Покоління британців вивчило вигадане письмо через невдалий шкільний експеримент

Десятки тисяч британців покоління, що вчилося писати у школах у 1960-х роках, лишилися частково неграмотними через експериментальний алфавіт. Історію, в яку зараз важко повірити, розповідає The Guardian.

Англійська — одна з найскладіших із європейських мов, коли йдеться про написання та вимову. Вона не має послідовних правил, на відміну від, скажімо, іспанської чи німецької. Навіть карколомна, на перший погляд, французька орфографія з фонетикою, таки базується на чітких алгоритмах. Зверніть увагу, як по-різному вимовляється одне й те саме буквосполучення ear в англійських словах bear, fear, heart — або th і ough у словах through, though, thought. Довгий звук [і] може записуватися 20 різними варіантами.

Депутат-консерватор Джеймс Пітман (онук Айзека Пітмана, який винайшов техніку скоропису) вірішив полегшити дітям опанування мови, не знаючи, що надає їм ведмежу послугу. Він розробив «алфавіт для початкового навчання», Initial Teaching Alphabet, або ITA. Кожна з 44 літер (у стандартній англійській абетці — 26) відповідала лише одній певній фонемі. Всі речення слід було писати з маленької літери.

У 1960-х альтернативний алфавіт запровадили у низці шкіл, ним друкували книжки. Передбачалося, що він не замінить традиційну орфографію, а допоможе першачкам, а потім діти у віці восьми-дев’яти років легко перейдуть на стандартну мову. Але деякі так ніколи й не перейшли.

Одна з них — 60-річна Сара Кітт. Вона згадує, як у віці дев’яти років переїхала в інше місто й у новій школі на свій подив виявила, що тамтешні учні пишуть зовсім інакше. В результаті вона перестала цікавитися гуманітарними дисциплінами та зосередилася на економіці та статистиці. До того, як з’явилися комп’ютерна перевірка орфографії, вона просила матір вичитувати її тексти.

Джудіт Лоффхаґен теж майже 60. Жінка все життя була затятою читачкою, та попри це так і не навчилася правильно писати. Може напам’ять цитувати Шекспіра, але досі робить помилки у найпростіших словах. У школі англійська з улюбленого предмету перетворилася на причину сорому. До цього додавався соціальний тиск — як донька мігрантів із Нігерії мусила повсякчас доводити, що може знати мову не згірше за «корінних британців».

На початку 1970-х ITA просто припинили використовувати у школах. Жодну дитину, яка навчалася письму за цим алфавітом, не спитали, як це вплинуло на її життя.

58-річний Майк Алдер тоді почувався, ніби його зрадили: «Вони ніби сказали: “Гаразд, ми тобі брехали останні два роки, а тепер давай вчися читати й писати по-справжньому». Він зненавидів англійську назавжди. Зараз він робить помилки приблизно у 15-20% словах.

Зараз ITA розглядають як невдалий експеримент. Не дивно, адже його автор навіть не мав педагогічного фаху.

«Проблемою став перехід до стандартного алфавіту. Дітям доводилося майже заново вивчати справжній спосіб функціонування англійської мови. Мене не дивує, що це провалилося. Будь-яке навчання, яке базується на чомусь іншому, окрім реальності, — це марна трата часу», — каже Домінік Вайз, професор дошкільної освіти в Університетському коледжі Лондона.

Перші дослідження показували, що діти справді легше засвоювали навички читання за допомогою ITA. Але коли доводилося переходити на стандартну англійську, ефект ішов у мінус. Часто під час переходу вчителі використовували два алфавіти одночасно, що ще більше заплутувало. У масштабах країни альтернативна абетка також запроваджувалася нерівномірно — просто директор школи міг вирішити, що діти навчатимуться отак.