Зроби добру справу і отримуй винагороди!
Нам як ніколи потрібна ваша підтримка. «Хмарочос» пише про розвиток міст 11 років та 26 днів. За цей час ми опублікували 26905 новин та статей. Ми потребуємо вашої допомоги, щоб продовжувати якісно працювати далі. Приєднуйтесь до Читацького товариства «Хмарочоса» та отримуйте приємні бонуси від редакції: квитки на культурні заходи в Києві, фірмовий мерч та актуальні книжки, можливість пропонувати редакції теми та багато іншого.
Стати членом Товариства | Хто ми такі?
Катерина Ярова
На державному обліку в Україні перебуває 152 тисячі памʼяток культурно-історичного значення, переважна більшість яких пустують та фізично знищуються. Це відбувається через наявність статусу памʼятки архітектури, який створює механізм захисту історичних будівель від несанкціонованої забудови.
Проте міста ростуть, а з ними й змінюються потреби людей: більше освітніх, культурних та соціальних просторів. Проблема одна: в містах вже є ці простори, проте вони знаходяться «за зачиненими дверима» фактично та юридично. Про те, для чого знімати охоронний статус та як запобігти незаконній забудові, розповідає засновниця архітектурного бюро IK-architects, Катерина Ярова.
Чи безпечно знімати охоронний статус?
Охоронний статус надається обʼєктам культурного, архітектурного чи історичного значення, що офіційно визнаються як пам’ятки та підлягають захисту згідно з законодавством, яке має на меті збереження їхньої історичної цілісності від непотрібного руйнування чи неналежного розвитку. Іншими словами, щоб на місці Житнього ринку не зʼявилася нова високоповерхівка.
Однак закони, що стосуються статусу спадщини, часто мають жорсткий характер, не беручи до уваги потреби міст та їхніх мешканців: заборона на будь-які зміни зовнішньої конструкції, а також обмеження на внесення навіть незначних корективів до інтер’єру або функціонального використання цих споруд. Пояснення одне: такі закони формувалися ще за часів, коли Україна була в складі СРСР. Як наслідок, багато будівель, що входять до переліку культурної спадщини, пустують, оскільки їх неможливо перепрофілювати чи модернізувати для задоволення сучасних потреб. Хоча ці закони спрямовані на збереження історії, вони також можуть перешкоджати раціональному використанню будівель.
У 2024 році архітектурне бюро IK Architects запустило соціальний проєкт свідомої реновації «Майбутнє минулого». Мета проєкту — запропонувати план відновлення занедбаних будівель і привернути увагу спільноти й інвесторів. Зокрема, після оголошення open call небайдужі громадяни подали 40 занедбаних обʼєктів по всій Україні. Одним із таких став будинок-близнюк за адресою Мечникова 12/1 у Києві.
Споруда, розташована в центрі столиці, є прикладом архітектури 1950-х років і частиною пари ідентичних будівель, спроєктованих як житлові та адміністративні приміщення для архітекторів. З часом один з будинків було відновлено та адаптовано для сучасного використання. Інший же, через статус памʼятки, залишився недоторканим — його неможливо модернізувати, навіть встановити протипожежну сигналізацію. У результаті — потенціал будівлі нереалізований, вона стоїть порожньою та поступово занепадає.
Реновація, а не реставрація — це як про збереження минулого, так й про майбутнє, адже йдеться про можливість дати нові осередки для громад та місцевих бізнесів, створюючи простори, які відповідають вимогам сьогодення, не завдаючи шкоди історичній цінності. Хоча окрім цього існує фінансова перевага: оновлення будівлі в деяких випадках є дешевшим, ніж зведення нової.
Концепція адаптивного використання
Саме тут постає концепція адаптивного застосування — перепрофілювання будівель зі збереженням їхньої історичної цінності. Це може бути перетворення старої фабрики на офіси, маєтку — на культурний центр з кінотеатром, або житлового будинку — на освітній простір. Мечникова, 12/1 — потенційний приклад такого підходу. Коворкінг, галерея, книгарня, кавʼярня — нові функції не лише відродили б будівлю, а й перетворили її на осередок для роботи чи відпочинку громади та, стимулюючи економічний розвиток міста.
Перед будь-яким архітектурним втручанням критично важливо провести глибокий багаторівневий аналіз: соціально-культурний, демографічний, транспортний, логістичний, інфраструктурний та економічний. Це допомагає зрозуміти актуальні потреби містян та адаптувати будівлю до сучасних потреб, що органічно впишеться у місто, закриваючи потреби містян.
У випадку з Мечникова, 12-1 наше завдання — зберегти історичну форму та надати їй нового змісту. Цей будинок може стати культурним центром, інклюзивним простором для некласичної освіти, коворкінгом, центром ментального здоров’я тощо — все залежить від результатів досліджень. Бо тільки в такому випадку наявна, але поки не залучена архітектура міста стає не декорацією, а інструментом змін.
Перегляд законодавства розблокує потенціал таких будівель, трансформуючи їх у динамічні багатофункціональні простори. Такий крок гратиме роль не тільки для архітектури — це про сталість і перспективи міського життя.
Як зрозуміти, що відбудова екологічна?
- Повага до історичної цінності будівлі: у кожному прикладі було збережено історичні аспекти будівель, а нові елементи додано, щоб зробити конструкції більш адаптованими до сучасних потреб. Головне — не ламати заради креативу, а працювати з наявним скелетом.
- Креативні дизайнерські рішення: архітектори знаходять інноваційні способи зберегти цілісність будівлі, модернізуючи інтер’єри та функціональні можливості відповідно до сучасного використання. До прикладу, пандуси чи ліфти у таких будівлях першочергово не передбачені. Але їх вміло додають, щоб вони не вибивались із загального вигляду будівлі та були її частиною.
- Вплив на громаду та економіку: ці проєкти реновації сприяли їхнім громадам, створюючи нові простори для культури, бізнесу та туризму, а також покращують місцеву економіку. Проте якщо з історичної будівлі зробити черговий супермаркет — то це не гарна ідея.
То що робити, щоб врятувати будинок?
Безперервні дискусії стосовно порятунку занедбаних будівель та перспективи реновації висвітлюють проблему, яка постає перед багатьма історичними будівлями по всій Україні — чи можемо ми осучаснити та перепрофілювати ці споруди, не втрачаючи їхньої унікальності. Чи дозволимо цій будівлі продовжувати занепадати, чи знайдемо вихід з цієї дилеми?
Як архітекторка, я маю уявлення про ряд бюрократичних перешкод, з якими ми постійно працюємо. Проте як небайдужа громадянка, я розумію, що коли у громади та у влади є прагнення та мотивація до змін на краще, тоді всі процеси відбуваються досить оперативно. Вихід полягає у створенні незалежної групи архітекторів-експертів, здатних приймати обґрунтовані та неупереджені рішення щодо життєздатності запропонованого проєкту реконструкції та збереження спадщини будівлі.
До її складу входитимуть фахівці з архітектури, урбаністи, дизайнери інтер’єрів та громадські активісти. Вони обізнані як з історичною цінністю, так і з практичним потребами міст та затверджуватимуть проєкти реновацій на основі чітко визначених критеріїв. До прикладу, чи збережені усі елементи у хорошому для реставрації стані або чи нове функціональне призначення будівлі принесе користь місцевій спільноті. Однак для того, щоб ця ініціатива виявилась ефективною, рішення, що приймаються експертами повинні бути одноголосні, а відповідальність — колективною.
Заклик до дії зрозумілий: ми повинні навчитися та використовувати вдумливий, професійний підхід до реновації історичних пам’яток, адаптуючи їх для себе та майбутніх поколінь. Створивши незалежну експертну групу, ми зможемо осучаснювати та доповнювати міста, не порушуючи правопорядку.
Цей матеріал є авторською колонкою та може не збігатись з позицією редакції
