Фортифікації на Харківщині: чи будували вздовж кордону укріплення «в мінус три поверхи»?

Після початку російського наступу на Харківщині стали лунати звинувачення у відсутності фортифікацій вздовж кордону. У 2024 році уряд виділив понад 20 мільярдів гривень на створення укріплень, із яких майже чотири мільярди отримала Харківська область. Президент Володимир Зеленський заявляв, що Україна будує дві тисячі кілометрів фортифікацій у три смуги.

Зранку 10 травня російські війська почали проривати лінію оборони у Харківській області. Посилилися обстріли прикордонних населених пунктів. Росіянам вдалося зайняти декілька сіл. Зараз тривають бої на околицях міста Вовчанськ. Із прикордоння евакуюють тисячі людей.

Одне з найгучніших звинувачень днями висловив Денис Ярославський, військовий підрозділу, що воює на вовчанському напрямку, колишній поліцейський і кандидат у мери Харкова. Його допис у фейсбуці поширили тисячі разів.

«Першої лінії фортифікацій і мін просто не було. Ворог вільно увійшов у сіру зону, по всій лінії кордону, яка в принципі не повинна була бути сірою! За два роки на українському кордоні повинні були стояти бетонні укріплення в мінус три поверхи! А не було навіть мін. Ми приходимо до думки, що це або шалене злодійство, або навмисний саботаж!» — написав він.

У Міністерстві оборони наголошують, що фортифікації будують у три рубежі, — й перший рубіж, розташований у півтора-шести кілометрах від кордону з Росією, утримують та обладнують власноруч військові підрозділи. Там про використання важкої техніки та залізобетонних споруд не йдеться.

«Інформаційні вкиди щодо можливості обладнати триповерхові бетонні споруди під вогневим впливом противника, м’яко кажучи, є абсурдними», — заявив голова адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міноборони Олександр Яковець.

Найбільш підготовленим є третій оборонний рубіж, який облаштовують на відстані від 17 до 35 кілометрів від кордону. Будівництво замовляють обладміністрації, працюють цивільні підрядники і фахові інженери. Там використовують залізобетонні споруди та засоби інженерного озброєння.

Саме ці укріплення — «зуби дракона», протитанкові рови, опорні пункти, бліндажі — показував у березні голова Харківської ОДА Олег Синєгубов.

На другій лінії оборони основним матеріалом є дерево, а не бетон, як показує DW у квітневому сюжеті. Це переважно траншеї та бліндажі з дерев’яним перекриттям. Тут працювати небезпечніше, тому будують не цивільні підрядники, а інженерні війська, які мають значно менше працівників і техніки.

В адміністрації Вовчанська, за який зараз тривають найзапекліші бої, пояснюють, що будувати фортифікації під постійними обстрілами було вкрай важко, адже місто розташоване у чотирьох кілометрах від російського кордону.

«Все було побудовано. Але, можливо, не так щільно. Вовчанськ після деокупації півтора року перебуває під постійним обстрілом, і мінометів, і артилерії», — заявив Радіо Свобода начальник Вовчанської міської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі.

Як коментують прорив росіян експерти?

Інститут вивчення війни (ISW) у своєму звіті вказує, що наступ Росії на Харківщину є наслідком позиції Заходу, який не схвалює використання Україною західної зброї для ударів по цілях на території Росії.

Олександр Мусієнко, керівник центру військово-правових досліджень, вважає, що під час наступу росіян на Харківщині далися взнаки передусім нестача систем ППО та нестача боєприпасів, а не брак фортифікацій.

«Ворог має тотальну перевагу в повітрі. Будь-які фортифікації руйнуються КАБами. Тому не вдалося їх убезпечити без прикриття системами ППО. І тому вирішили на цьому відтинку створювати оборонні рубежі дешо глибше, щоб вони були недосяжні принаймні для вогню артилерії», — повідомив Мусієнко Радіо Свобода.