Як на Тайвані несподівано виникло соціальне житло й чому виявилося навіть якіснішим за комерційне?

Житло на Тайвані вважається одним із найменш доступних — середня вартість квартири у 22 рази перевищує річний дохід жителів. Однак у 2016 році на острові запустили масштабну програму соціального житла, яка суттєво змінила цю ситуацію, йдеться у матеріалі Dezeen.

«Я завжди кажу, що це диво, — говорить експертка з житлової політики Тайваню І-Лін Чень, професорка Школи політики і зв’язків з громадськістю при Університеті Вайомінгу. — Щоразу, коли я повертаюся до Тайваню, там завершують новий житловий проєкт. Завжди здавалося, що це неможливо, — а тепер бачиш, що це насправді».

Після сорокарічного періоду авторитаризму та встановлення демократії наприкінці 1980-х Тайвань перейшов до неоліберальної економіки з низькими податковими ставками та мінімальною державною підтримкою.

Протягом двох десятиліть житлова політика майже повністю ґрунтувалася на власності та кредитуванні купівлі помешкань. Про ринок оренди та соціальне житло не йшлося. Існувала система ваучерів американського зразка, покликана допомогти біднішим людям винаймати житло, але на практиці вона не працювала, бо власники не здавали квартири цим людям, а держава це ніяк не регулювала.

Двадцять років тому громадські організації, які представляли інтереси незаможних верств, запустили кампанію за зміни в житловій політиці. Ця ініціатива також отримала підтримку в середнього класу, для якого купівля житла так само була великою проблемою.

Недорогі будинки для оренди у державній власності були геть новою ідеєю у Тайвані. Однак рух швидко набирав обертів і вже за два роки будівництво соціального житла стало головним питанням на виборах мера і президента. За зразок брали систему соціального житла в Нідерландах, де приблизно третина населення живе в соціальному житлі. Мотивувало також суперництво зі Південною Кореєю, де якраз запустили аналогічну програму.

Молодь платить дещо вищу орендну плату і може продовжувати термін оренди лише до шести років. Натомість малозабезпечені можуть лишатися в доступному житлі до 12 років.

Житло розподіляється за системою лотереї. Попит настільки високий, що лише 7% заявників його отримують.

Найбільше такого житла будують у Тайбеї. Будівництво здебільшого фінансується міською владою за додаткової підтримки центрального уряду.

Програма наштовхнулася на супротив. Багато тайванців навчалися у США і звідти ж позичили уявлення про соціальне житло як бідняцькі гетто. Тож, аби розвіяти упередження, уряд зосередився на якості таких будинків і винаймав для проєктування приватні архітектурні бюро.

Загалом все житло в Тайвані — це багатоквартирні будинки. При цьому соціальне житло робили меншої висотності та одночасно з щедрішими площами спільних просторів — дворів, дитячих майданчиків тощо. Таким чином у цьому питанні соціальне житло виявилося навіть розкішнішим за приватні новобудови. Брати участь у проєктуванні стало честю для архітекторів — зокрема тому, що це можливість презентувати та втілити власні уявлення про ідеальне житло.

Наразі збудовано 24 тисячі доступних квартир, і житлова криза далека від завершення. Одна з проблем у перспективі — це стабільне фінансування соціального житла.