Як в Англії знесли бруталістську бібліотеку, замінивши на «ТРЦ-казино» (фото)

Колись центр англійського міста Бірмінгем міг похвалитися одним із найзнаковіших взірців бруталізму в архітектурі — Центральною бібліотекою. Тепер на цьому місці скляні офіси, а поряд височіє нова бібліотека, дизайн якої критики порівнюють із торговельним центром або казино у Лас-Вегасі.

Складно знайти інше місто у Великій Британії, яке б так само затято намагалося стерти минуле, як Бірмінгем. І навряд знайдуться приклади, що ілюстрували б це краще, ніж демонтаж Центральної бібліотеки, писав журнал Failed Architecture.

Бірмінгемська центральна бібліотека відкрилася у 1974 році, спроєктована місцевим архітектором Джоном Мейдіном. Споруда на центральній площі Чемберлена, у кварталі під назвою Рай, складалася з двох частин: триповерхової читальної зали та архівів у вигляді перевернутого бетонного зикурата.

Вона вважалася найбільшою недержавною бібліотекою Європи та другою — у Великій Британії за кількістю відвідувачів (понад один мільйон на рік).

Втрачений рай

Це було в часи розквіту Бірмінгема. У 1950-х він перетворився на центр виробництва й ділового життя з мільйонним населенням і практично нульовим рівнем безробіття. На початок наступного десятиліття дохід домогосподарств на 13% перевищував середній по країні — навіть вище, ніж у Лондоні.

Із цим почалася й перебудова міської тканини. Перенаселені вікторіанські нетрі міняли на модерністську утопію. Місто прошивали автомагістралі, найвідомішою з яких стала «розв’язка-спагеті».

Центральна бібліотека задумувалася як частина модерністського громадського комплексу, разом із драматичним театром і музичною школою, також спроєктованими Джоном Мейдіном, низкою комерційних і офісних будівель.

На цій сторінці у Вікіпедії зібрано список споруд Мейдіна, які він проєктував для Бірмінгема: поряд із більшістю стоїть позначка «знесено».

Зародки занепаду, втім, було закладено ще в середині 1960-х. Лейбористський уряд заявив, що Бірмінгем мусить припинити розширятися. Людей переселяли у сусідні містечка, виробництва переміщали до Вельсу та Північно-Східної Англії, будівництво нових офісів просто заборонили. Бірмінгем продовжував живитися з застаріваючої індустрії, передусім автомобільної. У багатоповерхівках, затиснутих шляхопроводами, залишалися переважно літні та незаможні.

Економічна криза 1970-х років стала катастрофою для автомобільної промисловості Бірмінгема. Лише за кілька років ВВП регіону впав з другого місця в країні до останнього, рівень заробітної плати — з найвищого до найнижчого, безробіття зросло до 20%.

Бібліотеку будували до кризи, однак вже тоді спад позначився на планах архітектора: наприклад, замість каменю на фасаді довелося обмежитися залізобетоном.

Модерністська забудова почала асоціюватися з занепадом міста та економічними негараздами.

Нова архітектура

Тепер Бірмінгем намагається йти в ногу з урбаністичними трендами, розвертаючись від автомобілізму до культурного розвитку, зносячи шляхопроводи заради пішохідних бульварів.

Захисники Центральної бібліотеки намагалися внести її до списку архітектурної спадщини, але муніципалітет опирався цьому як міг. Будівлю демонтували у 2016 році. Корпорація, що керує перебудовою Раю, запланувала на її місці офіси та магазини.

У 2013 році за кількасот метрів від приреченої бруталістської бібліотеки збудували нову, за проєктом нідерландського бюро Mecanoo — з золотим фасадом і декоративною решіткою.

Архітектурні критики висловлювали різні оцінки, однак переважно негативні. Так, Олівер Вейнрайт із The Guardian нарік її «сучасним левіафаном», зауваживши, що «у похмурий день її завеликий панцир-обладунок загрозливо нависає над площею»

Роуен Мур із The Observer порівняв нову бібліотеку з розважальними закладами Вегаса та торговельним центром.

Стівен Бейлі з The Telegraph підозрював, що будівля створена не так для читання і навчання, як для реклами. Мовляв, місто погналося за «ефектом Більбао» — коли об’єкт орієнтовано не на функцію, а на зовнішню привабливість. При цьому критик сумнівався, що цей дизайн забезпечить авторам місце в залі архітектурної слави.