Чотири роки тому, в лютому 2020 року, Велика Британія відокремилась від Європейського Союзу після 27 років співіснування. Brexit став помилкою для країни, вважають 60% британців сьогодні. Але проблеми з розвитком економіки та невиваженими рішеннями політиків продовжуються у Сполученому Королівстві десятиліттями. Принаймні, так думає композитор Гордон Чепмен-Фокс. Він ділиться історіями зруйнованих надій на щасливе життя у країні у своїх треках, які можна віднести до стилістики «ретро-футуризму».
Танцювати про архітектуру
Останні кілька років музику Гордона Чепмена-Фокса дуже тепло приймають критики, що дозволяє композитору успішно продавати платівки і їздити з гастролями по Європі. Він створює світ інструментальної електронної музики, сповненої рефлексії про минулі часи, де люди жили в ілюзії швидких змін покращення умов життя в британських містах. У обкладинках своїх альбомів Чепмен-Фокс звертається до документів міського планування, яке б мало зменшити забруднення, удосконалити громадський транспорт, зробити зручним доступ до бібліотек і культурних центрів. Але в музиці англійського композитора звучить туга за всіма нереалізованими проєктами, і занедбаними кварталами, які перетворились у нефункціональні території маленьких міст, хоча мали стати прикладом британської утопії.
У 2021 році Чепмен-Фокс записав концептуальну платівку «Interim Report, March 1979», яка була присвячена красі двох англійських міст – Воррінгтон і Ранкорн, а також тій різниці між утопічним баченням архітекторів шістдесятих років і похмурому зовнішньому вигляду міст країни у наш час. «Мені здавалося, що, будівельні проєкти цих двох містечок були найбільш далекоглядними у всій повоєнній Британії, – розповідає композитор на своєму сайті. – Маєтки Ранкорна були футуристичними, у стилі космічної ери, з зовнішніми сантехнічними трубами, закругленими вікнами та піднятими тротуарами. Хоча, як місце для життя Ранкорн виявився провальним, все ж таки він був останнім великим модерністським, футуристичним будівельним проєктом країни, що будувався з думкою про громаду».
Чепмен-Фокс штовхає слухача до споглядання цього розриву між ідеалістичним баченням проєктів минулого і реальністю, у якій не вистачило грошей і зусиль політиків для їх реалізації. Стилістично, композиції Гордона нагадують саундтреки до стрічок в жанрі наукової фантастики. А звук на платівках має нагадувати технічні можливості маленької провінційної студії кінця 1970-х.
Політичні аналогії
В середині 1970-х британська влада зіткнулась з найсерйознішою економічною кризою з часів Другої світової війни; інфляція за короткий період часу виросла вдвічі, на фоні стрімкого зростання витрат на енергоносії. Деякі квартали Лондона в грудні 1973 року були без світла, магазини на головних вулицях столиці працювали із запаленими кемпінговими газовими лампами. Крім перебоїв з електрикою, для багатьох містян існувала інша реальна проблема – безробіття, що зростає. Інфляція споживчих цін досягла свого піка в 1975 році – вона склала 24,5% рік до року, і лише в 1990-х роках ріст цін знизився до притомних показників.
У 2023 році рівень інфляції у Великобританії знову був найвищим серед країн G7, споживчі ціни зросли на 6,8% порівняно з 2022 роком. Прем’єр-міністр Ріші Сунак пообіцяв скоротити інфляцію цього року приблизно до 5%. Здавалося б цифри не катастрофічні, але оглядачі вбачають деякі паралелі між 1970-ми та нашим часом, серед іншого у ставленні британців до влади. Лише 15% британців сьогодні задоволені тим, як уряд керує економікою. Популярність прем’єр-міністра Сунака також невтішна: 45% жителів країни ставляться до нього несприятливо, і лише 29% – сприятливо.
Індекс економічної свободи Великої Британії впав на 11,85% між 2020 і 2023 роками, говорить доповідь, складена Heritage Foundation і The Wall Street Journal. І тепер її економіка вважається «помірно вільною» (раніше вона була «переважно вільною»). Для порівняння, протягом останніх трьох років індекс для Німеччини залишався майже незмінним. Brexit не призвів до покращення економічної ситуації, уряд Ліз Трасс зазнав цілковитої невдачі, виявився безсилим в питаннях збалансування бюджету при менших податкових надходженнях. Прем’єр-міністр Ріші Сунак, палкий прихильник Brexit, але не прихильник вільного ринку, усвідомлює, що національна економіка в біді, але за словами критиків, не має дієвого економічного плану, хоча збільшує державні витрати, і намагається зберегти обличчя. Проте кількість критиків уряду збільшується, раніше вони могли звинувачувати ЄС у проблемах країни, а нині мають змогу придивитись до своїх політиків. На цьому фоні політична критика тепер з’являється навіть у вигляді абстрактних музичних творів.
Знову маємо думати про майбутнє
У травні 2023-го Чепмен-Фокс видав вже четвертий альбом свого концептуального проєкту про архітектуру минулого, до речі, всі вони виходили не під ім’ям композитора, а під довгим псевдонімом Warrington-Runcorn New Town Development Plan («План розвитку нового міста Уоррінгтон-Ранкорн»). «Коли я був дитиною, майбутнє здавалося захопливим, – говорить Гордон. – Тепер я дорослий, майбутнє здається жахливим. Втрачене майбутнє і втрачені можливості – це серце моєї музики. У останньому альбомі є трек «Busway», яким я закінчую свої концерти, це трохи дивно – писати емоційний музичний твір про автобусну смугу, але він підкріплює центральну ідею платівки, про ті можливості покращення нашого життя, які ми змарнували».
Гордон з одинадцяти років грає на гітарі, з нею він здобув досвід в рок-гуртах і метал-бендах, але з 2003 року почав порпатись у полі експериментальної електроніки. Спочатку його хилило у бік техно, але з часом він вкорінився у просторі інтелектуального ембієнту. Довгий час він працював у своїй музичній лабораторії, залишаючись майже непомітним для музичних критиків, але декілька років тому він знайшов свого слухача, його записи потрапили до чарту найкращих вінілових платівок Британії, і кожного літа Гордона вже можна побачити на сценах британських музичних фестивалів. До речі, про один з фестивальних виступів Чепмена-Фокса написав культурний оглядач видання Financial Times. Гордона повеселила та рецензія, в ній він був зображений, як чоловік середнього віку з купою електронних інструментів, майже божевільний професор.
Чепмен-Фокс вивчав те, як звучала реклама і телевізійні програми 1970-х років, і використовував старі синтезатори Moog та Prophet, або інші інструменти, які можуть, на його думку, повернути слухача в минуле. Ідеалізоване минуле, про яке він розповідає так: «Колись центр Ранкорна був площею з кінотеатром і пабом, а поруч були збудовані бібліотека, дільниця поліції, магістратський суд. Зараз все там просто занедбане, за 50 років місто начебто зламалось, і залишено гнити, хоча на його відновлення просто потрібні гроші. Ці «нові міста» були останньою спробою побудувати краще життя для людей з робочого класу. Останній раз, коли щось дійсно було зроблено, щоб життя простих людей стало кращим. Я не скаржуся, але треба розуміти, що всі подальші проєкти у країні були зроблені для отримання прибутку. Якими б помилковими не були ідеї архітекторів та містобудівників 1970-х років, вони просто хотіли змінювати ситуацію на краще».
Насправді проблема таких містечок, як Ранкорн виходить за межі відповідальності влади. Генплан цих англійських господарств розраховувався в першу чергу на подорожі пішки та на гарно злагоджений громадський транспорт, але у 1980-ті всі хотіли мати власне авто. Для багатьох британців того часу була незручною думка про поїздку до торговельного центру на громадському автобусі. А на цю соціальну звичку вже наклалися нові віяння «тетчерівської Британії», де просто почали зникати соціальні проєкти, і щось робити для людей стало вважатися дивакуватим.
Як ми хочемо прожити наступні роки? Чи є в нашому суспільстві можливості для народження нових соціальних проєктів? Після історій Гордона Чепмена-Фокса нові питання виринають самі собою, і застрягають поміж хвиль його мелодій. Майбутнє наших міст залежить від прийнятих сьогодні рішень. Наскільки вони будуть зваженими, і чи врахуємо ми досвід минулих років, вже залежить від кожного з нас.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті