Кенія стала для західних вчених тестовим майданчиком для проведення економічних експериментів, покликаних віднайти найефективніші способи боротьби з бідністю. Однак не всі ці дослідження є етично бездоганними, йдеться у матеріалі Economist.

Запозичення з доказової медицини

Благодійна організація GiveDirectly займається прямими виплатами на руки (direct cash transfers). Ідея полягає в тому, що люди у скруті самі краще знають, як розпорядитися грошима, тож пряма грошова допомога дієвіша, ніж інші види. З 2009 року організація передала понад 700 мільйонів доларів понад півтора мільйона людей безпосередньо на руки.

Для вимірювання ефективності тієї чи іншої форми допомоги проводять рандомізовані контрольовані дослідження (РКД). Цей метод використовується у медичних дослідженнях, але років двадцять тому його перейняли й економісти. На відміну від медичних тестів, в економіці такі дослідження не можна зробити подвійно засліпленими.

Представників покоління вчених, які останні два десятиліття займаються РКД, називають рандомістами. У 2019 році троє провідних рандомістів — Майкл Кремер, Естер Дуфло та Абхіджит Банерджі отримали Нобелівську премію з економіки за використання методу для виявлення найдієвіших методів боротьби з бідністю.

Як це відбувається?

Дослідними майданчиками виступають бідні країни, й Кенія вважається привабливим середовищем завдяки меншій кількості обмежень, порівняно з іншими африканськими державами. Експерименти зосереджені у західних округах Сіая та Бусіа — наразі щонайменше 270 сіл.

Скажімо, дослідники хочуть перевірити, який ефект має роздача москітних сіток або мобільних телефонів. Ці речі передають кожному члену випадково обраної громади — експериментальної групи, — в той час, як контрольна група не отримує нічого. Спостереження над обома групами може тривати роками, а то й десятиліттями, потім результати порівнюють.

Наприклад, у селі Окела-Сі 137 домогосподарств отримали по тисячі доларів, які могли витратити на що завгодно. Ця сума приблизно вдвічі перевищує середнє річне споживання на душу населення. 45-річний Пітер Отедо, батько шести дітей, зміг побудувати новий будинок і налагодити господарство, й оскільки його дружина має постійну роботу прибиральниці, сім’я змогла відправити всіх дітей до школи.

Натомість їхній сусід Моріс Маренді, не отримав нічого. Він належить до контрольної групи. Вдівець із трьома дітьми досі живе у халупі з глини та палиць. Телефон він заряджає в сусідів, а в туалет ходить на вулиці. Четверта дитина померла від хвороби нирок, на навчання молодшого сина немає грошей.

Протягом семи років до обох груп в селі навідувалися дослідники збирати дані: проводили опитування та збирали зразки слини, щоб виміряти рівень кортизолу. Приходили з невеликими подарунками: коробкою печива, пакетом рису тощо.

Образи та похибки

Поступово, зі збальшенням експериментальних сіл, почали виникати проблеми. Групи стали змішуватися між собою: так, люди з одного села ділилися грошима з сусідами з контрольних груп потай від дослідників.

Виникала напруга через соціальне розшарування, — адже люди на власні очі бачили, як відрізняється життя сусідів, яким посміхнулася удача алгоритму рандомізації. Дехто казав, що гроші прокляті й ті, хто їх отримує, перетворюється на змію. Дехто ображався і нарікав, що роками не може потрапити до груп, які отримують вигоди, — тільки до контрольних.

При цьому ті, хто опиняється у контрольній групі, так само є учасником дослідження й витрачає свій час на анкети та аналізи, однак не отримує нічого, крім невеликих подарунків у вигляді пакету з рисом.

Деякі експерименти були етично сумнівними відпочатку. Так, у 2018 році Світовий банк разом із місцевою водопостачальною компанією вирішили відключити воду низці будинків у нетрях Найробі, які не сплачували рахунки, бажаючи перевірити, чи мешканці таки заплатять і чи протестуватимуть. В результаті сотні родин опинилися без доступу до чистої води потягом тижнів, а то й місяців, навіть не підозрюючи, що беруть участь в експерименті. Крім відсутності згоди на участь, що є засадничою для подібних тестів, критики вказували й що дослідження не містило жодного елементу благочинності.

Часом РКД використовують для отримання результатів, які не повідомляють геть нічого нового: наприклад, одна група авторів дійшла висновку, що дівчата в селах Афганістану більше схильні ходити до школи, якщо в селі є школа.

Користь

Однак навіть критики визнають, що РКД можуть бути корисними, якщо їх проводити правильно та коректно тлумачити результати. Так, дослідження допомогли зрозуміти, як люди можуть вирватися з пастки бідності та як фінансові труднощі знижують продуктивність праці.

Організація GiveDirectly скоригувала деякі свої методики: більше не збирає слину на аналіз, а ще — домоляється з контрольною групою про те, що після завершення експерименту винагородить учасників грошима.

Одне з досліджень, які проводив, зокрема, Майкл Кремер, показало, що роздавання глистогінних таблеток у школах зрештою підвищило успішність учнів. Завдяки отриманому підтвердженню уряд Кенії запровадив відповідну програму з безкоштовної дегельмінтизації.

Заснований Дуфло та Банерджі фонд порахував, що за останні 15 років понад 600 мільйонів людей у світі покращили своє становище завдяки програмам, що їх запроваджували на основі проведених РКД.