Модерністи перепланували столицю Гондурасу до появи законів про захист пам’яток (фото)

У 1970-х столиця Гондурасу Тегусігальпа зазнала кількох значних перетворень, які мали на меті модернізувати місто, однак спричинили й непрогнозовані наслідки — такі, як втрата історичних пам’яток, йдеться у статті ArchDaily.

Поселення Тегусігальпа з’явилося в середині ХVI століття на місцях золотих і срібних копалень — власне, назва означає «срібні пагорби» мовою корінного населення науатль. До 1960-х років Тегусігальпа залишалася невеликим провінційним містечком, навіть попри злиття з сусіднім Комаягуела. Та ось почався великий притік людей із сіл.

Орган, що тоді виконував функції міської ради, взявся за розроблення генерального плану. Формувати команду містопланувальників доручили архітектору Генрі Мерріаму Веддлу. На той час у Гондурасі не існувало архітектурної школи, й фахівці навчалися за кордоном: у Мексиці, Бразилії й Аргентині. Не дивно, що до роботи над генпланом запросили аргентинців, один із яких, Освальдо Роберто Рамачотті, також розробляв генплан столиці Гватемали та працював в аргентинській Кордобі, де створив першу пішохідну вулицю.

«Метроплан», план метрополії, запровадили у 1975 році. Шість книг документу розписували розвиток Тегусігальпи до 2000 року. Головна ідея полягала у децентралізації: перенесення низки функцій зі старого міста.

Найбільші магазини Тегусігальпи були роташовані центральних кварталах старого міста. Там само — всі урядові установи, такі як Адміністрація президента, Конгрес, Центробанк, всі міністерські будівлі. Старе місто слугувало й транспортним вузлом: всі міжміські автобуси прибували на центральну площу Морасана.

Містопланувальники вирішили, що урядові установи слід перенести до нового кварталу, залишивши старе місто лише центром комерції. Водночас збудували два великих ринки, щоб розвантажити центр від надмірної торгівлі. Центральну площу реконструювали та розширили, створивши пішохідний простір, щоб стимулювати комерцію та туризм.

Одночасно будувалися нові райони з соціальним житлом — це вже була паралельна ініціатива на національному рівні. Ці райони, віддалені від центру, згодом сполучили магістральними дорогами. Ці шосе, втім, утворили великі порожні зони, що почали забудовуватися і призвели до втрат історичних пам’яток.

Зрештою, історична архітектура старого центру значно постраждала від упровадження Метроплану. Раніше забудова, успадкована від іспанського колоніалізму, складалася з триповерхових будинків із багато оздобленими фасадами. Душою міста була Центральна площа, яку назвали на честь генерала Морасана, з собором Архангела Михаїла, оточена чепурними неокласицистичними будинками та легендарними кав’ярнями El Jardín de Italia та Café de Paris.

Коли місто взялися переплановувати, ще не існувало законодавства зі збереження пам’яток архітектури. Старі будівлі перебували у гарному стані, бо їх використовували і дбали про них.

Коли комерція й передусім урядові установи стали переміщатися на нові локації, чимало старих будинків почали занепадати, споживачів стали більше приваблювати торговельні центри в інших районах. Станом на 1974 рік частка житла сягала 10% від усієї забудови старого центру, й з роками показник ще більше скоротився.

Поняття «історична пам’ятка» існувало, однак поширювалося лише на збудовані за іспанського панування церкви та урядові будівлі ХІХ століття. Житло та приватна власність були виключені.

Перша архітектурна школа у Гондурасі з’явилася лише у 1981 році, а перші нормативні акти щодо збереження спадщини — у 1984-му.

До цього часу чимало історичних будинків уже було знесено, а на їхньому місці побудували модерністські будівлі, що дисгармоніювали з середовищем. Наприклад, так знесли будівлю, в якій розташовувалося Café de Paris, і на її місці — дев’ятиповерховий офіс, який затулив вид на собор (на фото нижче).