Зарплати в Лісабоні не вистачає навіть на найдешевше житло. Як місто стало найменш доступним у Європі?

Лісабон перетворився з однієї з найдоступніших столиць Європи на найменш доступну за якесь десятиліття. У рейтингу недоступності житла Португалія злетіла з 22-го (черед 27 країн Євросоюзу) на перше місце. Чому так сталося, аналізує в колонці на The Guardian географ Агустін Кокола-Ґант із Лісабонського університету.

У період з 2014 до 2024 року вартість житла в Лісабоні зросла на 176%, а в історичному центрі — більш як утричі.

Якщо співвіднести з рівнем доходів, то ситуація геть сумна: 60% платників податків заробляють менш як 1000 євро на місяць. За даними сайту numbeo, оренда однокімнатної квартири коштує 1000-1500 євро.

У спробі подолати наслідки глобальної фінансової кризи 2008 року Португалія зробила ставку на лібералізацію економіки, а саме на інвестиції в нерухомість та туризм. Орендне законодавство послабили — мешканців стало легше виселяти, контракти стали короткостроковішими. Для покупців нерухомості, що не були резидентами Португалії, запровадили щедрі податкові пільги. Існували «золоті візи» та статус «непостійних резидентів», заохочувалися цифрові кочівники.

Чинна схема надання цифрового громадянства, за даними блогу The Invisible Hand, вимагає від кандидата мати дохід не нижчий за 2800 євро на місяць. Місцеві з мінімальною зарплатою 820 євро не можуть конкурувати з прибульцями.

Одночасно розвивали готельну індустрію та сектор короткострокової оренди. Кількість готелів за 15 років потроїлася.

Половину всіх будинків історичного центру Лісабона віддано під помешкання типу Airbnb, а в найбільш туристичних кварталах ця частка сягає 70%. Якщо співвіднести кількість таких квартир, що здаються поденно, з населенням міста, то вона виявиться у шість разів вища, ніж у Барселоні, й у 3,5 рази вища, ніж у Лондоні.

На тлі низьких відсоткових ставок заможні люди все більше скуповували площі не для проживання, а як інвестиції. Цей тип інвесторів був готовий платити за преміальне житло: у Лісабоні медіанна вартість угод, зроблених іноземними покупцями, на 82% вища, ніж зроблених місцевими жителями. Нерухомі активи перепродавалися багато разів за все вищою ціною, що призвело до розбаласування ринку житла.

До 2008 року центральні райони Ласабона ще не знали джентрифікації. Будинки були в поганому стані, у них жили переважно бідні та літні люди. Парадокс у тому, що попри оновлення центр втратив 25% свого населення за період 2011-2021 років. Лише 56,5% оновлених у цей період будівель слугують саме основним житлом. Решта — або незаселені, або є другим житлом, або здаються поденно.

Особливість житлової кризи у Португалії не в тому, що бракує житла. Якраз навпаки — тут один із найкращих показників співвідношення кількості житла до населення: 1,4 одиниці на родину. Проблема в тому, що велика частка цього житла стоїть пусткою: за деякими підрахунками, у кожному третьому помешканні в центрі Лісабона ніхто не живе.

Як результат, центр Лісабона зазнав разючих демографічних змін: у ньому панують туристи та молоді іноземні спеціалісти. Місцеві ж витісняються на околиці або змушені «крутитися», наприклад, знімаючи кімнати замість окремих квартир, а також економлячи на інших базових потребах.

У 2022 році понад половина португальців у віці 25-34 років жила зі своїми батьками. Один із наслідків цього — різке падіння народжуваності.

На додачу пропонуємо подивитися це відео, де пояснюється, як туризм, що значно підняв португальську економіку на початку 2000-х, виявився бомбою сповільненої дії: