Вперше за тривалий час з «Будинку зі зміями» в Києві зняли риштування. І тепер на фасаді можна побачити частково відновлену ліпнину. Але реставраційні роботи досі не завершені й триватимуть щонайменше ще декілька років.

Цей історичний будинок є пам’яткою архітектури й розташований за адресою вул. Велика Житомирська, 32. Його зведено в 1911 році за проєктом архітектора Ігнатія Ледоховського, якого називають «батьком київського модерну». Попри свій статус, будівля поступово занепадала, а унікальні елементи декору на фасаді – скульптурні композиції з плазунами та ліпні орнаменти з листям каштанів – руйнувалися. Проте в 2020 році розпочалася реставрація об’єкту. 

У 2010 році будинок придбало ТОВ «Акваплаз», яке пізніше представило проєкт реконструкції з планами надбудови двох поверхів, перетворення споруди на готель та розміщення підземного паркінгу. Тоді активісти забили на сполох з вимогами зберегти пам’ятку. Згодом, у 2017 році будинок придбав Богдан Батрух, меценат і генеральний директор компанії B&H Film Distribution, що є одним з лідерів постачання на український ринок кінопродукції. Він розпочав реставрацію будівлі та пообіцяв зберегти її автентичний вигляд.

«Хмарочос» поспілкувався з директором архітектурної майстерні ARCHE VISTA та керівником проєкту реставрації «Будинку зі зміями» Артемом Прощенком. Ми дізналися, що найскладніше у відновленні історичної будівлі.

Про стан «Будинку зі зміями»
перед початком реставрації

Будівлі понад сто років, тож за час експлуатації на її стан вплинуло багато різних факторів. Спершу це був прибутковий будинок, потім радянська влада націоналізувала будівлю, облаштувавши тут комунальні квартири, а в 30-х роках ще й добудувала четвертий поверх. Пізніше у будинку розмістилася державна установа, котра ще більше нашкодила стану будівлі.

Декілька разів у будинку робили ремонти, які лише погіршували загальну ситуацію, адже такі роботи не є реставрацією. Зокрема, декілька десятків років тому тут ремонтували фасад, внаслідок чого зіпсували фасадну цеглу з боку Пейзажної алеї. В радянський період крізь будинок провели транзитні комунікації – через підвал прокладені системи опалення. Хоча подібні ситуації є притаманними для історичних будівель Києва, це – погано впливає на стан будинку. Потім ці труби доводиться виносити назовні, що призводить до додаткових витрат та бюрократичної тяганини з документами.

Перед початком реставрації ми проводимо архівні дослідження. Вони потрібні, аби точно дізнатися, яким був оригінальний вигляд будівлі, адже деякі зміни можуть бути непомітними. Так сталося з надбудованим верхнім поверхом, який попередні виконавці робіт планували відновлювати разом з будинком. Проте ми з’ясували, що раніше цього поверху не було.

Перед початком реставрації під час обстеження будівлі виявили проблеми з комунікаціями та техногенну аварію. Через це один кут дому просів нижче за інший, а всі конструкції споруди визнали аварійними. Тому спершу довелося провести протиаварійні роботи, які завершили в 2020 році, після чого розпочалася реставрація. Наша компанія тоді як раз прийшла на об’єкт. 

Реставраційні робити мали б тривати чотири роки, але у 2020 році почалася пандемія, а далі – повномасштабна війна. Тож робота суттєво сповільнилася і зараз, на жаль, спрогнозувати час завершення неможливо. Ще й на кожному етапі з’являються нові завдання. Думаю, що реставрація триватиме ще декілька років.

Про фасади і зовнішній вигляд будівлі

Завершити фасадні роботи ми плануємо до кінця літа, якщо не станеться непередбачуваних ситуацій. З іншого боку будівлі, який виходить у двір, фасад – цегляний. Його зовнішній вигляд спотворений нашаруваннями попередніх ремонтних робіт, вся лицьова поверхня цегли майже зруйнована, що сильно ускладнює процес реставрації і повернення фасаду початкового вигляду, але ми працюємо над цим. Наші візуалізації максимально наближені до історичного вигляду будинку. Ніяких великих змін, як от поява додаткового поверху, точно не буде. 

Найбільшим викликом став надбудований четвертий поверх. При погодженні проекту з Департаментом культурної спадщини надбудову рекомендували демонтувати, аби зберегти цілісний візуальний ансамбль та композиції фасаду будівлі. Компромісним рішенням для збереження квадратних метрів став мансардний поверх. Ніяких додаткових поверхів у будівлі не буде. 

Тому кожен наш крок під контролем фахівців. Всі барельєфи, які доводилося знімати, маркувалися і вивозилися на зберігання.

Найближчим часом планують поставити вікна – задля збереження автентичного вигляду вони будуть дерев’яними, а не пластиковими.

Про інтер’єри та ліпнину

Всередині будинку планують облаштувати офісні приміщення. Весь декор і ліпнина повернемо до першочергового вигляду. Ми намагаємося відновити історичне планування, але інтер’єрні роботи лише починаються. 

Оригінальні елементи декору збереглися на 99%. Найбільша складність полягає у великій кількості ліпнини з безліччю деталей, яку потрібно відновлювати. Тож ми розробили окремий проєкт, де розкреслили всі приміщення з кожним елементом. 

Зараз орендується величезне приміщення, куди звозяться всі елементи для тимчасового зберігання. Сам процес демонтажу був нелегкою і кропіткою працею, його здійснила інша команда ще в 2018 році. Спершу створювалася маркувальна схема, куди заносився кожний елемент, який мав демонтуватися. Фіксувалися його місце, вигляд, розмір. Потім надавалося відповідне маркування. Далі елементи вирізали та знімали, після чого обережно загортали і транспортували до місця зберігання. Там все також промарковане та підписане.

Про команду фахівців, які залучені до реставрації

Проєкт реставрації розробляла команда нашого архітектурного бюро. Над різними частинами декору, зокрема фасадною та інтер’єрною ліпниною, працюють різні спеціалізовані фахівці. 

Загалом, великої кількості людей на роботах з реставрації не задіяно, але процес якісної реставрації не може бути швидким. Ця робота цікава тим, що потребує постійної залученості. Ми не можемо просто зробити проєкт, віддати і забути про нього. Весь час доводиться вносити якісь зміни у процесі та доопрацьовувати технології. 

Часто з’являється потреба звертатися до старших колег за порадами. Адже реставрація – це достатньо складний процес і постійно виникають непередбачувані ситуації. Коли наша компанія тільки починала працювати на об’єкті, ми звернулися до відомого у Києві архітектора й реставратора Георгія Духовичного. Він став нашим науковим керівником і ми разом проаналізували усю ліпнину. Проте, на жаль, повноцінно долучитися до проєкту Георгій не встиг. Оскільки у 2020 році почався карантин, а через два роки його не стало.

Також замовник залучав фахівців із Німеччини. Була складна ситуація з гідроізоляцією будівлі, тож разом з представниками компанії Remmers уклали угоду та профінансували спеціаліста. А ще замовник привозив архітектора-реставратора з Польщі, у якого великий досвід роботи з фасадами.

Історичного консультанта у нас немає. У процесі реставрації таку функцію часто виконує науковий керівник. Раніше це мав бути Георгій Духовичний, але наразі цим займаюсь я. Якщо виникають питання – завжди звертаємося до фахівців у цій галузі. 

Наша майстерня спеціалізується на роботах з реставрації. Я понад 20 років займаюся цією справою. Починав працювати у Київському інституті реставрації, а головні фахівці моєї майстерні теж вихідці звідти. Проте зараз роботи на більшості наших об’єктів призупинені через воєнні дії. 

Загалом, серед подібних проєктів з реставрації у нашої команди є будівлі Києво-Печерської лаври, 300-річна пам’ятка міста Ніжин у Чернігівській області, будинок  Київської консерваторії (Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського – ред.), Драматичний театр ім. Івана Франка, будівля КМДА, об’єкти на вулиці Жилянській тощо. 

Про економічну вигоду та вартість
реставрації історичних будівель

Реставрація потребує колосальних коштів, адже до реставраційних робіт потрібно залучати кваліфікованих фахівців, використовувати спеціалізовані матеріали і технології.

Чому складно порахувати? На відміну від будівництва житлового багатоквартирного будинку, де існує чітко виведена вартість квадратного метра, зробити аналогічні підрахунки для реставрації пам’ятки – неможливо. Тому що стан кожної історичної будівлі абсолютно різний. І в процесі дослідження та робіт можуть з’являтися нові проблеми. Наприклад, стільки коштів, скільки закладалося загалом на реставрацію, може піти лише на підсилення будинку. Тому в процесі робіт кошторис проєкту постійно коригується.

Тоді виникає запитання що ж можуть отримати компанії, які вкладаються у реставрацію пам’яток. З мого особистого досвіду, як це відбувається у Європі – меценатством займаються насамперед заради підтримки іміджу. Світові компанії сприймають відновлені пам’ятки як показник відповідного рівня та статусу. Залишаючи пам’ять про себе у центрі міста за допомогою відреставрованої історичної будівлі, вони здобувають певний престиж серед конкурентів. 

Інвестор проєкту, Богдан Батрух, окремо наголошує, що докладе всіх зусиль, щоб відновити пам’ятку та повернути її місту, скільки б це не коштувало.

Про доцільність реставрації
історичних пам’яток під час війни

Чи є сенс займатися відновленням пам’яток під час війни – сказати важко. У нас реставрація історичних будівель зазвичай фінансуються державою, оскільки не так багато бізнесів готові у це вкладатися. Державні кошти – це 80% наших об’єктів, тому з початком повномасштабної війни майже всі наші проєкти були призупинені. 

Але з іншого боку, з кожним роком стан пам’яток суттєво погіршується. Тож їхнє відновлення не можна відкладати надовго. Ще й вартість реставрації постійно зростатиме. А деякі будівлі взагалі отримують пошкодження внаслідок обстрілів. Наразі, за нашим аналізом, понад 200 українських пам’яток серйозно пошкоджені чи повністю зруйновані через російські атаки. Тому їх, як мінімум, потрібно консервувати. 

Хорошим варіантом є співпраця держави та бізнесу для збереження культурної спадщини. Тобто було б добре розвивати державні програми залучення меценатів. 

Але проблема в тому, що такі програми сьогодні важко реалізувати через відсутність законодавчих норм. А зміни у законі потребують багато роботи, що у воєнний час здійснити дуже складно. 

Тому єдиний варіант на сьогодні, який я бачу, це залучення іноземних інвестицій і грантів. Нам дуже допомогло б, якщо інші країни спрямували б фінансову підтримку хоча б на консервацію пам’яток. Зараз деякі такі проєкти в країні уже відбуваються – наприклад, відновлення Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського коштом іноземного мецената.