Темне минуле парків Німеччини: як дерева росли з руїн і єврейських надгробків

Німецькі парки і ліси є свідками темних сторінок історії: у них забороняли заходити євреям, деякі поставали на місці бомбардувань і закинутих кладовищ, пише BBC.

Дрезденський ботанічний сад і розташований поруч парк Гроссер-гартен були свідками нацистського терору проти євреїв. Улітку 1940 року німецька влада заборонила останнім відвідувати парки. На той час євреї і так були обмежені у пересуванні: їх виганяли з роботи, з університетів, шкіл і бібліотек, дя них діяла комендантська година.

При тому, що історія Голокосту загалом — одна з найкраще досліджених тем, саме заборона на відвідування парків привертала порівняно мало уваги істориків. Історик Йоахім Вольшке-Бульман зауважує, що цей епізод показує, як затято звичайні громадяни брали участь в утисках: активно доносили, коли помічали євреїв у парках. Нацистський режим багато в чому спирався на допомогу пересічних німців.

Оскільки у ті роки більша частина німецьких євреїв зникла — або була винищена, або мусила тікати — єврейські кладовища лишилися без доглядальників і почали заростати травою, кущами й деревами. Частина одного з найбільших у Європі єврейських кладовищ, Вайсензеє у Берліні, є лісом, який так і лишили на пам’ять про трагедію.

«Ліси росли скрізь, навіть у місті. А на цьому кладовищі ліс ріс від кінця війни. Деякі надгробки відновили, не чіпаючи дерев навколо, бо вони нагадують про Голокост», — розповідає Інґо Коварік, професор екології Технологічного університету Берліна. Десять років тому його команда задокументувала 604 види рослин і тварин на Вайсензеє.

Після закінчення війни дрезденський Гроссер-гартен перетворили на городи: там саджали кукурудзу та квасолю. Дерева часто рубали на дрова.

Чимало паркових дерев було знищено під час бомбардування 1945 року, а після війни саджанці було важко знайти. Рудольф Шрьодер, який у 1950-х був молодим ботаніком, а згодом став директором Ботсаду, ходив із однодумцями руїнами Дрездена, вишукуючи молоді дерева, які можна було б висадити вздовж вулиць і у парках. Такі дерева досі ростуть, до прикладу, на Кренкель-штрасе.

Часто люди, які пережили нищівні бомбардування, мають потребу висаджувати дерева. Професор ландшатфної архітектури з Каліфорнійського університету в Берклі Джо МакБрайд помічав це, досліджуючи історію Дрездена та Хіросіми.

Відновлення озеленення у повоєнному Берліні йшло не так швидко, як в інших містах Німеччини, бо місто було розділене Стіною. На багатьох деревах досі лишилися сліди обстрілів, наприклад на старих дубах у Тіргартені. Водночас пустирі та руїни, що лишилися занедбаними після бомбардувань, самі заростали лісом.

Під час цього стихійного процесу стали розмножуватися види, досі нетипові для Берліна, як-от лобода запашна, більше поширена на засушливому сході Середземномор’я. У Берліні її культивували хіба як садову рослину. Інший приклад — Parietaria pensylvanica з родини кропивових, що раніше росла лише у ботсаду.