Стиль модернізму набув поширення в архітектурі на початку XX століття і має кілька періодів розвитку – зокрема міжвоєнний модернізм 1920-1930-х років, який називають авангардним. Він включає функціоналізм, футуризм, кубізм, експресіонізм та конструктивізм. Останній став притаманним для України, тут звели, зокрема, – Держпром у Харкові, Соцмісто та машинний зал Дніпрогес у Запоріжжі та Будинок лікаря у Києві.
На жаль, під час війни зразки конструктивізму руйнуються під обстрілами, особливо на Півдні та Сході України. «Хмарочос» поспілкувався з експертами та дізнався про розвиток цього стилю в Україні, конструктивістську спадщину Херсона та що чекає ці будівлі після війни.
Конструктивізм в Україні
Конструктивізм зародився у «країні рад» як відповідь на розруху, що виникла після Першої світової війни та жовтневого перевороту 1917 року. Цей стиль слідував принципу «функція визначає форму» та відкидав невмотивовану декоративність та зайве оздоблення. Такий підхід дозволяв зводити порівняно недорогі функціональні будівлі.
Ідея «форма слідує функції» була дуже вдалою у ті часи, адже дозволяла економічно обґрунтовано підійти до масового будівництва. Вважалося, що архітектура має поєднувати користь, міцність та красу, і це вдалося конструктивізму, розповідає спеціаліст з історико-культурної спадщини Департаменту культури Запорізької міськради Павло Кравчук.
Архітектори-конструктивісти презентували свої ідеї під гаслом соціальних перетворень та намагалися представити себе головними носіями революційних зрушень в архітектурі, розповідає Павло. Рання радянська влада піддала неокласичний стиль, притаманний 1900-1920 рокам, нещадній критиці, оскільки він відповідав цінностям попереднього покоління, на противагу, «нове суспільство робітників та колгоспників», мало отримати нову архітектуру. Проте не слід вважати, що конструктивізм є виключно ідеологізованим, застерігає Кравчук.
«Те, що архітектори кидали один одному навздогін репліки про революційний стиль – було лише спробами отримати архітектурне замовлення», – каже Павло.
Офіційно конструктивізм започаткували разом із заснуванням Обʼєднання сучасних архітекторів (ОСА) у 1925 році, розповідає Кравчук. ОСА мало друковане видання «Сучасна архітектура», яке виходило у 1926-1930-х роках. В Україні відділення обʼєднання очолював український архітектор Іван Малозьомов.
На думку Кравчука, належність будівлі до конструктивізму варто визначати не за роками будівництва, а саме за належністю її архітекторів до ОСА. Експерт вважає, що будівля Держпрому у Харкові насправді не є конструктивістською, оскільки його автори не належали до ОСА. Такої ж думки дотримується Кравчук і щодо київського Будинку лікарів.
Еталонним зразком українського конструктивізму є машинна зала Дніпрогес, яка нещодавно постраждала від російських обстрілів, розповідає Кравчук. На створення проєкту зали було оголошено загальносоюзний архітектурний конкурс, під час якого на громадських слуханнях зафіксували основні риси радянського конструктивізму. В цій залі поєднуються простота, функціональність та краса.
Натомість на Заході України активно розвивався дещо відмінний від конструктивізму функціоналізм. У 1920-х роках західні регіони були поділені між різними державами – Галичина та Волинь належали Польщі, Буковина – Румунії, а Закарпаття опинилось у складі Чехословацької Республіки, що вплинуло на те, як ці регіони забудовували.
В Ужгороді, який разом із Закарпаттям увійшов до Чехословаччини, у 1920-х роках звели цілий квартал у стилі функціоналізму – його назвали Малий Ґалаґов. У центрі міста, біля театру, запланували тринадцять вулиць та викопали понад 70 котлованів для майбутніх багатоквартирних будинків. У цих будинках згодом розмістили службовців та військових, які працювали в урядових установах кварталу. Цей квартал є унікальним в Україні.
Функціоналізм набув поширення й у міжвоєнному Львові – найвідомішими його памʼятками є «Дім емігранта», чиншовий (прибутковий – ред.) будинок з унікальними трикутними балконами та Палац культури імені Хоткевича (колишній Клуб працівників комунальних служб), зведений коштом його працівників. Окрім цих будівель, у Львові є ще багато функціоналістських малоповерхових житлових будинків.
Багатими на функціоналізм є й Чернівці – за румунського правління тут збудували чимало житлових та комунальних будівель у цьому стилі. Найвидатнішими зразками є Будинок офіцерів, колишній гуртожиток школи «Ion I Nistor» та будівля Міської поліклініки №2.
Конструктивізм та масове будівництво
Неокласична архітектура дозволяла розселити лише дещицю міського населення, в той час, як конструктивізм зробив можливим масштабне розселення, розповідає Павло Кравчук. На теренах Півдня та Сходу України саме конструктивізм став першою моделлю масового житла – найвідомішим прикладом є Соцмісто у Запоріжжі. Цей масив, споруджений на початку 1930-х років, будували переважно для працівників Дніпрогесу.
В соцмісті були невеликі помешкання – відокремлені кімнати, власна кухня та санвузол. Цей принцип дозволяв побудувати багато індивідуальних помешкань. Кравчук називає Соцмісто «якщо не дідусем, то бабусею» усіх житлових масивів України, адже над ним працювало «Діпромісто», яке після Другої світової стало головною проєктною організацією з розбудови міст в Україні.
До того ж побудовою перших «хрущівок» у місті займався архітектор Георгій Вегман, який входив до складу редакційної колегії журналу «Сучасна архітектура» і був добре знайомий із творцями Соцміста.
Конструктивізм Херсона
У Херсоні також є приклади конструктивізму, адже це портове місто бурхливо розвивалось у 1920-х роках. На початку 1930-х років тут звели будівлю морського вокзалу та пожежної команди, які розташовані у центрі міста, але їхні автори невідомі. Можливо, вокзал проєктували запорізькі архітектори, а можливо навіть американські, розповідає музейний фахівець та архітектор родом з Херсона Сергій Дяченко. Ще одну конструктивістську будівлю Херсона, портовий елеватор, проєктували американські інженери компанії Albert Kahn Associates. Адміністративний корпус елеватора за стилем дуже схожий на будівлі вокзалу, тож можна припустити, що над ними працювали одні автори.
Морський вокзал проіснував у первісному вигляді недовго. До наших часів не збереглось фото першопочаткового стану вокзалу, проте завдяки фотографіям німців, які окупували місто під час Другої світової війни, можна побачити, який вигляд мав вокзал на початку 1940-х років.
Великої перебудови будівля зазнала після Другої світової – тоді на зміну конструктивізму прийшов «сталінський ампір». Тож до одноповерхового залу очікування, що виходив у бік Дніпра, добудували другий поверх та додали фронтон (трикутне завершення фасаду будівлі – ред.).
«Ця перебудова справляє інше враження від будівлі вокзалу – вона стала еклектичною. А сучасні перебудови ще більше її видозмінили, відбулось поступове спотворення», – підсумовує післявоєнну перебудову Дяченко.
Після перебудови у будівлі вокзалу зʼявився ресторан «Дніпро», з якого відкривався краєвид на річку. Заклад пропрацював аж до початку 2000-х.
У 1955 році поруч з морським вокзалом збудували річковий – вже у стилі «сталінського класицизму». У 1980-х навантаження на річковий порт стало занадто великим, річковий вокзал не міг обслуговувати велику кількість пасажирів, тому його вирішили знести. В 1992 році в Херсоні звели Річморвокзал, який обʼєднав функції і річкового, і морського вокзалів. З того часу будівля морського вокзалу перестала функціонувати, натомість туди перемістилась адміністрація морського порту. Згодом територію огородили парканом і зовсім закрили її для відвідувачів.
Щодо будівлі пожежної команди, то її вже давно не використовують за призначенням. Раніше вежа будівлі була вищою завдяки пожежній каланчі – спостережного пункту, з якого видивлялись, чи немає часом у місті пожежі. Згодом каланчу розібрали, адже вона стала непотрібною.
Наразі важко сказати, у якому стані знаходяться будівлі морського вокзалу, розповідає Дяченко. Вони розташовані у закритій зоні, яка зазнає регулярних обстрілів росіянами. Відомо лише, що будівля Річморвокзалу, розташована поруч, неодноразово зазнавала обстрілів та сильно зруйнована, тож можна припустити, що будівлі морського вокзалу також зазнали уражень.
Архітектура конструктивізму, як і більш пізнього модернізму, дуже вразлива до перебудов. Вона досить проста та немає жодних прикрас – єдиними декоративними елементами конструктивістських будівель є розчленування віконних рам, гра обʼємів та світлотіні. Тож такі будівлі дуже легко спотворити, каже Дяченко.
Що буде з морським вокзалом після війни?
Ще у 1920-х роках морський вокзал та порт планували перенести на Карантинний острів, що знаходиться далі від центру міста, проте задум так і не втілили. Перед початком повномасштабної війни у Херсоні все ж ухвалили рішення про перенесення порту з центру міста, проте через російське вторгнення ці плани довелось відкласти.
«Херсон – це, напевно, єдине місто на річці Дніпро, яке не має набережної. Я б хотів, щоб місто нарешті “вдихнуло” Дніпро, який у нього є, а фактично немає», – ділиться Сергій Дяченко.
На його думку, центр міста потрібно звільнити від портової інфраструктури та відкрити для людей. Саме від цього залежатиме майбутнє морського вокзалу, вважає Дяченко. Якщо вокзал більше не виконуватиме функції адміністративної будівлі, його можна буде перетворити на громадський простір, де проводитимуть мистецькі виставки.
Яке майбутнє конструктивізму в Україні?
Ті нечисленні конструктивістські будівлі, що збереглись до наших днів, є дуже цінними, вважає Дяченко. Окрім цього, авангардизм не є виключно радянським явищем, якби Україна стала незалежною у 1920-х роках, ця архітектура розвивалась би в нас у будь-якому випадку, додає Сергій.
Український конструктивізм напрочуд мало вивчений, а його звʼязок з повоєнним модернізмом ніяк не зафіксований, підтримує колегу Павло Кравчук. Наші дослідники підходять до вивчення українського конструктивізму як до чогось «ідеально типового», проте в Україні був свій тренд розвитку. Це потрібно усвідомлювати і не орієнтуватись на праці інших радянських колег, додає він.
Як приклад ставлення до архітектурної спадщини він наводить Львів: там діє програма співфінансування заміни та реставрації вікон в історичних будинках. Відомі випадки, коли новий власник помешкання знімає автентичні вікна, встановлені у межах програми, та замінює їх на ті, «які йому захочеться», каже Кравчук. Він вважає, що у питанні збереження архітектурної спадщини, зокрема конструктивістської, необхідні заходи більш тривалого характеру – потрібно виховувати нетерпимість до таких перетворень.
На щастя, у питанні збереження конструктивістської спадщини є позитивні зсуви. Конструктивістські обʼєкти беруть на облік, розповідає Кравчук. Спершу це були окремі споруди, а згодом почали брати на облік цілі комплекси та квартали. Важливо, щоб органи охорони культурної спадщини виконували свої функції і працювали з тими людьми, які намагаються їх спотворити. Сьогодні ще існують памʼятки, які не втратили свого автентичного вигляду і їх треба якомога краще охороняти, підсумовує Павло.
Цей матеріал створений ГО «Хмарочос» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті