«Сучасна ера належить супер-високим будівлям». У Нью-Йорку проходить виставка історії бетонних хмарочосів

Музей хмарочосів в Манхеттені проводить виставку «Сучасний бетонний хмарочос», яка розповідає про вибір матеріалів для будівництва висоток. Виставка особливо звертає увагу на бетон, який, на думку кураторів музею, є недооціненим матеріалом.

«Винахід сталі та сталевих каркасів — це лише перша глава історії хмарочосів», — зазначають на виставці. «Друга глава, в якій ми зараз знаходимося, — це бетон».

Спочатку для будівництва використовували сталеві конструкції, але з часом бетон став популярнішим, адже він добре витримує великі навантаження, тому ідеально підходить для високих будівель. Музей хоче змінити ставлення до бетону, підкреслюючи його важливість.

Виставка показує, як бетон почали використовувати ще в Стародавньому Римі. Потім в 18 столітті в Англії відновили цю технологію, а в 1824 році Джозеф Аспдін запатентував портландцемент. У 1856 році Франсуа Койне побудував перший будинок з бетону, а в середині 19 століття почали використовувати арматуру. Важливу роль у розвитку бетону відіграв Ернест Рансом, чия будівля Інґаллса 1903 року в Цинциннаті стала першою бетонною будівлею висотою 15 поверхів і, ймовірно, першим бетонним хмарочосом у світі.

Виставка організовує історію бетонних хмарочосів за етапами інженерних інновацій. Велику роль у розвитку бетону відіграли інженери, такі як Клод Аллен Портер Тьорнер (який працював над плоскими плитами та грибоподібними колонами), Генрі Чендлі Тьорнер (засновник компанії Turner Construction), Рансом (який патентував скручену арматуру) і Франсуа Генебік (який розробив систему армованого бетону, завдяки якій був побудований Ройал Лівер Білдінг у Ліверпулі, найвища бетонна офісна будівля на момент її завершення в 1911 році).

Після Другої світової війни бетон став використовуватися не лише як конструктивний матеріал, а і як елемент декору.

Бруталізм, доречі, не став основним напрямком у дизайні висоток, за винятком веж Трейсі Пола Рудольфа в Бронксі. Виставка також приділяє увагу роботам П’єра Луїджі Нерві, Бертрана Голдберга (особливо Marina City) та Фазлура Хана з SOM, який розробив структурну трубну систему в 1960-70-х роках. У 1980-х бетон став використовуватися ще і для декоративних елементів у постмодерністському стилі.

На виставці зазначають, що сучасна ера, за даними рейтингу CTBUH, належить супер-високим будівлям, які можна побачити в Дубаї, Шанхаї та Куала-Лумпурі. Вежі Петронас (1998) вперше забрали титул найвищої будівлі світу у Північної Америки, що шокувало багатьох. Попередня рекордна будівля, Сірс (тепер Вілліс) Тауер у Чикаго, використовувала сталеві каркасні труби на бетонних основах. Вежі Петронас, будівля малазійської нафтогазової компанії, демонструють сильну бетонну індустрію, хоча сталева галузь в країні була слабкою.

Читайте також: Хто вигадав модернізм та «сірі коробки»? Розбираємо провокативний есей, який здійснив революцію в архітектурі

До 90-х років бетон уже став основним матеріалом для супер-висоток, особливо на м’яких ґрунтах, як у Шанхаї, де його водостійкість та міцність на стиск ідеально підходять для будівництва фундаментів. Його пластичність також дозволяє створювати складні форми, як у Бурдж Халіфі, Merdeka 118 у Куала-Лумпурі та (якщо буде завершено) ще вищої вежі Джедда, розробленої для керування вітровими силами.

Виставка відкрилася в березні і триватиме до жовтня. Вона ставить багато запитань, як от чи допомогли патенти на інновації, як-от арматура Рансома та система Генебіка, технологічному прогресу чи завадили обміну корисними технологіями? Чи означало те, що існували патенти, що конкуренція обмежувалась бізнесом, а не розвитком матеріалу?

Також згадуються питання того, чи можуть дослідження хімії бетону та нові заяви про «зелений бетон», призвести до нових типів цього матеріалу з покращеною довговічністю та меншим викидом вуглецю.