Журналістка «Хмарочоса» намазала йогурт на вікна від сонця й ось що вийшло

Минулої п’ятниці ми знайшли новину з порадою від британського інженера Тома Грінхілла, автора посібника Heatwave Toolkit із пропозиціями дешевих DIY-рішень для охолодження оселі, та опублікували на сайті. Він радить нанести на вікна тонкий шар йогурту, який слугуватиме як плівка-фільтр від сонячних променів. Ми подумали, що це цікаве й несподіване рішення, яке в деяких читачів, імовірно, викличе усмішку. Однак сталося не так, як гадалося: реакція виявилася значно різкішою, аж до відвертого хейту, дехто навіть заявив, що відписується.

Я відразу вирішила, що спробую зробити це в себе. Насправді я давно шукала подібний лайфхак із низки причин. Я живу у зйомній квартирі й не маю жодної гадки, скільки тут лишатимуся. На тлі витрат, які з’їв мій переїзд і облаштування нової оселі, мені стало шкода грошей на блекаут-штори, тим паче зовнішні ролети. Мені здавалося, я вичерпала свій фінансовий ліміт на тимчасове житло. Я задумалася про сонцевідбивну плівку на вікна, однак власниця дала зрозуміти, що не надто схвалює втручання у приміщення, що лишають сліди. Як повідомив гугл, плівку зі скла зняти реально, але це може виявитися непросто.

Тож я купила малярний валик (близько 80 грн) та йогурт (його вартість важко підрахувати, бо більшу частину я з’їла) і намазала на два віконних скла. Хоч автор ідеї каже, що будь-який йогурт підходить, із мого досвіду краще брати жирний і густий. Безлактозний виявився зарідким, не намазувався рівним шаром і розбризкувався. Краї скла у процесі фарбування варто заклеїти стрічкою, аби потім не вимивати залишки зі щілин. Утворена плівка швидко висихає, не пахне, і матова текстура виглядає пречудово, — наче напівпрозорий папір-калька. Не можу нічого сказати щодо комах, бо до мого одинадцятого поверху вони і так не долітають, а крім того, на вікнах стоять москітні сітки. Також складно оцінити ефективність: за відчуттями, сусіднє скло нагрівається сильніше, ніж те, що вкрите йогуртовим шаром, але тут потрібні повноцінні вимірювання. Принаймні для кухні, де взагалі немає ані завісок, ані кріплень для них, це справді геніальна знахідка.

Звісно, що таке рішення — для своєрідної аудиторії, до якої належу я. Наприклад, я не користуюся засобом для миття посуду і синтетичними губками, надаючи перевагу люфі, соді та марсельському милу. Одяг, посуд і меблі намагаюся купувати у секонд-хендах, вінтажних магазинах і на блошиних ринках.

Й усе ж — звідки обурення, яке викликала пропозиція наносити йогурт на вікна? В «Есеї про відразу» французько-болгарська психоаналітикиня Юлія Крістева згадує огиду дітей до молочної плівки — «безневинної, як сигаретний папір, жалюгідної, як обрізки нігтів». Відраза до зіпсованих продуктів (а ферментація — також свого роду псування), — найархаїчніша з форм відрази. Людина стверджується у своєму існуванні, проводячи кордони між власним тілом і об’єктами, які до нього не мають належати, з відразою їх відкидаючи. Із віком кордони укріплюються, ми стаємо впевненішими і починаємо любити те, що ненавиділи у дитинстві: буряк, цибулю, часник. Але деякі кордони лишаються, наприклад, між їстівним і неїстівним. Так, для окремих людей неприпустимо мити посуд у ванній. Припущу, що ідея з йогуртом викликала саме таку, архаїчну форму відрази.

Що робити, якщо цей текст не переконав вас? Нічого. Не мажте йогурт на вікна. Це тільки в радянських дитсадках примушували пити молоко з плівкою.