Від початку повномасштабного вторгнення РФ ворог зруйнував або пошкодив в Україні понад 250 тисяч житлових будівель, до 4 тисяч шкіл, понад тисячу лікарень та багато інших цивільних об’єктів. Урбіцид та руйнування міст під час війни – одна з ключових стратегій Росії. 

В Україні налічується вже з десяток повністю зруйнованих та непридатних до життя міст, ще більше таких селищ. Політики та активісти безперестанку говорять про перспективи відбудови, та якою вона має бути?

Про те, як правильно будувати міста і чому варто навчитися українським архітекторам, розповіла Катерина Ярова, засновниця та головна архітекторка бюро IK-architects.

 Катерина Ярова, засновниця та головна архітекторка бюро IK-architects

Чому потрібно будувати міста правильно?

Для того, щоб в майбутньому отримати комфортні для життя міста чи села, які можуть розвиватися та адаптуватися під сучасні потреби, міська та центральна влада мають ставити у пріоритет відповідальне проєктування та містобудування. Воно має враховувати виробництво, економіку, транспорт, рекреацію тощо. 

Українські міста проєктувалися давно й відтак, сучасне містобудування не завжди відповідає потребам та стилю життя сучасного суспільства. 

«Це легко зрозуміти, уявивши місто як людину – у нас є різні цикли віку, а відтак і потреби: інший одяг, взуття, медикаменти тощо. Так само і в містах. Вони ростуть, розвиваються та час від часу, як і люди, потребують декомпозиції», — пояснила архітекторка.

Населення великих українських міст, наприклад Києва та Харкова за останні 20 років зросло заледве не вдвічі. Розуміючи це, міста потрібно проєктувати з адаптивною та гнучкою системою розвитку й загальним баченням бажаного результату.

Зрозуміло, що багато українських міст зараз частково або повністю зруйновані, тож їхній розвиток стоїть на паузі. Та це найвдаліший час, аби створити стратегію майбутнього розвитку. Слід визначити, яким чином туди залучатимуть мешканців для відновлення та що їм запропонувати, аби вони лишилися.

Наприклад, Харків, свого часу взяв вектор на розвиток освітніх кваліфікацій мешканців – у місті будувалися університети, школи та альтернативні навчальні заклади. Завдяки цьому рішенню, з часом, у Харкові сформувався потужний ІТ-кластер, і місто проявило свій науково-технічний потенціал.

Для того, щоб продовжувати розвивати науково-технічний потенціал, нам потрібно будувати офісні приміщення, піклуватися про транспортну інфраструктуру та логістику. У місцевому аеропорту мають бути коворкінг та ком’юніті-хаб, створюючи зручні умови для роботи.

Обравши напрямок, можна проаналізувати, які потреби має місто і яким чином воно розвиватиметься. Таке рішення дозволить місту залишатись зручним для мешканців і через 50 років. Містобудування – це не спринтерський забіг на 100-метрівку, а марафон. Не можна розраховувати, що внаслідок ухвалених рішень зараз, через рік ми матимемо кардинально різні результати й показники.

Роль архітектора у відповідальному містобудуванні 

Архітектори-містобудівники мають розробляти загальну концепцію розвитку населеного пункту. Їх роботою є раціональне планування та зонування міста, що сприятиме його поступовому розвитку. 

Результати грамотного зонування на практиці можна побачити в європейських містах. Гарно продумані містобудівні карти призводять до того, що всі райони впорядковані та повʼязані між собою, вони економічно зростають і розвиваються. З погляду логістики, нам варто придивитися до 15-хвилинного міста – концепції планування, в якій до місць повсякденних потреб і послуг, таких як робота, шопінг, освіта, можна легко дістатися за 15 хвилин пішки, на велосипеді чи громадському транспорті з будь-якої точки міста. Хорошим прикладом є Копенгаген – там більшість логістичних потреб мешканців закривається за допомогою громадського транспорту.

Тренди

Основа усіх сучасних трендів — прагнення створити людиноцентричне місто. Архітектура має бути співрозмірна людині, а транспортні шляхи — комфортними. В українських містах всі розваги та більшість робочих місць знаходяться у центрі міста, в той час, як люди живуть на периферії. Такий спосіб життя є наслідком некомпетентного планування міста.

• Розвиток громадського транспорту

Значною проблемою більшості українських міст є транспортний колапс. Розвинена мережа громадського транспорту є ключовим трендом відповідального містобудування, адже вона дозволяє містянам фактично виключити користування автівкою. 

Звісно не вдасться обійтися без підвищення вартості проїзду: в Україні ціни сильно занижені відносно відстані, які пасажири долають громадським транспортом. Окрім цього, конче необхідно перевести транспорт у комунальну власність, не має бути приватних маршруток. І наостанок: важливо активно створювати умови для використання самокатів й велосипедів, як от побудувати велодоріжки.

• Екологічна стійкість

Екологічно-стійка архітектура прагне звести до мінімуму негативний вплив будівель на довкілля. Це відбувається шляхом поміркованості у використанні матеріалів й енергії та розвитку простору.

В Україні є багато власників бізнесу, які підтримують сталий розвиток та використовують альтернативні джерела енергії. З початку повномасштабного вторгнення, внаслідок великих руйнувань енергосистеми, питання стало особливо актуальним. Тут можна поєднати два кейси: адаптацію українців до війни та загальні світові тенденції по сталому розвитку, збереженню екології й зменшенню кількості викидів CO₂.

Фотовольтаїка (сонячні панелі) на фасаді школи в Копенгагені

Про сталий розвиток, як один з найголовніших чинників нашого майбутнього, потрібно говорити ще змалку. Зокрема, варто впровадити в шкільну програму вивчення принципів сталого розвитку. Також важливо говорити про відновлювальні джерела енергії та давати приклад дітям – зокрема, показувати, як збирати дощову воду для подальших потреб. Привчаючи принципам сталого розвитку з дитинства, ми зможемо виховати покоління, для яких такі звички стануть невіднятною частиною життя.

• Інтеграція технологій 

Завдяки технологічному прориву, зараз ми можемо реалізовувати великі проєкти, інтегруючи сучасні технології, наприклад доповнену реальність. Ми можемо розвивати наші простори, завдяки колабораціям з іншими містами, переймаючи їхній досвід та практику. Технологічний розвиток має бути ключовою метою містобудування. 

Використання AR VR в архітектурі

• Інклюзивність просторів

Інклюзивність – це найактуальніший для України тренд. На жаль, ще з часів Радянського Союзу питання інклюзивності прагнули оминати, відокремлюючи людей з інвалідністю від суспільства. Зараз у будь-якому об’єкті на етапі проєктування необхідно планувати безбар’єрний простір. На щастя, сучасні технології вже дозволяють робити вхід до під’їзду без трьох сходинок.

«Якщо ви архітектор чи навіть дизайнер інтер’єрів, задумайтесь над тим, що всі ваші об’єкти мають враховувати норми інклюзивності. Це не супердорого, це не завжди займає багато місця, але це питання комфорту мешканців та вашої відповідальності», — пояснила Катерина Ярова.

Звісно, крім цього, треба впровадити методи реалізації інклюзивних просторів у вже присутніх об’єктах.

Альбом безбарʼєрних рішень від Big City Lab

Антитренди

В основі антитрендів лежить корупція. Саме через неї з’являються об’єкти, що не відповідають заздалегідь визначеному зонуванню: висоті забудови району чи його функції. 

«Якщо не зупинити корупцію — ми можемо отримати такий собі Лас-Вегас. Коли можливості забудовників дозволяють керуватися не законами, а принципом «у кого гроші, той музику і замовляє», — прогнозує архітекторка.

• Нехтування первісним виглядом фасадів

Пройшовши по центру українських міст, можна побачити засклені балкони та кондиціонери на фасадах. В Україні має функціонувати правова система, яка попереджала б незаконні надбудови та змушувала людей, які реалізують незаконне будівництво (від балконів до будинків) нести відповідальність.

• Знесення замість реновації

У межах українських міст, навіть неподалік від центрів, є багато промислових об’єктів, що вже не функціонують, як от колишній завод «Арсенал» у центрі Києва. Ці об’єкти не варто зносити чи просто закидати, вони підлягають реновації. Відновивши будівлю та змінивши її функцію, колишній завод можна перетворити у корисний та цікавий для містян простір.

Складнощі післявоєнної відбудови

Фундаментальною проблемою залишається відсутність стратегії, запевняє архітекторка. Не треба одразу бігти та будувати абищо, як це було у березні-квітні 2022 року. Необхідно визначити, що саме ми будемо відбудовувати: проаналізувати території та визначитися з вектором напрямку розвитку міста.

Ми, переконана Катерина, не маємо все зробити “як було”. Змінилися жителі, з’явилися вимушено переселені особи, а відтак — змінилися потреби. Перед відбудовою потрібно розробити стратегію розвитку на наступні 30, 40, 50, 100 років.

«Кожен архітектор, на мій погляд, має ставити собі питання: чи цей об’єкт, ЖК або мікрорайон може бути нашою спадщиною через 10, 20, 50 років?», — наголошує експертка.

Приклади для наслідування

Серед європейських міст зразками відповідального містобудування є Копенгаген, Амстердам та Роттердам. У них гарно реалізована концепція людиноцентричності. Тут немає висотної забудови. Усі ЖК мають відкритий тип, водночас жителі розуміють зони своєї території та дбають про неї.

У цих містах люди не стоять у заторах по півтори години, аби дістатися на роботу чи додому. Великі навантаження на транспортну систему у час пік, є як і в Україні. Втім, у цих містах гарно розвинена загальна сітка громадського транспорту, спроможна закрити потреби більшості людей. 

Містяни мають великий податок на машину, тому користування та обслуговування авто – задоволення не з дешевих. Проте, мешканці мають альтернативу. Наприклад в Амстердамі, є хороші кейси поєднання декількох стратегічно важливих об’єктів транспортної інфраструктури в один «транспортний центр» – з метро можна перейти на залізничний вокзал та автовокзал, скориставшись ліфтом чи ескалатором. Такі приклади – мотивація досліджувати європейський досвід та залучати місцевих архітекторів, аби реалізувати подібні проєкти в Україні.

Важливим також є дбайливе ставлення до історичних об’єктів і правильна інтеграція сучасної архітектури в їхній ландшафт. Тобто, потрібно не створювати бутафорію колись знищених будівель, а вписати нові форми у старі вулиці. Потрібно дати можливість сучасним архітекторам проявити себе. Вдалим прикладом такого концепту я вважаю «Театр на Подолі» у Києві.

Для цього важливо розробити зонування: поверховість, функціональне призначення територій тощо. У цих рамках архітектори зможуть створити нові рішення. Таким чином ми знайдемо унікальну особливість поєднання довоєнної та повоєнної історії України та побудуємо спадщину, якою пишатимемося.