Фільм «Квіти України» розповідає про киянку, яка живе з козами серед хмарочосів на Позняках
Забудовники роками намагаються вигнати спільноту, то пропонуючи гроші, то звертаючись до різних інстанцій.
Забудовники роками намагаються вигнати спільноту, то пропонуючи гроші, то звертаючись до різних інстанцій.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 119 днів. За цей час ми опублікували 24962 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
«Квіти України» Аделіни Борець розповідають про киянку, яка продовжує жити у сільській хатині серед житлових багатоповерхівок Позняків. Кінокритик Дмитро Десятерик в огляді для Детектора медіа називає стрічку одним із найкращих документальних фільмів сезону.
«Ми почали фільмувати, коли тривали акції протесту на захист київського будинку-павільйону “Квіти України“, звідти й назва», — зазначає Аделіна.
Свого часу на Позняках переважали одноповерхові будинки, та майже весь приватний сектор зник із початком масової забудови у 1980-ті. Хутір на вулиці Батуринська 12 — єдиний у своєму роді.
У хаті живе Наталія Юрченко. Вона тримає кіз, курей, кролів і одну овечку, доглядає за великим городом.
Окрім Наталії на хуторі живуть двоє її колишніх чоловіків — Михайло (Мішель) і Славко (Котик), син з дружиною і дочкою, а також біженці з Луганської області.
Забудовники роками намагаються вигнати спільноту, то пропонуючи гроші, то звертаючись до різних інстанцій.
«Квіти України» — повнометражний дебют режисерки Аделіни Борець, яка народилася в Маріуполі, закінчила факультет кінорежисури Варшавської Кіношколи та здобула ступінь магістра в кіношколі імені Кшиштофа Кесльовського.
© Хмарочос | 2024
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті