежі Чорторийських з оборонним муром XV століття. Це єдина з восьми веж Окольного замку, що збереглася до наших днів. Крім того, археологи віднайшли, розчистили й описали одинадцять кімнат єзуїтського колегіуму середини XVII століття. 

Сьогодні туристам доступний новий маршрут цими пам’ятками, що дозволяє побачити оригінальне мурування башт і мурів середньовічного Луцька, коридорну або, як її ще називають, амфілядну систему підземель (тобто таких, що розташовані в одному напрямку). Це яскравий приклад середньовіччя, яке, приміром, змальоване американським письменником Деном Брауном у романі «Ангели і демони», пояснює Віктор Баюк. 

«Я бачив різні реакції на підземні галереї – від повного захоплення до деякого переляку. Але я ще же жодного разу не зауважив відсутності реакції, а це означає, що новий маршрут зачіпає відвідувачів», – розповідає дослідник. 

Панорама Львова 

Пам’ятаєте сучасний логотип міста Львова з п’ятьма стилізованими вежами? Виявляється, його автор Юрій Кручевич надихався панорамою Ґоґенберга – першим відомим зображенням Львова датованим кінцем XVI початком XVII століття, розповідає Ярослав Погоральський, кандидат історичних наук, завідувач Археологічного музею ЛНУ ім. Івана Франка. 

Зображене на древній панорамі місто було збудоване після пожежі 1527 року, яка знищила готичний Львів і його дерев’яну забудову. Панорама має виразний ренесансний обрис, споруджений, зокрама, італійськими майстрами. На той час Львів був центром торгівлі зі Сходом, і як наслідок – місцем співжиття різних культур. 

Вежа міської ратуші відсилає до міського самоврядування, за законами якого вже тоді функціонувало місто. Дзвіниця Вірменського собору вказує на існування у Львові великої вірменської спільноти. Вежа Корнякта, яка слугувала дзвінницею Успенської церкви, є символом православного Львова. Вежа Латинської катедри свідчить про католиків у місті. П’яту вежу – дзвіницю монастиря Бернардинів, на момент створення панорами лише почали будувати. Для символіки міста вона важлива тому, що показує взаємодію західної і східної традиції. Адже в незалежній Україні колишній католицький костел став греко-католицькою церквою. 

Із цих пам’яток майже незмінними залишилися лише три. Всі вони пов’язані з Успінням Богородиці – Латинська катедральний костел, православний Успенський собор з вежею Корнякта та Вірменська церква. «Решта – уже археологія», – розповідає Ярослав Погоральський. У XVIII столітті Домініканський костел перебудували в бароковому стилі. У XIX столітті стіни та вежу ратуші через руйнування спорудили наново. 

Чи ви очікували колись, піднімаючись на гору Високий Замок, побачити там реальний замок? Завдяки панорамі можемо пересвідчитися, що він таки існував. На кінець XVI-початок XVII століття Високий Замок – добре облаштована фортеця, яка височіла над містом і контролювала підступи до нього. Розібрали його лише у XVIII столітті – через втрату оборонної функції у зв’язку з розвитком артилерії та інших технологій. Цікаво, що каміння з замку послугувало для створення нових будинків, на вулиці Личаківській зокрема. Деякі з цих споруд можна побачити й сьогодні. У XVIII розібрали на каміння й оборонні мури міста, які на той момент мало захищали і заважали розростанню міської забудови. 

Панорама Ґоґенберга зображує Львів у період його розквіту. З XIV по XVIII століття, тобто майже 400 років, Львів був найбільшим містом України, де співіснували польська, єврейська, німецька, вірменська та українська громади. У центрі верхньої частини панорами читаємо латиною: «Леополіс Русі Південної місто головний ринок товарів східних найславніше». Сучасне гасло Львова – «відкритий для світу» – також відсилає до різноманіття культур, занять і конфесій, що з давніх часів уживалися у Львові. 

Білгород-Дністровський

Чи чули ви коли-небудь слово «барбакан»? Можливо, ви навіть знаєте, що це така фортифікаційна споруда. Але чим в такому разі вона відрізняється від інших? Розповідаємо на прикладі барбакану у Білгород-Дністровському – must see туристичного маршруту півднем України.

Хоча залишки древнього міста на території Білгород-Дністровського повертають нас ще в ІV століття до н. е., сьогодні ми бачимо там середньовічну фортецю, яка мала декілька укріплених дворів. Нижній двір розташовувався з найменш захищеного боку – на березі Дністровського лиману. Підступи до фортеці з цього боку захищала спеціальна оборонна споруда у стіні фортеці – барбакан. Звели його у першій половині XV століття, за часів Молдавського князівства і до захоплення фортеці турками у 1484 році. 

Але чим відрізняється барбакан від іншого типу фортифікаційних споруд? Можна уявити собі захисну стіну з вписаним у неї прямокутником. По суті це стіна з приміщенням, всередину якого можна зайти, зігрітися, підготуватися до бою чи просто перепочити. Завдяки тому, що всередині могли ховатися воїни, барбакан створював додаткові можливості захисту, пояснює Світлана Бєляєва, співробітниця Інституту археології, доктор історичних наук. 

Будівельним матеріалом для барбакану став місцевий камінь півдня – ракушняк і вапняк. Споруда складалася з трьох частин: основного приміщення у формі трапеції, галереї, тобто проходу з основного приміщення до вежі, та власне вежі округлої форми. Захисна вежа до сьогодні не збереглася, проте вцілілі фрагменти склепіння і прохід до неї. 

Барбакан – типовий прояв середньовічної європейської традиції. Аналогічні споруди можемо побачити в європейських містах – у Польщі перший барбакан побудували в місті Торуні у 1429, у Львові – у 1476, Кракові – в 1498-99 роках. Попри те, що у XVIII столітті турки перебудували фортецю, сьогодні у Білгород-Дністровському все ще можливо прослідкувати риси тієї самої споруди XV століття. 

Києво-Могилянська академія (Староакадемічний корпус)

Складно собі уявити Поділ без Контрактової площі, а саму площу – без Києво-Могилянської академії, однією з архітектурних складових якої є Староакадемічний корпус, пам’ятка архітектури національного значення. 

Назву Мазепин Староакадемічний корпус отримав за іменем ініціатора свого спорудження. Існує думка, що Іван Мазепа пожертвував на будівництво власні кошти. Втім, найімовірніше, що для таких цілей використовували й державну казну, яка була в розпорядженні гетьмана. Важливо зазначити, що на той момент Російська імперія постійно перебувала у стані війни. Як наслідок, заборонялося будувати будь-які споруди, крім військових. У такій ситуації спорудити будівлю для освітніх цілей – сміливий вчинок.  

Цікаво, що на сторінках закордонного паспорта можна знайти не лише зображення самого корпуса, але й фрагмент гравюри визначного гравера доби бароко Івана Щирського. Гравюра була  присвячена Прокопію Калачинському – тодішньому ректорові Києво-Могилянської академії і настоятелеві Братського монастиря – на знак вшанування його заслуг. 

Як стверджують історики, Іван Щирський створив гравюру ще до побудови Староакадемічного корпусу. Двоповерхова на зображенні, в реальності споруда впродовж кількох десятиліть функціонувала як одноповерхова.

Після смерті Мазепи спорудою опікувався митрополит Рафаїл Заборовський, здійснивши розширення корпусу,  надбудову двох поверхів та прибудувавши до корпусу Благовіщенську церкву. Митрополит санкціонував кампанію збору коштів на будівельні роботи й сам пожертвував чималу суму. У цей період будівля набуває вигляду, який ми знаємо сьогодні. 

А могли б і не знати. У 1960-х роках з’явилася ідея знищити всі будівлі Києво-Могилянської академії, а площу забудувати хрущовками. З протестом проти такого рішення одразу виступив Олесь Гончар. Його підтримали київські викладачі і професори. Здається, проєкт був занадто диким навіть для радянського часу, і культурну спадщину відстояли. 

У 1970-х роках за ініціативи українського вченого Омеляна Пріцака грвфік і художник Яків Гніздовський зобразив Староакадемічний корпус на логотипі Українського наукового інституту Гарвардського університету. Уже тоді в української діаспори було розуміння значення Києво-Могилянської академії, зокрема Староакадемічного корпусу для української історії, науки і освіти, розповідає завідувачка музею НаУКМА Таїсія Сидорчук.

***

Сподіваємося, ця невелика розвідка спонукатиме Вас віднайти згадані об’єкти на сторінках паспорта, а також спробувати самостійно дослідити, що зображено на інших 25 аркушах, за можливості побачити ці пам’ятки та локації на власні очі та зрозуміти, яку роль вони зіграли в історії української культури і державності.