Проєкт REHERIT 2.0 покликаний допомогти українським містам актуалізувати та переосмислити свою мультикультурну спадщину. У фокусі проєкту три міста – Умань, Меджибіж та Рівне.

В Умані у межах проєкту команда працює над запуском міської системи туристично-інформаційних центрів. Першим кроком став прототип мобільного туристично-інформаційного центру, який можна переміщувати у різні райони міста (ми детально розповідали про це в цьому матеріалі). У Меджибожі команда працює з Лицарською вежею Меджибізького замку — пам’яткою національного значення, яку хочуть зробити безбар’єрною та доступною для ширшого кола відвідувачів (читайте про це тут).

У Рівному проєкт зосереджується на ревіталізації території , відомої серед містян як «парк Єврейка» — зеленої зони, розташованої на місці кількох історичних кладовищ. Це територія, де переплітаються історична спадщина, природна структура та активне життя мешканців міста. Саме тут команда REHERIT 2.0 прагне переосмислити цінність місця, зберегти його характер і водночас відповідально включити цю територію в сучасне життя Рівного — не лише через фізичні зміни, а й через роботу з пам’яттю, сенсами та участю громади.

У серпні в межах проєкту провели воркшоп, в якому взяли участь архітектори, урбаністи, культурологи, соціологи, географи та менеджери сфер культури з різних куточків України, зокрема Києва, Львова, Івано-Франківська, Запоріжжя, Херсону, Рівного та Рівненщини. Протягом п’яти днів учасники воркшопу досліджували територію через картографування, фотографування, спостереження, аналіз архівів та зустрічі зі стейкхолдерами. Вони вивчали історичні й сакральні аспекти місця, сучасні сценарії його використання та можливості збереженняз мацев (єврейський надгробок у формі вертикальної кам’яної плити, — ред.).

«Хмарочос» поспілкувався з фасилітаторкою воркшопу та співзасновницею архітектурної студії Urbanideas Ольгою Криворучко про проєкт у Рівному та важливість переосмислення цінності подібних територій в інших українських містах.

Чому обрали простір при вулиці Литовській?

Простір парку — одна з ключових, але водночас малодосліджених територій Рівного. Це пагорб у середмісті, який формує природну домінанту ландшафту й зберігає багатошарову історію міста. Саме тут у різні періоди існували єврейське, православне та холерне кладовища, що робить ділянку важливим свідченням мультикультурного минулого Рівного.

Цвинтар кілька разів розширювали, коли наявні ділянки для поховань вичерпувалися. Спершу його обмежувала дерев’яна огорожа, а після її руйнування у 1910 році одна місцева меценатка єврейського походження профінансувала спорудження нової — цегляної.

До наших днів збереглися лише поодинокі давні мацеви. Більшість надгробків були дерев’яними з металевими табличками, тож з часом зникли, кам’яні траплялися рідше. Стиль гравіювань і форма надгробків різнилися, а новіші мацеви здебільшого виконані з каменю та мають написи івритом, хоча трапляються й приклади іншими мовами. Цвинтар не мав ані чіткої планувальної структури, ані лавок, і його територія ніколи не була вимощена.

Сьогодні парк слугує неформальною рекреацією для мешканців — місцем прогулянок, відпочинку, велоспорту. Водночас територія залишається важливим природним осередком із власним біорізноманіттям. Проте парк існує без чіткої структури, інфраструктури, зрозумілих входів і меморіальності, яка легко та доречно зчитувалася б у різних куточках простору.

«Ця територія є знаковою для міста Рівне, це пагорб у середмісті, що є природною домінантою в міському ландшафті, також це місце з історією», — пояснює Ольга.

Саме поєднання історичної та природної цінності, а також активне сучасне життя  робить «парк Єврейка» важливою територією для ревіталізації. Простір має потенціал стати місцем, яке одночасно розповідає про історію, зберігає природу й виконує роль сучасного громадського простору. 

Як проходив воркшоп?

Урбан-воркшоп у Рівному тривав п’ять днів.  Під фасилітацією студії Urbanideas учасники працювали над комплексним дослідженням території. За мету ставили ревізію місця в просторі міста, опрацювання історичної спадщини та пам’яті про дану територію, напрацювання способів меморіалізації, актуальних для даного місця, переосмислення існуючих та включення нових функцій і активностей, створення живого міського громадського простору, включення локальних, міських і приїжджих користувачів, а також залучення суміжних інституцій та інтеграція їхніх функцій з територією опрацювання.

«Воркшоп зібрав дуже цікавих та заангажованих учасників, професіоналів з різних сфер, дотичних до міського планування. Серед них були історики, архітектори, містобудівельники, фахівці з доступності та інклюзії, екологи, культурні менеджери. Співпраця, що налагодилася впродовж воркшопу, була дуже цінною, учасники об’єдналися у групи та досліджували окреміаспекти – історичну складову, пам’ять мешканців про місце, природні елементи та рельєф, доступність і бар’єри, функції простору, зв’язок місця з міською планувальною структурою. Учасники також спілкувалися з мешканцями, що дозволило скласти характеристику місця згідно з уявленнями мешканців, також дуже цінними були спогади про це місце мешканців різного віку», – розповідає Ольга.

Воркшоп складався із аналітичної частини, обговорень результатів, зустрічей зі стейкхолдерами, які представляли міські структури (управління архітектури, туризму, екології), громадські організації, громадських активістів, єврейську спільноту. 

У фінальний день учасники презентували свої напрацювання — пропозиції щодо зонування, архітектурних рішень, підходів до меморіалізації, стилістики та матеріалів. Саме ці ідеї стануть основою для розробки технічного завдання до архітектурного конкурсу, який визначить майбутню концепцію розвитку простору.

Що цей проєкт змінить?

За словами Ольги, парк перетвориться в інформативний і атрактивний простір, що не втратить своєї природної привабливості, яка є на сьогодні. 

«Хочеться, щоб це місце промовляло до відвідувачів, розповідало свою історію та було про пам’ять, але разом із тим залишалося живим, використовуваним мешканцями і зі збереженою природною різноманітністю. Це місце має повернутися назад в місто і відгравати в ньому роль культурного і природного акценту місця притягання, а не залишатися пустищем чи занедбаним закутком», — пояснює вона.

Ольга розповіла, що  нарізі є містяни, які з пошаною ставляться до цього місця, знаючи його історію і давню функцію. Проте є й ті, хто вже не пам’ятає нічого і не цікавиться історією , проте використовують цей простір як парк, насолоджуючись його природою. 

«Ми не зіткнулись з якимсь вандалізмом, радше побачили бережне і чутливе ставлення до території. Однак з розповідей мешканців знаємо, що мацеви зникали з території і колись взагалі були використовувані при будівництві у місті, але це досить давні радянські часи. Але те, що вони потребують бережного ставлення і якоюсь мірою охорони — це було зрозуміло усім. Також з розмов з мешканцями ми зрозуміли, що не залежно від їхнього способу використання цієї території, всі вони погоджувалися, що місце потребує ревіталізації і не може залишатися таким як є зараз», — каже вона.

Ольга наголошує, що самі способи ревіталізації повинні бути з мінімальними втручаннями і без змін характеру місця.

Проте внаслідок змін територія може стати простором пам’яті, що дбайливо розповідає про мультикультурну історію Рівного, місцем для прогулянок і відпочинку, екологічним осередком із цінним ландшафтом, атракційною локацією для подій, освітніх програм та активностей та прикладом безбар’єрного та інклюзивного громадського простору.

Як досвід Рівного може допомогти іншим містам?

За словами Криворучко, подібні місця є майже в кожному українському місті.

«У кожному місті є важливі, історично цінні, можливо теж мультикультурні місця, що на сьогодні перебувають у занедбаному стані. І про них варто говорити, актуалізовувати та спрямовувати енергію на те, щоб повернути їх у місто як використовувані людьми простори. Це можуть бути і складні місця для опрацювання, проте обговорення проблем території, її дослідження сприяють тому, що місце знову стає актуальним, навіть без будь-яких фізичних видозмін і втручань у простір — і це важливо, бо це передумова, щоб почалися й фізичні зміни, які теж призводять до змін у ставленні мешканців до місця», — каже вона.

У Німеччині вже ревіталізували подібний простір. Старий єврейський цвинтар у центрі Берліна, що був місцем поховання з XVII століття і був знищений під час Другої світової, перетворили на тихий громадський парк пам’яті. Під час ревіталізації відновили кілька збережених мацев, зробили видимими контури зруйнованого будинку для літніх людей та впорядкували ландшафт у стриманій стилістиці.

Територія нині працює як простір спокою й історичної рефлексії: доріжки з відсіву повторюють структуру колишнього кладовища, тінь від високих дерев створює камерність, а окремі скульптури нагадують про історію єврейської громади. Простір відкритий, інтегрований у міське життя, але зберігає характер меморіальної зони — приклад того, як чутливо можна працювати зі складною спадщиною в умовах великого міста.

Для проєкту важливо, щоб ми як суспільство та окремі спільноти знаходили різні форми, формати й способи памʼятати та вести діалог. Щоб ми не лише зберігали культурну спадщину, а й переосмислювали та актуалізовували її, роблячи минуле видимою й змістовною частиною нашого сьогодення.

«REHERIT 2.0: Спільна відповідальність за спільну спадщину» реалізується Центром міської історії та Центром “Регіональний розвиток” Агенції економічного розвитку PPV за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Ця публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю партнерів проєкту “REHERIT 2.0″ і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.