Проєкт REHERIT 2.0 покликаний допомогти українським містам актуалізувати та переосмислити свою мультикультурну спадщину. У фокусі проєкту три міста — Умань (в якому вже реалізовували проєкт ReHERIT у 2018-2021 роках), Меджибіж та Рівне. 

В Умані у межах REHERIT 2.0 створили прототип мобільного туристично-інформаційного центру, який можна переміщувати у різні райони міста (ми детально розповідали про це в цьому матеріалі). У Рівному планують ревіталізувати паркову зону, розташовану на місці кількох історичних кладовищ. У Меджибожі команда працює з Лицарською вежею Меджибізького замку — пам’яткою національного значення, яку хочуть зробити безбар’єрною та доступною для ширшого кола відвідувачів. Ці інфраструктурні компоненти створюють основу для розбудови інклюзивного середовища культурної спадщини громад. Водночас важливо, щоб інфраструктура була наповнена живою діяльністю та взаємодією. Саме тому у проєкті передбачено низку додаткових активностей, які активують і змістовно наповнюють ці простори: розробку туристичного бренду та матеріалів для туристично-інформаційного центру в Умані, проведення публічних подій у Рівному, ознакування памʼяток у Меджибожі із залученням до цього процесу місцевих мешканців, а також цілу низку інших форматів для інших міст. 

«Хмарочос» поспілкувався з Ігорем Западенком, заступником директора Державного історико-культурного заповідника «Меджибіж» з наукової роботи, та Павлом Богайчиком, експертом в питаннях збереження архітектурної спадщини та консультантом REHERIT 2.0, щоб дізнатись про проєкт, його цілі та виклики у Меджибожі.

Чому створення безбарʼєрного простору у вежі стало пріоритетом?

Меджибіж — це невелике селище з багатовіковою історією та унікальним переплетенням культур. За словами Ігора Западенка, Меджибіж формувався на перетині історій української, польської та єврейської спільнот. Саме тому Меджибіж став місцем, де протягом століть переплітаються різні релігії та культурні традиції.

Западенко розповідає, що містечко здавна описували як місце, визначене самим ландшафтом. Він цитує польського історика Станіслава Сарницького, який у 1585 році писав про Меджибіж як про місто, розташоване «у межиріччі Буга і Бужка, ніби в Месопотамії». 

Саме Лицарська вежа Меджибізького замку дозволяє побачити цю картину найбільш цілісно. Це найвища точка на багато кілометрів довкола, і, за словами Западенка, підйом на неї відкриває унікальну можливість побачити не просто мальовничу місцевість, а цілий історичний ландшафт на території 15–20 кілометрів навколо.

За словами Ігора, з оглядового майданчика можна побачити цілий зріз історії Меджибожа, України і навіть Європи. Саме тому ця вежа — не просто архітектурна домінанта, а спосіб розказати усі ці історії.

Однак сьогодні це доступно не всім. Вежа має 101 вузьку дерев’яну сходинку, і через це, за словами Западенка, коли група туристів під час екскурсії піднімається нагору, багато людей залишаються знизу, не маючи можливості подолати ці сходинки. Це люди старшого віку, люди з обмеженою мобільністю, і вони фактично позбавлені можливості побачити Меджибіж у тому вигляді, який відкриває вежа.

Саме тому Лицарську вежу хочуть зробити безбар’єрною: огляд з висоти допомагає краще зрозуміти місто та його історію, і цей досвід має бути доступний усім.

Як виглядає вежа зараз і чому їй потрібна реставрація з пристосуванням?

Лицарська вежа — масивна оборонна споруда з кількома поверхами та товстими мурованими стінами. Вона нагадує собою маленький самостійний замок, має чотири поверхи та стіни чотири метри при основі. Загальна висота споруди сягає 14 метрів. Вежа має високий дерев’яний дах. У верхній частині вежі розташовані бійниці (вузький отвір у стіні фортеці, окопу або іншої оборонної споруди, призначений для ведення вогню з укриття по певному напрямку, — ред.), орієнтовані у всі сторони.

На одному з поверхів довкола бійниць облаштована галерея. Але доступ до неї також обмежений з огляду на  дерев’яні сходи, про які ми вже згадували. Окремою складністю для певних груп відвідувачів також є захід в вежу. Занижена підлога зі сходами у вхідній частини вежі — результат реставраційних робіт 1980-х років, тоді про доступність ще ніхто не думав. 

Проте питання доступності в Україні вже неможливо розглядати як другорядне. Війна докорінно змінила соціальний контекст і збільшила кількість людей, які потребують безбар’єрних рішень. Відповідно доступність стає необхідністю, відповіддю на потреби тих, хто хоче мати повноцінний досвід відвідування культурної спадщини.

Як адаптувати простір, зберігаючи автентичність споруди?

У випадку Меджибізького замку питання доступності неможливо розглядати без урахування мети, з якою його зводили. Фортифікаційні споруди історично створювалися для того, щоб ускладнювати доступ, а не полегшувати його. 

«Фортифікації проєктувалися так, щоб утруднити доступ. Не для того, щоб максимально полегшити трафік відвідувачів і приймати якомога більше людей», — пояснює Западенко.

Тому спроба адаптувати середньовічну вежу під сучасні вимоги доступності пов’язана з пошуком балансу. Застосовані рішення мають бути спеціальними, чутливими до контексту та враховувати історичні й просторові особливості пам’ятки.

Саме тому кожне архітектурне рішення при роботі з історичними спорудами — це неабияка відповідальність. Павло Богайчик підкреслює, що у пам’ятках культурної спадщини не існує універсальних рецептів і підходів.

«Роботи на пам’ятці культурної спадщини — це завжди індивідуальний підхід», — наголошує він.

За словами Павла, проєкти пристосування у пам’ятках потребують зваженого підходу: вони завжди ризикують викликати критику або призвести до непоправної втрати автентичності.

Павло наголошує, що зробити пам’ятку доступною можливо лише за умови комплексних досліджень, зваженого підходу і збереження тих елементів, які формують її автентичну природу.

Ігор Западенко розповідає про замок Амбуаз у Франції. На його прикладі видно, що переосмислення історичних споруд — не нова практика. У середньовіччі ця фортифікація була перепланована й перетворена на зручну для життя резиденцію: замість важкодоступної оборонної структури з’явилися багатоповерхові пандуси, якими могли безперешкодно заїжджати екіпажі на значну висоту. Цей приклад, за словами Западенка, свідчить, що зміна функцій пам’яток і пристосування їх до потреб свого часу — природний процес, який не суперечить повазі до історичного середовища.

У випадку Меджибізького замку інклюзивна адаптація Лицарської вежі є технічно можливою тому, що значна частина внутрішніх елементів вежі не є автентичними, а були створені під час реставраційних робіт ХХ століття. 

За його словами, навіть центральний пілон вежі був перекладений під час однієї з реставрацій. Це означає, що встановлення підйомників не потребуватиме втручання у середньовічні мури, а отже, не порушуватиме історичну цінність вежі.

Також одним з важливих факторів для забезпечення доступності вежі у Меджибожі є те, що необхідне обладнання для облаштування підйомників вже існує на українському ринку. Крім того, для орієнтиру можна використовувати європейський досвід: у замку Члухув у Польщі подібні рішення вже працюють у межах історичної споруди. 

Як саме реконструюватимуть вежу?

У рамках проєкту REHERIT 2.0 оголосили конкурс на розроблення науково-проєктної документації для реставрації Лицарської вежі з пристосуванням її до музейної функції зі застосуванням принципів універсального дизайну. Цей етап має визначити команду, яка візьме на себе складне завдання: інтегрувати безбар’єрні рішення у середньовічну споруду, не порушивши її автентичність. Зараз проєкт перебуває якраз на тому етапі, коли найважливішими є випрацьовування науково-проєктної документації та пошук рішення, яке буде оптимальним для цієї пам’ятки.

Конкурс є частиною проєкту REHERIT 2.0, який зосереджується на впровадженні інклюзивних практик у роботі з мультикультурною спадщиною Меджибожа. Архітектурні та реставраційні бюро запрошують подати свої пропозиції до 5 грудня 2025 року. До участі допускаються українські компанії, що мають відповідні ліцензії та щонайменше три реалізовані об’єкти культурної спадщини.

У заповіднику очікують, що конкурс зацікавить багато команд. Павло Богайчик підкреслює, що широка участь фахівців у конкурсі допоможе знайти найвдалішу концепцію.

Організатори вбачають у реалізації проєкту не лише можливість забезпечити інклюзивний доступ до пам’ятки, а й можливість змінити підхід до роботи зі спадщиною. Оновлена Лицарська вежа має стати не просто реставрованою спорудою, а сучасним виставковим і публічним простором, який дозволить людям з різними потребами рівною мірою долучатися до історії Меджибожа. 

REHERIT 2.0: Спільна відповідальність за спільну спадщину реалізується Центром міської історії та Центром “Регіональний розвиток” Агенції економічного розвитку PPV за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Ця публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю партнерів проєкту “REHERIT 2.0″ і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.