Швеція спалює сміття і отриманою енергією опалює цілі міста. Чому може навчитися Україна?

Партнерський матеріал з Посольством Швеції

Тільки 2% усього сміття в Швеції потрапляє на звалища, натомість переважна більшість відходів переробляється, використовується повторно, спалюється і перетворюється на електроенергію. Понад це, шведська система поводження виявилася такою високоефективною, що своє сміття сюди можуть привозити інші країни, аби його спалювати чи переробляти за встановленим у Швеції тарифом. На противагу скандинавським підходам, переважна більшість сміття в Україні опиняється на полігонах та неконтрольованих звалищах, що забруднює навколишнє середовище, а тому шведський досвід може стати особливо корисним для вирішення цього питання.

До системи поводження з відходами в Швеції залучені громадяни, бізнеси та муніципалітети – їхня діяльність регулюється державним національним законом, законодавством ЄС, та правилами, які стосуються муніципалітетів.

Розробка усіх законодавчих механізмів є складним і тривалим процесом, зокрема у Швеції ще в 1947 році була сформована Асоціація поводження з відходами, яка опікувалася тим, щоб сміття в муніципалітетах збиралося і перероблялося. Однією з найбільших компаній, яка займається переробкою відходів є Sysav – це підприємство, яке спільно належить чотирнадцяти муніципалітетам на півдні Швеції, в яких сумарно проживає близько 700 000 людей.

Гунілла Карлссон, менеджер з міжнародних зв’язків Sysav розповідає «Хмарочосу», що поштовхом для створення компанії стало законодавство, розроблене наприкінці 1960-х – початку 1970-х років.

Гунілла Карлссон

менеджер з міжнародних зв’язків Sysav

«В нас з’явився новий закон, який робив кожен муніципалітет відповідальним за власне сміття. Наприклад, було заборонено мати та утримувати маленькі хаотичні звалища, а натомість вони мали бути переформатовані на полігони, що стало серйозним завданням. В Швеції є 300 муніципалітетів, деякі з них дуже маленькі, а деякі – навпаки великі, тож щоб досягти успіху у поставленому завданні їм довелося кооперуватися. Таким чином і виникла компанія Sysav, яка спочатку належала дев’яти муніципалітетам, а в 2003 році – розширилася і до неї приєдналося ще п’ять».

Компанія має раду директорів до якої входять політики з кожного муніципалітету, які розробляють управляючі документи й діє виконавчий менеджмент, який управляє компанією. Весь прибуток Sysav зобов’язана вкладати у розвиток. В 2019 році компанія отримала близько 900 тисяч тонн сміття з яких 98% було перероблено й лише 1,6% відправлено на полігон.

«П’ятдесят років тому в Швеції також було багато сміттєзвалищ і ситуація дещо нагадувала те, що зараз відбувається в Україні. Проте в сімдесятих було прийняте відповідне законодавство щодо навколишнього середовища і все почало змінюватися. Я б виокремив декілька факторів успішного поводження з відходами в Швеції. По-перше, це встановлення чіткої цілі на рівні держави, наприклад, це може бути зменшення кількості полігонів на 50% до 2030 року, але не щось абстрактне на кшталт зменшити кількість сміття загалом. Наступним важливим етапом є кооперація великих та маленьких гравців, тут я маю на увазі й муніципалітети. Містечка з населенням 10 000 не зможуть самостійно налагодити успішну систему поводження з відходами, але якщо більші та великі міста будуть працювати разом з меншими – все вийде. Й останнє, це – політична сталість в роботі над цією метою. Якщо на державному рівні встановлюється ціль зменшити кількість відходів, які потрапляють на полігон, цей курс не має змінюватися залежно від того, яка партія при владі, політичні наступники мають продовжувати те, над чим працювали їхні попередники».

Вейне Віквіст

старший радник Шведської асоціації з переробки відходів

Sysav отримує сміття від домогосподарств та бізнесу з південної частини регіону Сконе – провінції на самому півдні Швеції. Кожне домогосподарство в країні орієнтовно сплачує 250 євро на рік, що становить близько 20 євро на місяць, за збір, вивезення та переробку сміття. Для порівняння, в Києві житель багатоквартирного будинку сплачує близько одного євро на місяць за вивезення сміття. Тож якщо порівняти середній рівень доходу в країнах, то впровадження аналогічної системи в Україні буде не надто дорогим рішенням для населення, але вигоди від вдало розробленої системи поводження з відходами перевершать усі очікування.

Домогосподарство має сортувати відходи за правилами, які встановлює муніципалітет. Тому кількість корзин і відповідно фракцій для сортування може відрізнятися від міста до міста. Наприклад, приватні будинки можуть мати дві корзини з чотирма відділами кожна й сортувати сміття на вісім фракцій. А в багатоповерхових будинках може стояти вісім корзин – одна на кожну фракцію. Проте, основне завдання полягає в тому, щоб сміття ретельно сортувалося і кожна фракція не перемішувалася між собою – так його легше переробляти в майбутньому.

Також діють правила для поводження з габаритними відходами – його потрібно відвозити в спеціальні центри з переробки. Далі муніципалітети в Скане збирають це сміття у населення та деяких бізнесів і відвозять на один із заводів компанії Sysav.

«Коли муніципалітет привозить нам сміття на переробку, він сплачує за цю послугу за тарифом, який визначає рада директорів. Таким чином, ми отримуємо гроші з цих платежів, а також з тих кінцевих продуктів, які отримуємо внаслідок поводження з відходами, наприклад з електроенергії, яку ми продаємо іншій компанії» – розповідає Гунілла Карслон.

Вейне Віквіст зазначає, що національний закон встановлює вимоги та обов’язки до муніципалітетів щодо поводження зі сміттям, але не розробляє один універсальним план. Натомість муніципалітети самостійно вирішують, як вони досягатимуть поставлених законом цілей, виходячи з власних ресурсів та особливостей. Це дозволяє містам працювати ефективніше і отримувати бажаний результат.

Компанія Sysav складається з декількох переробних заводів, а також має у своєму розпорядженні п’ятнадцяти ресайклінг центрів (центри з переробки), куди шведи відвозять крупногабаритне сміття, яке не можуть викинути у смітник. Це можуть бути пральні машини чи холодильники, які вийшли з ладу, або меблі. Коли ці об’єкти потрапляють з ресайклінг центру на Sysav, їх там обробляють, наприклад з дерев’яних меблів отримують щепки, які в подальшому продають третій компанії для спалювання, щоб отримати тепло.

Навіть робота ресайклінг центрів є ретельно продуманою та зарегульованою.

«Спочатку доступ до центрів переробки сміття був вільним впродовж року, але зараз ми обмежили його до безкоштовних 26 разів на рік з терміном перебування не довше 30 хвилин за раз. Орієнтовно, це один візит на два тижні. Це пов’язано з тим, що деякі організації почали несанкціоновано забирати ці відходи і продавати їх на чорному ринку. Проте робота центрів організована так, що в середньому, щоб занести й залишили сміття, людині вистачає 15 хвилин. Вся активність реєструється за водійським посвідченням, тож в базі зберігається інформація про те, скільки візитів залишилося».

Щодо інших типів відході та їхньої переробки – харчові відходи на Sysav спершу перетворюють на однорідну субстанцію, а потім відправляють на обробку, з нього утворюється біогаз та добриво. «Зелені відходи» компостуться та фасуться по пакетах, які продають муніципалітетам. Те сміття, яке не можна переробити та повторно використати – спалюють в печах, таким чином спалюється близько 25 тонн сміття щогодини. Тепло, яке генерується внаслідок спалювання використовується для запуску турбін, які генерують електричний струм.

Електрика продається на ринку, щорічно один завод виробляє електроенергію, що приблизно відповідає потребам 70 000 будинків. Інша частина тепла використовується для опалення. Sysav забезпечує 65% централізованого опалення в містах Бурлеві та Мальме. Враховуючи, що підприємства Sysav працюють поблизу з житловими районами, в компанії також налаштували систему очищення викидів. Компанія націлена на те, щоб переробити якомога більше сміття і найменшу частку відправити на полігон і їй це успішно вдається.

Бізнеси теж є частиною ретельно вибудуваної шведської екосистеми у поводженні зі сміттям. Виробників спонукають виробляти продукцію, яка б вимагала менших витрат ресурсів, була легкою в переробці та не містила б речовин, шкідливих для навколишнього середовища. Кожен муніципалітет зобов’язаний інформувати про відповідальність, що накладається на виробників, – це роблять через спеціально створений портал, який виник внаслідок колаборації Асоціації поводження з відходами з іншими гравцями.

До цієї системи приєднуються не лише виробники, а й магазини. Відтак третій за розміром в Швеції рітейлер Axfood має власну стратегію сталого розвитку. Один з пунктів програми – зменшення харчових відходів, хоча здавалося б, магазин навпаки має спонукати своїх клієнтів активніше споживати. Мережа стала співзасновницею соціальних супермаркетів Matmissionen, куди віддають ті продукти, в яких скоро закінчиться термін придатності. Цю їжу продають за зниженими цінами, тож їх можуть купувати люди, які мають фінансові труднощі. Такий крок допомагає зменшити кількість продукції, яка зазвичай йде на смітник через те, що сплив її термін придатності.

Axfood також пропонує великий вибір замороженої продукції і фасує продукцію власного виробництва, наприклад зелень, меншими порціями, щоб зменшити надлишки, які теж підуть на смітник. Акцент робиться й на пакуванні, відтак рітейлер намагається скоротити використання пластикової упаковки, а також ввів систему депозитів для пластикових пляшок. У вартість продукції закладається ціна самої пляшки, яку людина може повернути, кинувши її до автомату.

Частина сміття, яке генерується внаслідок комерційної діяльності є відвпоідальністю муніципалітетів. Зокрема місто опікується відходами від магазинів, шкіл, лікарень тощо. Проте сміття від більших гравців, таких як шопінг-моли вже позиціонується як комерційне і ним місто не займається. Великі підприємства мають дотримуватися національних правил для комерційного сектора, в тому числі сортувати відходи. Якщо це, наприклад, автомобільний завод – він самостійно несе відповідальність за поводження з усіма своїми відходами і вирішує, як організовує процеси. Зокрема він може відвозити частину сміття на сміттєспалювальний завод чи біогазову установку, що належать муніципалітету і сплачувати за це по встановленому тарифу. Або ж компанія може збудувати власне переробне підприємство. Найголовнішим у цьому процесі є те, що полігони у Швеції заборонені, а тому бізнес змушений шукати робочі рішення.

Вейне Віквіст пояснює «Хмарочосу», що окремо є виробники, які відповідають за ту продукцію, з якою мають справу – пакування, батарейки тощо. В розрізі шведського законодавства до виробників належать не лише виробництва, а й імпортери та рітейлери. Відповідно, не всі з них можуть самостійно організувати систему з переробки сміття, тож ці компанії об’єднуються в консорціуми, в якому акумулюються кошти від усіх гравців. Далі консорціум сплачує, наприклад, муніципалітету, щоб цей конкретний тип сміття було зібрано, або компанії з перероблення, щоб його переробити чи утилізувати.

Мабуть, найголовніше в загальній стратегії поводження з відходами те, що це довгостроковий процес. Один раз написати закон й уніфікувати роботу кожного міста чи районного центру – не вийде. Законодавство доведеться покращувати та вдосконалювати протягом років, постійно переглядаючи цілі. Зокрема Вейне Віквіст наголошує, що Україна не є унікальною на цьому шляху і схожі ситуації зі сміттям були в Польщі чи Литві перед тим, як вони вступили до ЄС. Відповідно законодавство ЄС накладе зобов’язання щодо сміття й на нашу державу і це стане поштовхом до змін.