Майже у кожному великому місті України досить легко впізнати будівлю, в якій працює адміністрація. Це й не дивно – їх всі проєктували хоч й унікальними, проте за певними єдиними правилами. Ставлення до таких будівель різне – хтось бачить лаконічність та функціональність, інші ж радянщину та консервативність. Після повномасштабного вторгнення Росії частина українців почала ставитись до всього, що пов’язано з радянською історією, різко негативно, вбачаючи в цьому спільне з Росією минуле, про яке хотілось би забути.

Яскравим прикладом такої адміністративної будівлі є приміщення Миколаївської обласної держадміністрації. У березні 2022 року російська ракета влучила в будівлю, знищивши частину споруди. Від тоді питання цінності цієї будівлі стало як ніколи актуальним – наразі активно вирішується чи варта вона відновлення. «Хмарочос» поспілкувався з експертами у сфері архітектури та мистецтвознавства про роль адміністративних будівель у радянські часи, унікальність та подібність, а також про їх цінність.

Будівництво адміністративних будівель

У Радянському союзі адміністративні будівлі називали будинками Рад, в них розміщувались обласні, окружні, районні та міські комітети. Спеціаліст з історико-культурної спадщини Департаменту культури і туризму Запорізької міськради Павло Кравчук, розповів, що розвиток типології будинків Рад реактуалізувався у 1970-80-х роках у зв’язку з вирішенням однієї з чільних містобудівних проблем того часу – формування центрів міст, їх архітектурно-художнього образу. До того часу головні ресурси були спрямовані на житлове будівництво, а вже після цього постало питання щодо великих громадських комплексів.

«Тут треба віддати належне щодо певної черговості при реалізації загальноміського розвитку, вона дотримувалася», – зазначає Кравчук.

За словами Павла, адміністративні будівлі даної типології, як правило зводили для регіональних центрів за індивідуальними проєктами і розроблялись організаціями, які обслуговували відповідну територію. 

Подібність адміністративних будівель

Музейний фахівець та архітектурознавець родом з Херсона Сергій Дяченко пояснює, що адміністративні будівлі здаються нам між собою схожими здебільшого через створення певного художнього образу адміністративної будівлі Радянської влади. 

«Цей художній образ диктувався схожими принципами, такими, як, наприклад, демонстрація ведучої ролі цієї будівлі в ансамблі центральної адміністративної площі, демонстрація сили та міцності влади. Й нарешті цей образ складався з певного наслідування античній храмовій архітектурі, адже сама ця традиція викристалізувалась в часи сталінського класицизму», – розповідає Дяченко.

За словами мистецтвознавиці та кураторки проєкту Soviet mosaics in Ukraine Євгенії Моляр, адміністративні будівлі, побудовані в радянський час, дійсно схожі між собою. Причина подібності – схожий функціонал. Проте Євгенія радить розглядати не лише будівлю, а комплекс площі, на який зазвичай їх розміщували.

«В радянській час міські площі були такими квазіпублічними просторами. Одна із найважливіших функцій публічного простору – це взаємодія суспільства, громадян, можливість вільного висловлювання громадян. А в радянський час це був квазіпублічний простір, тому що, звісно, ніякого незаангажованого висловлювання, і єднання, й комунікації громадян неможливо було допускати. Тому ці площі відігравали роль місця для «свіданія власті з народом».

«Тобто це була офіційна репрезентація влади, офіційна репрезентація народу в такому форматі, який мав бути й міг бути дозволений», – пояснює Євгенія Моляр.

Експертка каже, що це і є причиною специфічності архітектури адміністративних радянських будівель. «Тобто треба було показати владу, показати її могутність. Показати, підкреслити нікчемність людини, що вона це просто частина системи, частина суспільства підвладного», – наголошує вона.

Моляр пояснює, що архітектура формує поведінку та стиль життя людей, які там живуть або знаходяться. Тому, наприклад, в адмінбудівлях, які будувались в радянські часи, ніколи не робили кімнати для очікування. За словами Євгенії, це пояснюється тим, що коли людина приходила до влади, вона мала стояти під дверима і чекати, поки її запросять.

«Якогось такого комфортного перебування звичайної людини там не передбачено, тому що це протирічить ідеї тоталітарної влади. Людина має приходити просити, чекати, відчувати себе незручно. Тобто ці приміщення зручні тільки для тих, хто знаходиться в самих кабінетах. Той, хто приходить з вулиці, не може там перебувати, йому там некомфортно. І ці площі, комплекси зберегли в собі функцію – робити людині некомфортно, щоб вона не проводила багато часу в публічному просторі, щоб не збиралися люди, щоб не народжувалися якісь низові об’єднання людей, тому що вони були небезпечними», – розповідає Моляр.

За словами Сергія Дяченка, в таких адміністративних будівлях виокремлювалося особливе місце для республіканських символів, для годинника, який символізував цілодобову «опіку влади над народом», прораховувалося місце для флагштока. 

Особливими важливими складовими таких будівель була велика актова зала та їдальня з усім необхідним супроводом технічних приміщень, холодильників, кухні, підвозу, розповідає Дяченко.

«Ще ці будівлі відігравали роль білбордів для величезних транспарантів з різними закликами чи святковими привітаннями, портретами вождів та прапорів, або для вертикальних червоних хоругв. Зараз це виглядає дивним, але архітектори приділяли цьому окрему увагу», – зазначає Сергій Дяченко.

Проблеми радянських адмінбудівель

Майже всі адміністративні будівлі, які збудувала радянська влада, розміщені на площах. І саме вони становлять основну проблему для сучасних українських міст – вони занадто великі, некомфортні для перебування та не мають жодного функціоналу.

Гігантські розміри площ також пояснюються радянською ідеологією. Сергій Дяченко розповідає, що масштаб людини для тоталітарних режимів не відігравав аж ніякої ролі. Навпаки, концепція була у тому, аби подавити людину, досягти відчуття «гвинтика» великого механізму, який керується саме з цих високих будівель з колонадами, каже Дяченко.

«Величезні площі створювалися задля проведення велелюдних парадів. Але навіть з урахуванням парадів площа в Миколаєві страждає гігантоманією», – наголошує він. 

Розміри площі, на якій розміщено Миколаївську ОДА, 370 на 160 метрів. Це більше ніж Майдан Незалежності в Києві. У сусідньому Херсоні головна площа міста теж очевидно завелика, але вона рівно вдвічі менше миколаївської – 160 на 160 метрів. 

Щоб зрозуміти, навіщо вони були потрібні, треба звернути увагу на північнокорейський режим, приклади пхеньянських сучасних площ та збори великих людських мас на них, які вишиковуються рядами, однаково вдягаються та махають прапорцями, аби привітати свого вождя, зауважує Сергій. Особливо важливу роль в таких режимах відіграють покази військової техніки та військових парадів. Це точно те саме, що було й на цих площах українських міст півстоліття назад.

«На сьогодні ця особливість радянського спадку є проблемним рудиментом, який необхідно переосмислювати та ревіталізовувати, щонайменше проводити благоустрій засобами озеленення та обводнення», – зазначає Дяченко.

Євгенія Моляр також говорить про цю проблему. Вона розповідає про проєкт, який робили у місті Славутич, в рамках кінофестивалю «86» (щорічний фестиваль кіно та урбаністики в місті Славутич. Відбувався протягом 5 років з 2014-го до 2018 року –  ред.). Проєкт, про який згадує мистецтвознавиця, втілювала група «Пилорама». 

«Саме містечко маленьке, але площа просто гігантська. І вона завжди дуже гнітюче справляє враження. Тобто там ніколи немає людей, вона завжди порожня», – уточнює Євгенія.

Художники, архітектори, урбаністи, які працювали в групі «Пилорама» певний час спостерігали за цією площею. Вони помічали, що люди коли приходять на цю площу, то навіть пришвидшують рух, тобто буквально перебігають її, щоб менше часу там знаходитись.

«Пилорама» зробили мобільну конструкцію вуличних меблів, які повинні були б оживити площу і зробити її публічним місцем. Це була дуже красива конструкція, насправді дуже зручна й активно використовувалась під час фестивалю, розповідає Євгенія. Проте оновлення на площі не сприйняли місцеві мешканці. Тривалий час після фестивалю площа, попри нові конструкції, так само пустувала. Тож меблі з часом перейшли до однієї з кав’ярень.

Ця історія чудово ілюструє проблему, яку створюють гігантські та некомфортні площі у центрі міст.

«Звісно, це досить складне завдання – працювати з такими просторами, зробити їх придатними для сучасного суспільства. Але, мені здається, що в цьому якраз є виклик. Звичайно, дуже просто зруйнувати будівлю ОДА, побудувати там якусь сучасну будівлю, і змінити конструкцію цієї площі, але, звісно, більш цікавим є працювати з тим, що є», – додає Євгенія.

Чим особлива Миколаївська ОДА

Будівля була зведена у 1981 році для Виконкому Миколаївської облради. Розробник проєкту – миколаївська філія «Діпромісто», архітектором виступав Петро Казмирчук.  

Споруда Миколаївської ОДА має значні розміри, адже на час будівництва Миколаїв вже був досить великим містом з населенням 480 тисяч мешканців. 

Є відомості, що за початковим проєктом будівля мала бути ще більшою – 16-поверховою, у вигляді розгорнутої книги. Потім запропонували 9 поверхів прямокутної призми, але з додаванням колонади. Зрештою й колонада не пройшла ухвалення.

Родзинкою архітектурного рішення стало зміщення об’ємної вертикалі сходової клітини на фасаді в лівий бік від центру на таку відстань, аби вона збігалась з віссю головного входу колишньої будівлі Обласного комітету партії, яка знаходилася на протилежному боці величезної площі.

В інтер’єрах, сходових клітинах використано багато художніх  та дизайнерських елементів, виконаних на замовлення художніми майстернями міста: монументальні панно над входом на сходових клітинах, куточках відпочинку, декоративна чеканка в їдальні, люстри, бра, керамічні прикраси у вигляді декоративних ваз чи окремих художніх композицій. Загалом саме це художнє оформлення мало давати уявлення гостям адміністрації про художню специфіку міста та його особливості.

В якому стані Миколаївська ОДА зараз?

29 березня 2022 року у ранковий час, коли в будівлі вже знаходились люди, Росія вдарила по споруді ракетою. У результаті загинули 37 людей. Згодом експерти міжнародного розслідування Truth Hounds повідомили, що в той день по Миколаївській обласній військовій адміністрації було випущено дві крилаті ракети типу «Калібр» з російського фрегата «Адмірал Ессен». 

Внаслідок удару будівля зазнала значних руйнувань та стала непридатною для використання. Наприкінці 2022 року очільник Миколаївщини заявив, що експертизою визначено, що будівля відновленню не підлягає.  А восени 2023 року голова ОВА заявив, що не бачить нагальних потреб зносити будівлю і й розглядають навіть можливість створення меморіалу. Точне рішення щодо подальшої долі приміщення станом на зараз не прийнято.

Цінність адміністративних будівель та чи варто їх зберігати?

Хоча адміністративні будівлі обласного рівня й створювались унікальними, але вони були підпорядковані загально затвердженій ідеї їх архітектурного рішення. Схожість між адмінбудівлями прослідковується у більшості тоталітарних держав.

«Напрочуд схожою була архітектура адміністративних будівель й у нацистській Німеччині, а потім й в країнах «соціалістичного табору». Тепер ми бачимо те саме у новітніх тоталітарних країнах, як, наприклад, в Туркменістані чи у тій самій Північній Кореї. Коли дивишся на адмінбудівлі цих країн виникає дивне відчуття клонування потойбіччя», – розповідає Сергій Дяченко. 

З певною подібністю архітектурних рішень у різних тоталітарних держав погоджується і Євгенія Моляр. За її словами, створення будівель та площ, які «тиснуть» на людину, створюють дискомфорт для пересічного громадянина, й навпаки формують репрезентацію влади і роблять її помітною, це типова властивість архітектурних рішень для тоталітарних держав.

Тож не дивно, що у багатьох людей виникає бажання позбутись подібних споруд, або як мінімум, їх не відновлювати. Проте в інших країнах з тоталітарним минулим до таких архітектурних рішень ставляться з повагою – їх зберігають, як частину власної історії, архітектурних рішень минулого.

Наприклад, у берлінському районі Вільмерсдорф залишилась масштабна адміністративна забудова, яку будували в 30-х роках для керівництва СС, це величезні приміщення й площа. Це виразна, тоталітарна архітектура, яка збережена в автентичному вигляді, розповідає Євгенія. У 1970 роках спроєктували нову станцію метро, павільйон якої став архітектурною родзинкою і різко контрастує з адміністративними будівлями епохи націонал-соціалізму, що оточують площу півколом.

«Це була така творча ідея, як відволікти увагу від нацистської стилістики площі», – пояснює Моляр.

Тож всі експерти переконані, що наше минуле варте того, щоб його зберігати та охороняти.

«На щастя, в нас подоланий тоталітаризм, і я впевнений, що тепер надовго. А без ідеологічного підґрунтя вся ця архітектура, включно з архітектурою епохи сталінізму, перетворюється на архітектурну спадщину й не більше. Радянщина – не перший тоталітарний режим, й на жаль, не останній. Й в історії архітектури ми маємо велику кількість таких прикладів, але ми говоримо про неї лише як про архітектурну спадщину й маємо можливість вивчати за цими архітектурними стилями історію людства, тоталітаризму, а також, що особливо цінно, – віддзеркалення в цій архітектурі проявів спротиву», – пояснює Сергій Дяченко.

На його погляд, будівля Виконкому Миколаївської облради безперечно є важливою пам’яткою архітектури радянського модернізму й заслуговує на захист. Але до всього цього ракетний обстріл 29 березня 2022 року зробив цю будівлю ще й пам’яткою спротиву Миколаєва у російсько-українській війні, пам’яткою того, що Миколаїв став містом-героєм, наголошує Дяченко. 

«На мій погляд, цю будівлю і її страшну рану потрібно зберегти та законсервувати, – існує купа варіантів такої консервації навіть з можливістю подальшого функціонування будівлі», – додає він.

З цією думкою погоджується й Павло Кравчук, і Євгенія Моляр.

«Ця будівля і вся фонова забудова є надзвичайно важливою для розуміння і необхідна для збереження. Тому що, власне, це відображення періоду, воно формується, відбувається завдяки здебільшого цієї фонової забудови того чи іншого часу. Звісно, унікальність цієї площі зараз очевидна через пошкодження, які з’явилися після обстрілу ОДА. І, звісно, це є жахлива краса в цьому, що вона надзвичайно мальовничо виглядає, і вона є якимось неймовірним свідченням, свідченням війни. На мою думку, це те, що варто було б зберегти», – розповідає Євгенія Моляр.

«Це для Миколаєва визначна споруда. Для радянсько-соціалістичного періоду це висококласна будівля з високими техніко-економічними показниками і тому її треба відновити й далі правильно експлуатувати», –  наголошує Павло Кравчук.

Цей матеріал створений ГО «Хмарочос» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.