Минулого року на вулиці Гончара відкрився DIY бар «Сюр», фактично це продовження гончарної майстерні, яка знаходяться в приміщенні модерного будинку початку XX століття. Тут немає вивіски, вхід знаходиться з двору, але місцю не бракує відвідувачів – тут проходять ярмарки хендмейду та виставки.

Власниця простору Ксенія Гладушевська сама ж і навчає містян кераміці. Понад десять років вона працювала стилістом і художником постановником на фото- і відео проєктах, допомогала реалізовувати проєкти ресторатора Савелія Лібкіна. 

Перша майстерня, яку вона відкрила в 2017 році на вулиці Олегівський, згодом перетворилася на коворкінг для гончарів-початківців. Проте локація виявилася доволі безлюдною, поряд було тільки кладовище, тож виникло логічне рішення перебратися в центр. 

Приміщення в старовинному будинку із червоної цегли на Гончара 40, що здавалось в оренду, розташовувалось на першому поверсі, тут збереглося первісне анфіліадне планування (послідовний ряд поєднаних між собою приміщень вздовж однієї осі), що стало перевагою для місця такого формату з різними залами та різними функціями простору.

В керамічній майстерні Eye Sea, зазвичай, працюють не на гончарному колі, а ліплять руками. Для будь якого художника природним є бажання спробувати себе в роботі з новим матеріалом. Саме за цим в майстерню, зареєструвавшись на початковий клас, колись прийшов Володимир Манжоc (Художник, відомий також як Waone, крім іншого, знаний роботою у проєкті Interesni Kazki). Після нього тут з’явилось багато вже успішних ілюстраторів. Дехто з майстрів-початківців, що відвідували майстерню колись, вже відкрили власні студії кераміки.

«Тут утворилося ком’юніті з митців, які втілювали творчі задуми, або просто заходили поспілкуватись У нас завжди було багато цікавих персонажей, інколи люди приходили з якимись вином, і вже після початку повномасштабної війни я подумала, що це буде непогана ідея – відкрити справжній бар в одному з наших приміщень. В той самий час звільнилась кімната, яку ми згодом вирішили відокремити, як невеличку галерею».

Бар «Cюр»

Інтер’єр бару відповідає назві й помітно, що власники надихалися творчістю Девіда Лінча та сюрреалістами. В центрі – стіна, пофарбована у яскраво червоний колір , на якій висять дзеркала різних форм та розмірів. В спеціальні дні він перетворюється на лекторій чи на клуб для невеликих компаній. Цей київський андеграунд існує ніби в паралельній реальності, не перетинаючись з ресторанним бізнесом, ставлячи перед собою ціль згуртовувати людей навколо, а не лише заробити гроші за короткий період часу. Звісно, для існування бару потрібна ціла сукупність навичок, робота над організацією процесів, планування заходів, залучення барменів, і ресурс часу для цього. Але «Сюр» не намагається бути інстаграмною зіркою, тому зараз він не приносить великого прибутку, але збирає друзів, і існує в екосистемі всього закладу, знайомлячи гостей з усім, що відбувається в галереї та майстерні. 

«Ми робили цей бар не враховуючи тенденції ринку й те, що відбувається у сусідніх закладах, тож тут своя атмосфера. Іноді відвідувачі сидять, і бачать, як заходять люди у фартухах забруднених глиною, з келихом у руці, і просять бармена налити ще вина. Розширення простору таким чином було природним розвитком, бо з початком війни я вирішила, що нікуди не хочу їхати, а розвивати власну справу тут, продовжувати те, чим займалась. І з’явилася можливість звільнити цей простір із двориком для кав’ярні-бару. Взагалі, ідею запропонував мій друг, і я погодилась робити це з ним разом, відчуваючи цю радість нового досвіду. Але ми розійшлися майже одразу, через місяць, коли він зрозумів, що я налаштована займатися справжнім баром з алкоголем, а не маленькою точкою з кавою».  

Галерея Eye Sea

Ідея про галерею виникла з розумінням того, що вже існує аудиторія, яка чекає кераміку зі студії Eye Sea, і вже зацікавлена в її покупці і колекціонуванні. 

В майстерні з’являлися зовсім молоді художники, ще без своїх поціновувачів, але з часом їх роботи бачило все більше зацікавлених. Дехто з художників приносив свої нові роботи в бар, щоб показати і поспілкуватись. В якийсь момент в бар стало приходити все більше іноземців, співробітників амбасад, і зацікавлених у новому андеграундному закладі. 

Дехто з художників не гаючи часу, зміг цікаво презентувати свої роботи в барі, і продати їх. Запит на простір, де б демонструвалися художні твори виник сам собою, необхідність в ньому мала матеріалізуватись тим чи іншим чином. Так виникла галерея Eye Sea, що займає одну кімнату, яку навіть можна роздивитись з вікна, проходячи по вулиці Гончара.  

Серед заходів  минулого року, що пройшли в галереї, треба точно згадати виставку моментальної фотографії. Вона зібрала, можливо, найцікавіших українських авторів,  що використовують камери Polaroid та Instax, а також працюючих з процесом амбротипії. «Ще одним дуже цікавим форматом, який приманює натовп відвідувачів, стала виставка скетчбуків, – розповідає Ксенія. –  Художники приносять свої зошити з замальовками та скетчбуки. В них зберігається робочий матеріал художника, але крім ілюстрацій можна знайти рецепт “оселедця під шубою” (ну, це мама записала), або натрапити у кінці скетчбука на телефон психотерапевта. Я прослідковувала різницю між почерком людей, які працюють з тиражною графікою і ручним друком, або також ви можете побачити як відрізняється рух руки тих, хто працює з каменем чи з лінографією. Ці робочі зошити розкривають митців з якоїсь щирої, дитячої сторони».  

В листопаді 2023-го галерея мала найбільш дивний вигляд, для виставки «Сховок всередині» було вирішено вкрити підлогу справжнім трав’яним газоном. Потрібно було створити середовище, яке б не нагадувало квартиру у місті,  але мало віднести глядача на природу. Те, що траву потроху витаптували глядачі, було одним з буквальних образів того, як люди впливають на твоє внутрішнє середовище. Експозицію зібрали з робіт багатьох авторів, зроблених під час війни, але разом вони мали працювати на реакцію безпеки, відкидати глядача у дитинство, і зворушувати релігійну тематику.

Здається, зараз українці навчились не планувати свої проєкти заходячи далеко вперед. Ми не можемо виключати будь-чого, але мусимо рухатись до своїх цілей. Галерея Еye Sea може розширитись, власниця галереї живе саме з відчуттям, ніби шлях для реалізації усіх її проєктів тільки почався, але вона розуміє, що це хибна оцінка реальності, і вже багато досвіду набуто.