5 найцікавіших кварталів Бухареста: від міжвоєнних вілл до нетрів (фото)
Бухарест часто називають східноєвропейським Парижем, але також це місто пошарпаних фасадів, комуністичних панельок і нетрів.
Бухарест часто називають східноєвропейським Парижем, але також це місто пошарпаних фасадів, комуністичних панельок і нетрів.
Бухарест часто називають східноєвропейським Парижем — за дещо підтоптаний шарм Belle Époque і розкішні зразки архітектури з високими цинкованими дахами, що безсумнівно надихалися османським періодом французької столиці.
Але також це місто пошарпаних фасадів, комуністичних панельок і нетрів, які вражають навіть за балканськими мірками. Ми підібрали п’ять цікавих і контрастних кварталів столиці Румунії.
У центральній зоні між бульварами Дача і Кароля І, станціями метро «П’яца Романа» та «Універсітате» сконцентровано зразки практично всіх найвиразніших стилів Бухареста: модернізм, бруталізм, ар-деко, а також неороманський стиль — сецесійне відгалуження, що спирається на традиційну архітектуру.
Це, звісно, не єдиний такий район, практично все центральне кільце насичене візуальними цукерками. Та якщо треба на чомусь зупинитися, нехай це буде північний схід від нульового кілометру.
Назва бульвару Дача, збудованого ще до Першої світової війни, відсилає до Дакії — стародавньої держави, що існувала на території сучасної Валахії до першого століття.
У націоналістичній міфології румунів є уявлення, що сучасне населення є нащадками славних даків і римлян. Історично в районі бульвару селилися заможні містяни, а зараз тут розташовані посольства та культурні інституції.
Трохи далі вглиб — скупчення ресторанів, кав’ярень і барів — передусім барів, — тераси яких затишно сховані у зарослих виноградом двориках. Бухарестські вулиці традиційно заставлені автомобілями, а тротуари завузькі для столиків, однак місту пощастило з подвір’ями історичної забудови. Ці подвір’я можуть бути справді великими — навіть цілими садами, як-от у ресторані Sera Eden, який повністю поміщається просто неба: головну залу з кухнею та баром оформлено у вигляді оранжереї з деревами та кущами.
На південь від бульвару простягається Вірменський квартал, що утворився у Середні віки. Давня вірменська громада, що нині скоротилася до кількох сотень осіб, спеціалізувалася на торгівлі, а саме — тютюном і кавою.
Найстарішою будівлою кварталу вважають Касу Мелік, збудовану в 1760 році. Тепер це приміщення займає музей художника Теодора Палладі.
Та, певно, найбільше вирізняється з-поміж навколишньої забудови так званий Мавританський будинок — цегляна споруда, прикрашена геометричними візерунками з кольорової цегли та плитки.
Район Ватра Люміноаса — це модерністський проєкт соціального житла, втілений між 1930 і 1949 роками на ділянках, що на той час були периферією столиці. Квартал будували за проєктом молодих архітекторів Некулая Апріханяну та Йоана Ханчу.
Це були прості об’єми, що за стилем нагадували Баухаус, — загалом вплив цієї школи можна помітити серед значної частини забудови Бухареста. Низькі дахи замасковано високими аттиками, тож із рівня вулиці дахи не видно взагалі.
Декор зведено до мінімуму, й початково будівлі були білими. Зараз фасади пофарбовано в різні кольори, деякі прикрашено текстурним тиньком calcio-vecchio.
Архітектори передбачили три типи житла для різного рівня достатку: А, B і C. Та всі з цих помешкань — комфортні і просторі таунхауси, кожен із яких має власний невеличкий дворик. Наприклад, тип B мав площу поверху 56 метрів і містив дві квартири: по одній на кожному з двох поверхів. До кожної квартири був окремий вхід із власної частини дворику.
Загалом Ватра Люміноаса налічує 600 таунхаусів та ще кілька багатоквартирних будинків уздовж кварталу. Зараз вартість цієї нерухомості — одна з найвищих у Бухаресті. Що не дивно: тихий і чистий район якісної малоповерхової забудови без транзитного трафіку.
Десять років тому британський таблоїд Daily Mail помістив Ферентарь на четверте місце серед найгірших локацій у світі — він ішов за районом Столипиново болгарського Пловдива, Боготою в Колумбії, московським районом Гольяново та супроводжувався описом: «вибоїни в асфальті, сморід сміття, поруйновані будівлі та скажені пси».
Насправді нинішній Ферентарь дещо інакший. По-перше, безпритульних собак уже немає — зграї агресивних тварин були великою проблемою міста до 2015 року, доки їх не «позбулися» протягом буквально кількох тижнів (це окрема сумна історія).
По-друге, будівлі поступово проходять реновацію, й наразі вигляд справжніх нетрів мають буквально кілька вулиць, передусім — алея Лівезілор.
По-третє, погана репутація базується переважно на упередженнях щодо ромських сімей, які тут сконцентровані. Але статистика поліції свідчить, що Сектор 5 (Бухарест поділено на шість секторів, як піцу), де розташовано Ферентарь і ще один не надто престижний квартал Рахова, з року в рік посідав останнє місце за кількістю злочинів.
Більшою проблемою Ферентарі лишається незадовільне сполучення та брак громадського транспорту. Його оминає метро, а маршрутів трамваїв та автобусів у чотири рази менше, ніж у сусідній Рахові, співмірній за площею. Лише один автобус іде в центр.
Так званий «старий центр» у Бухаресті — це окреме явище, яке відрізняється від «історичних центрів» у інших європейських містах. Це відносно невеликий квартал. Ту мощену бруківкою пішохідну частину, що прибавлює туристів і яку зазвичай мають на увазі під «старим містом», можна порівняти за площею з київським ботсадом Фоміна.
Тут справді розташовано пам’ятки ХІХ століття і навіть кілька споруд XVII–XVIII, але приходити сюди заради милування архітектурою немає особливого сенсу. Значна частина фасадів зруйнована, закрита полотнищами або будівельними риштованнями. Іншу частину затуляють рекламні банери та вивіски. Навіть хідники розбиті.
Головна функція цього кварталу — розваги. Це зона, напхана ресторанами, біля яких традиційно чатують заманювачі. З сутінками з’являється легкий вайб кварталу червоних ліхтарів — із барів лунає гучна танцювальна музика, на вітринах звабно танцюють напівоголені панянки, серед натовпу більшає тюнингованих жінок і чоловіків.
Існування цього кварталу робить туризм у Бухаресті доволі комфортним. Якщо в багатьох інших містах старої Європи історичні центри перенасичені скупченнями туристів і складно знайти вільні вулиці, то в румунській столиці достатньо просто оминати крихітну плямку Centrul vechi.
Котрочень — затишний район, забудований віллами довоєнного та міжвоєнного періоду переважно у неороманському стилі й ар-деко. Декотрі будівлі еклектичні, з неокласицистичними, східними чи іншими елементами, й жоден будинок не повторюється.
Тут немає транзитного руху, а ресторани, кав’ярні та магазини розміщено переважно по периметру. Вілли за парканами потопають серед квіту магнолій, фасади заплетені в’юнкими рослинами — деталь, характерна для багатьох будинків Бухареста.
Це був престижний квартал від самого початку й таким і лишається. Наприкінці ХІХ століття Кароль I перебудував місцевий монастир на королівський палац. Люди високих звань, міська інтелігенція та ті, хто служив у палаці, почали селитися навколо.
Котрочені пощастило пережити епоху Ніколае Чаушеску без втрат. Квартал межує з ділянкою Палацу парламенту — наймасивнішої будівлі у світі — й тим, що лишилося від району Уранус після монструозної перебудови. Про проєкт, заради якого Чаушеску зніс 380 гектарів історичної забудови, разом із житлом, лікарнями, школами та церквами, читайте у цій статті.
Зроби добру справу і отримуй винагороди!
Нам як ніколи потрібна ваша підтримка. «Хмарочос» пише про розвиток міст 11 років та 40 днів. За цей час ми опублікували 27010 новин та статей. Ми потребуємо вашої допомоги, щоб продовжувати якісно працювати далі. Приєднуйтесь до Читацького товариства «Хмарочоса» та отримуйте приємні бонуси від редакції: квитки на культурні заходи в Києві, фірмовий мерч та актуальні книжки, можливість пропонувати редакції теми та багато іншого.
Стати членом Товариства | Хто ми такі?
© Хмарочос | 2024
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті